Рішення № 62646904, 09.11.2016, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1100/16-ц

Провадження № 2/309/875/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Хуст

Хустський районний суд

Закарпатської області

в складі: головуючого Волощук О.Я

при секретарі Галай В.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1

до

ОСОБА_3

про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення з житлового будинку

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення з житлового будинку.

В обґрунтування позову зазначив про те, що 10 лютого 2007 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб. У шлюбі у сторін дітей не народилося.

12 січня 2015 року шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення суду.

У шлюбі сторони проживали в житловому будинку за адресою с. Нанково №294, Хустського району, який належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі продажу від 11 липня 2002 року. Даний будинок був придбаний позивачем до шлюбу. Відповідачка ОСОБА_3 з 1995 року зареєстрована за адресою с.Нанково №289, Хустського району, і в належному позивачу будинку не зареєстрована.

В червні 2015 року відповідачка ОСОБА_3 подала до Хустського районного суду позов про поділ спільно нажитого майна. Справа за позовом ОСОБА_3 закрита провадженням через відмову ОСОБА_3 від позову та вирішення поділу майна між сторонами в добровільному порядку. ОСОБА_3 отримала від позивача в рахунок компенсації спільно нажитого майна суму еквівалентну 1000 доларів США та зобовязувалася до 22 червня 2015 року виселитися з належного позивачу будинку добровільно.

Відповідачка ОСОБА_3 як під чає шлюбу так і після його розірвання, зобов»язання добровільно виселитися не виконує, систематично порушує правила співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства щодо нього, а саме, застосуванні погроз, образ, робить неможливим для позивача проживання з нею в одному будинку, провокує на сварки та бійки, що суперечить інтересам позивача. Внаслідок таких дій відповідача позивач постійно перебуває в стані психологічної напруги, страху, тривоги. Позивач неодноразово звертався до Хустського МВ УМВС України з письмовими заявами на таку поведінку відповідача, пропонував відповідачці добровільно виселитися з її будинку, однак вона не реагує на пропозиції позивача продовжує влаштовувати сварки, погрози стосовно нього, образи та нецензурне висловлювання. Не реагує також на заходи, що вживаються працівниками міліції.

Відповідачка ОСОБА_3 має у приватній власності житловий будинок який розташований в с. Нанково №289, Хустського району, де має можливість переселитись і постійно проживати.

Позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком та виселити відповідачку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з належного йому приватного житлового будинку, що знаходиться за адресою: с.Нанково 294, Хустського району.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала. Суду пояснила, що перебувала у шлюбі з відповідачем із 10.02.2007 року до 12 січня 2015 року. У шлюбі та після його розірвання сторони проживали і проживають у будинку №294 в с.Нанково Хустського району Закарпатської області. У власності відповідачки є 1/2 житлового будинку №239 у с.Нанково Хустського району. Даний будинок вона покинула коли одружилася з позивачем. У будинку проживає її донька з сім»єю та її мати і не впускають її, б»ють її,мотивуючи тим, що ними зроблено покращення житла. Позивач також робить все для того , щоб вона покинула будинок №294 в с.Нанково в якому вони разом проживають. Навіть після розірвання шлюбу із позивачем вони разом ведуть господарство, вона готує їжу, робить консервування, прибирає в будинку, садять город і збирають врожай. Перед судовими засіданнями позивач вчиняє сварки і викликає працівників поліції. Відповідачка просила відмовити у задоволенні позову, оскільки їй нема де проживати.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення виходячи із наступних міркувань.

Як вбачається із матеріалів справи 10 лютого 2007 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб. У шлюбі у сторін дітей не народилося.

12 січня 2015 року Хустським районним судом шлюб між сторонами розірваний. У шлюбі сторони проживали в житловому будинку за адресою с. Нанково №294, Хустського району, який належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі продажу від 11 липня 2002 року. Ні позивач, ні відповідач в будинку не зареєстровані.

Сторонами в судовому засіданні стверджено, що в будинку №294 в с.Нанково Хустського району позивач з відповідачкою почали проживати після його ремонту власними силами і коштами після їх одруження. Відповідачка зареєстрована в будинку №289 в с.Нанково, позивач в будинку №392 в с.Нанково.

Відповідачка пояснила в судовому засіданні, що пішла проживати з будинку №289 і її родичі припинили з нею доброзичливі стосунки. Відповідачка ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з позивачем робила спроби влаштування свого місця проживання в будинку в якому зареєстрована . Однак, її дочка з сім»єю і мати перешкоджають їй у цьому, б»ють її, не впускають до будинку, мотивуючи тим, що вона вийшла заміж і примножила роками свого проживання з позивачем його статки. Даної обставини не заперечив позивач.

Основними законодавчими актами у сфері регулювання житлових відносин є Конституція України, Житловий кодекс України. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Римську конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

Відповідно до ст.2 Закону України від 23.02.2006 року №34-77-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов»язковим для виконання Україною.

П.1 ст.8 Конвенції встановлює, що кожна людина має право на повагу до житла.

Цим правом закріплена недоторканність житла.

Недоторканість житла закріплена ст.30 Конституції України. Ніхто не може перешкоджати особі в законному володінні, користуванні чи розпорядженні житлом.

Ч.1 ст.8 Конвенції гарантує кожній особі , крім інших прав право на повагу до ї житла

Сторони проживали як подружжя в будинку №294, відповідачка була членом сім»ї позивача. сторони і на момент розгляду справи після розірвання шлюбу ведуть разом господарство, хоча позивач вживає заходи для виселення відповідачки з будинку.

У відповідності до ст.157 ЖК України членів сім»ї власника житлового будинку може бути виселено у випадках передбачених ст.116 ЖК України. Безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка порушує правила ст.116 ЖК України суду не надано.

Відповідно до ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У відповідності до ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири ) не позбавляє її права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом сім»ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 ЖК України.

У розумінні ч.1 ст.8 Конвенції право на повагу до житла , це насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються нею для особистого проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Позивачем та його представником не доведено підставність позовних вимог .

За наведених обставин позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Виходячи із наведеного та керуючись ст.ст.10, 60, 209,218 ЦПК України, ст.30 Конституції України, ст.ст.319,405 Цивільного кодексу України, ст.ст.116, 150, 156, 157 Житлового кодексу України, Закону України від 23.02.2006 року №34-77-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком №294 у с.Нанково Хустського району і виселенні ОСОБА_3, з будинку №294 с.Нанково Хустського району.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду .

Суддя Хустського

районного суду: підпис ОСОБА_4

З оригіналом вірно

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_4