Рішення № 62643058, 01.11.2016, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 759/12547/15-ц

пр. № 2/759/498/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

12.08.2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВАБ» Славкіна М.А. звернулася з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №BL_NK00099639 від 24.04.2012 року в сумі 130 189,07 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «ВАБ» і ОСОБА_3 уклали кредитний договір №BL_NK00099639, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит в сумі 19 500,00 грн., терміном повернення 24.04.2015 року, зі сплатою 15,00 % річних, щомісячна плата у вигляді комісії складає 1,50 % від суми кредиту. Відповідач порушив свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, плату за управління кредитом, у зв'язку з чим, станом на 05.08.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 130 189,07 грн., з яких: прострочена до повернення сума кредиту - 17 738,31 грн., проценти - 7 835,33 грн., комісія - 9 360,00 грн., пеня - 95 255,43 грн.

Відповідно до розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу справи №175 від 13.04.2016 року справу розподілено на суддю Зайця Т.О. Справу передано судді 01.07.2016 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся в установленому порядку, подав заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, проти винесення заочного рішення по справі не заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позов у частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, а також просив зменшити розмір пені, у задоволенні інших вимог просив відмовити.

Судом встановлено, що 24.04.2012 року ПАТ «ВАБ» (далі - Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) уклали договір банківського обслуговування №BL_NK00099639 (а. с. 6 - 13), відповідно до умов розділу 1 спеціальної частини якого сума кредиту становить 19 500,00 грн. (п. 1), термін повернення - 24.04.2015 року (п. 2), процентна ставка - 15,00 % річних (п. 3), комісія за управління кредитом - 1,50 % від суми кредиту (п. 4); пеня - 0,50 % (п. 9).

Пунктом 1.2 розділу ІІ Загальної частини договору зазначено, що банк надає позичальнику грошові кошти в національній валюті України в сумі, зазначеній в п. 1 Спеціальної частини договору, у формі відкличної не відновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити банку плату за користування кредитними коштами, комісії та можливі штрафні санкції, в порядку і на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що можуть бути укладені в майбутньому і що становитимуть невід'ємну частину цього договору.

За користування кредитом встановлюється плата у вигляді процентів, які нараховуються за процентною ставкою в розмірі, зазначеному в п. 3 Спеціальної частини договору. За обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата у вигляді комісії за управління кредитом, розмір якої зазначається в п. 4 спеціальної частини договору (п. 1.5, п. 1.6 договору загальної частини).

В силу п. 3.3.2 договору, позичальник зобов'язаний щомісячно виконувати свої боргові зобов'язання відповідно до графіку в порядку, передбаченому п. 2.5 загальної частини договору. Не пізніше визначеного п. 2 Спеціальної частини договору терміну, повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплатити проценти за користування кредитними коштами, комісії, а також на вимогу банку сплатити можливу неустойку (штраф/пеню).

У випадку невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п. 3.3.3 Загальної частини договору, при тому, що прострочення виконання боргових зобов'язань за договором перевищило 60 календарних днів, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку штраф у розмірі 25 % від суми кредиту (п. 4.2 договору). У випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, що розраховується від суми невиконаних боргових зобов'язань (а саме, неповернення чергової частини кредиту та/або несплачених процентів та/або комісії за управління кредитом), строк виконання яких настав і які не були виконані на день прострочення виконання. Ставка, яка застосовується для обчислення пені, становить 050 % (пеня розраховується за методом «факт/360») (п. 4.3).

Банк свої зобов'язання виконав та надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 19 500,00 грн., що визнається сторонами.

Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, не погашав заборгованість за договором банківського обслуговування №BL_NK00099639 від 24.04.2012 року, відповідно до встановленого графіку погашення заборгованості (а. с. 14 - 15), у зв'язку з чим станом на 05.08.2015 року заборгованість за кредитом становить 17 738,31 грн., відсотки - 7 835,33 грн., комісія - 9 360,00 грн., плата за пропуск платежів - 95 255,43 грн. Загальна сума заборгованості становить 130 189,07 грн. (а. с. 4-5 - розрахунок заборгованості).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Надані позивачем докази (договір банківського обслуговування №BL_NK00099639 від 24.04.2012 року, графік погашення заборгованості, розрахунок заборгованості) підтверджують укладення між ПАТ «ВАБ» та ОСОБА_3 договору та існування у відповідача заборгованості за договором, дані обставини визнаються відповідачем.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

В порушення наведених норм законодавства та положень договору ОСОБА_3 в установлені строки не погашав кредит та проценти, комісію за користування кредитом по договору банківського обслуговування №BL_NK00099639 від 24.04.2012 року, тобто не виконував зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та ст. ст. 526, 530, 1049, 1054 ЦК України, внаслідок чого існує заборгованість за кредитом у розмірі 17 738,31 грн. та за відсотками - 7 835,33 грн. Вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем, а тому підлягає стягненню в силу ст. ст. 526, 530, 1049, 1054 ЦК України та умов договору.

Щодо вимоги про стягнення неустойки суд керуються наступним.

Штраф і пеня є видами неустойки (ст. 549 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Хоча зазначене положення закону є правом, а не обов'язком суду, однак, якщо наявні такі обставини, то вони мають ураховуватися судом.

Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та процентів, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Як зазначено з правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-100цс14 від 03.09.2014 року, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд, на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню.

В даній справі заявлений розмір неустойки майже в 5 разів перевищує розмір кредитної заборгованості з відсоткам, докази наявності негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання відсутні.

При вирішення питання щодо розміру пені, яка підлягає стягненню, враховується і та обставина, що з 19.07.2015 року відповідач перебуває на військовій службі, що унеможливлює сплату такої значної суми пені.

Враховуючи наведені обставини справи, ч. 3 ст. 551 ЦК України та правову позицію Верховного Суду України, суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки і стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 000 грн.

Щодо вимоги про стягнення комісії за управління кредитом суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Позивач просить стягнути комісію за управління кредитом, тобто платіж, який відповідач (споживач) має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. Пункт договору щодо сплати комісії за управління кредитом суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту і позивач не мав права встановлювати даний платіж у договорі.

В силу п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Отже, послугою, в розумінні вказаного закону, є лише та діяльність банку, яка стосується надання (передачі) споживачеві визначеного договором матеріального чи нематеріального блага.

Суд звертає увагу на те, що між сторонами даного спору укладений саме кредитний договір, про що зазначено банком у позовній заяві.

За таких обставин комісія за управління кредитом не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вона не стосується надання (передачі) позивачу (споживачеві) визначеного договором матеріального блага (кредиту, коштів), а стосується дій, які банк здійснює на власну користь. Фактично банк не надає у даному випадку споживачу (позивачу) послуги, а виконує дії з контролю за погашенням кредиту, що необхідні для господарської діяльності саме банку.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Судом встановлено, що комісія за управління кредитом не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому положення договору про сплату комісії за управління кредитом є нікчемними, в силу ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

В силу ст. 215 ЦК України, недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків, а тому відсутні підстави для стягнення комісії за управління кредитом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором банківського обслуговування №BL_NK00099639 від 24.04.2012 року в сумі 17 738,31 грн. заборгованості за кредитом, 7 835,33 грн. заборгованості за відсотками та 5 000 грн. пені, всього 30 573,64 грн. У задоволенні інших вимог суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 215, 526, 530, 610, 1049, 1054, ЦК України, ст. ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, ІН: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 «Т», код за ЄДРПОУ 19017842) заборгованість за кредитним договором банківського обслуговування №BL_NK00099639 від 24.04.2012 року в сумі 17 738,31 грн. заборгованості за кредитом, 7 835,33 грн. заборгованості за відсотками та 5 000 грн. пені, всього 30 573,64 грн.

Відмовити у задоволенні інших вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги та може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ