Ухвала суду № 62635835, 10.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6296/16

Головуючий у першій інстанції Погрібний С. О.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.,

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відповідачки ОСОБА_5, представника відповідачки ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та представника відповідача Приморської районної адміністрації Одеської міської ради - Бикова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, та ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним договору щодо відчуження квартири та припинення права власності,

в с т а н о в и л а:

20 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, який остаточно уточнив 14 квітня 2016 року, обґрунтовуючи вимоги тим, що на підставі обмінного ордеру № 2263, виданого 26 квітня 1985 року Бюро обміну житловими приміщеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів на ім'я відповідачки ОСОБА_10, остання та члени її родини: чоловік ОСОБА_3 - позивач у справі, та дочка ОСОБА_6 - відповідачка у справі, вселились у квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., коридору площею 12,0 кв.м., ванної площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м., комори площею 1,15 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., загальною площею 64,11 кв.м., житловою площею 39,36 кв.м. У травні 2012 року йому стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 6 березня 1992 року «Про продаж громадянам у приватну власність займаних ними квартир у будинках державного житлового фонду» був затверджений акт оціночної комісії № 329 від 5 березня 1992 року та вирішено питання про продаж відповідачці ОСОБА_6 спірної квартири за 11501 рубль. 09 квітня 1992 року між виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси та дочкою ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання викупила спірну квартиру за 11051 рубль, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори, реєстровий № 3-3317. З 1968 року він працював електромеханіком на судах Чорноморського пароплавства та більшу частину часу знаходився за кордоном, останній час тяжко хворіє та є інвалідом ІІ групи. На момент викупу квартири дочці виповнилось 24 роки і вона після отримання вищої освіти тільки почала працювати. Грошові кошти в розмірі 11051 рублів, за які була викуплена квартира, є спільною сумісно власністю подружжя - його та дружини ОСОБА_5, що підтверджується квитанціями Ощадбанку СРСР, вданими на ім'я ОСОБА_5 З 1985 року дочка в квартирі не проживає, що підтверджується довідками про склад сім'ї, наданими Дільницею №3 КП ЖКС «Фонтанський». Отже, жодної згоди на продаж квартири він не надавав, у зв'язку із чим договір порушує його права та має бути визнаний недійсним, грошові кошти сплачені державі під час викупу квартири у повному обсязі подружжям ОСОБА_5, а тому скасовуючи право власності ОСОБА_6, суд має повернути у власність вказану квартиру не територіальній громаді м. Одеси, а у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_5.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. 15 Закону України «Про власність», позивач ОСОБА_3 остаточно просив суд

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 06.03.1992 року «Про продаж громадянам в приватну власність займаних ними квартир в будинках державного житлового фонду» в частині продажу ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 загальною корисною площею 64,11 кв.м., яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., коридору площею 12,0 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м, комори площею 1,15 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., за 11 051 рубль,

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 09 квітня 1992 року між виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_6, за яким ОСОБА_6 купила за 11 051,00 рубль квартиру АДРЕСА_1 загальною корисною площею 64,11 кв.м., яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., коридору площею 12,0 кв.м., ванної площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м., комори площею 1,15 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., посвідчений нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 09.04.1992 року, реєстровий № 3-3317, та зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 2.05.1992 року у реєстровій книзі № 38 доп. під реєстром № 528, стор. 133,

визнати недійсним дублікат договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, серія та номер р.№5-599, виданий 13.06.2013 року Шостою Одеською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_6, припинити право приватної власності ОСОБА_6 на квартиру під АДРЕСА_1 загальною корисною площею 64,11 кв.м., яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., коридору площею 12,0 кв.м., ванної площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м., комори площею 1,15 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., та

визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною корисною площею 64,11 кв.м., яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м, кухні площею 7,3 кв.м, коридору площею 12,0 кв.м., ванної площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м., комори площею 1,15 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., комори площею 0,25 кв.м. (т.1, а.с. 1-3, 54-57, т. 3, а.с. 92-94).

Відповідачка ОСОБА_5 визнала позов в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві (т.2, а.с. 142-146).

Відповідачка ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 проти позову заперечували й в своїх усних та письмових поясненнях зазначали, що за згодою батьків спірна квартира була викуплена за особисті грошові кошти ОСОБА_6, яка працювала й отримувала достойну заробітну плату. Під час розгляду справи представник відповідачки заявив про застосування позовної давності в якості підстави для відмови в задоволенні позову, вказавши на відсутність підстав для поновлення строків звернення до суду з таким позовом(т.2, а.с. 122, 142-146, т.3, а.с. 84-85, 108-109).

Представники відповідачів Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Департаменту міського господарства Одеської міської ради в судове зсідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належним чином.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд визнав незаконним п. 78 рішення виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 6 березня 1992 року в частині продажу ОСОБА_6 квартири, що складалася з трьох кімнат, загальною житловою площею 39,36 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1,

визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений «9» квітня 1992 року між Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів та ОСОБА_6 стосовно квартири, що складалася з трьох кімнат, загальною житловою площею 39,36 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений старшим державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Коряченко А.А., зареєстровано в реєстрі за № 3-3317,

застосував наслідки недійсності правочину та повернув у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартиру, що складалася з трьох кімнат, загальною житловою площею 39,36 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 64,11 кв.м.,

встановив порядок виконання цього рішення суду, за яким з набранням ним законної сили в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного «9» квітня 1992 року між Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів та ОСОБА_6 стосовно квартири, що складалася з трьох кімнат, загальною житловою площею 39,36 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, припиняється чинність як оригіналу та будь-яких дублікатів цього договору, зокрема й дублікату договору, виданого 13 червня 2013 року ОСОБА_12, державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори, в реєстрі за № 5-599. В решті позову відмовлено, вирішено питання про поділ судових витрат(т.3, а.с. 168-171).

При попередньому розгляді рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності (т.1. а.с. 92-95).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 вересня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Суд визнав незаконним та скасував рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів №371 від 06.03.1992 року «Про продаж громадянам в приватну власність займаних ними квартир в будинках державного житлового фонду», в частині продажу ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 64,11 кв.м, яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м, кухні площею 7,3 кв.м, коридора площею 12,0 кв.м, ванної площею 2,6 кв.м, туалету площею 1,2 кв.м, кладової площею 1,15 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, за 11501 рублів,

визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений 09 квітня 1992 р. між Виконавчим комітетом Приморської районної Ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_13, за яким ОСОБА_13 купила за 11051,00 рублів квартиру під номером 55, що знаходиться в АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат житловою пл. 39,36 кв.м, кухні пл. 7,3 кв.м, коридору пл.12,0 кв.м,; ванної пл.2,6 кв.м, туалету пл.1,2 кв.м, кладової пл.0,25 кв.м, кладової пл.0,25 кв.м, загальною площею 64,11 кв.м, посвідчений нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 09.04.1992 pоку, реєстровий № 3-3317, та зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 2.05.1992 року у реєстровій книзі № 38 доп. під реєстром №528, стор. 133,

визнав недійсним дублікат договору купівлі - продажу квартиру під номером 55, що знаходиться в АДРЕСА_1, серія та номер р.№5-599, виданий 13.06.2013 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_6,

припинив право приватної власності ОСОБА_6 на квартиру під номером 55, що знаходиться в АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат житловою площею 39,36 кв.м, кухні площею7,3 кв.м, коридору площею 12,0 кв.м, ванної площею 2,6 кв.м, туалету площею 1,2 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, загальною площею 64,11 кв.м.

повернув квартиру під номером 55, що знаходиться в місті Одесі по вулиці Фонтанська дорога до комунальної власності Одеської міської ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а.с. 82-84).

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_14, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині застосування наслідків недійсності правочину та повернення у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартири, що складається з трьох кімнат, загальною житловою площею 39,36 кв.м., з адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 64,11 кв.м. та відмови в інших позовних вимог й ухвалити нове рішення про задоволенні позову від 14 квітня 2016 року в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права, а саме, суд першої інстанції помилково не задовольнив вимоги позивача про визнання права власності на спірну квартиру й не застосував реституцію у повному обсязі, а саме не вирішив питання про повернення ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 11501,00 рубля (т.3, а.с. 190-193).

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_6, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом порушені норми процесуального та матеріального права, а саме, судом не враховані висновки та мотиви Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з яких скасовані попередні судові рішення по цій справі, а також те, що за згодою батьків спірна квартира була викуплена за особисті грошові кошти ОСОБА_6 (т.3, а.с. 185-189).

В запереченні проти апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_6 - представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить цю скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_14, та відповідачки ОСОБА_6, пояснення на апеляцію представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відповідачки ОСОБА_5, представника відповідачки ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та представника відповідача Приморської районної адміністрації Одеської міської ради - Бикова І.О., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про власність», чинному на час виникнення спірних правовідносин, наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Згідно п. 9 Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради №142 від 19 травня 1989 року громадянин, який бажає придбати в власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об'єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім'ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку.

Тобто обов'язковою умовою є наявність письмової згоди всіх членів сім'ї.

Правилом статті 86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом.

За ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

За змістом статті ст. 224 ЦК УРСР право власності на придбане майно набуває покупець, який сплатив за нього певну грошову суму. Саме в покупця виникають усі права та обов'язки з договору, а також саме ця особа набувала права на отримання придбаної речі (стаття 231 ЦК УРСР).

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі обмінного ордеру, виданого 26 квітня 1985 року Бюро обміну житловими приміщеннями виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_5, остання - в статусі наймача - та члени її родини: чоловік ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_6, вселились у квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,11 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів від 06 березня 1992 року «Про продаж громадянам у приватну власність займаних ними квартир у будинках державного житлового фонду» затверджений акт оціночної комісії від 5 березня 1992 року та вирішено питання про продаж ОСОБА_6 вказаної квартири за ціною 11 501 рубль.

09 квітня 1992 року між виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 купила за 11 051,0 рубль квартиру під номером 55, що знаходиться у АДРЕСА_1 що складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., коридору площею 12,0 кв.м., ванної площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м., комори площею 1,15 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., комори площею 0,25 кв.м., загальною площею 64,11 кв.м., посвідчений нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 09.04.1992 р., реєстр. № 3-3317.

Вказаний договір зареєстровано Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 12.05.1992 р. у реєстрову книгу 38 доп. під № 528, стор. 133, що підтверджується відповідним реєстраційним посвідченням.

13 червня 2013 року відповідачка ОСОБА_6 отримала дублікат договору купівлі-продажу від 09 квітня 1992 року та одночасно зареєструвала право власності на спірну квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 1290320, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 82256251101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру № 4821312 від 13 червня 2013 року (т.3, а.с. 153, 154)

Згідно з довідками (виписками з домової книги про склад родини та прописку) за вих. № 713 від 24 листопада 2008 року та вих. № 706 від 9 липня 2012 року у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_6, її батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_5 При цьому, ОСОБА_6 у цій квартирі на час розгляду не проживає тривалий період, перебуває зі своїми батьками у неприязних стосунках.

У платіжних документах про внесення купівельної ціни за квартиру, а саме, квитанціях Ощадбанку СРСР від 09 квітня 1992 року на суму 485 руб., від 26 березня 1992 року на суму 10566 руб., квитанції до прибуткового ордеру ЖКФ «Юрикс» від 25 лютого 1992 року на суму 500 руб., у графі «платник» вказано ОСОБА_5, (т.1, а.с. 11). Так само відповідач ОСОБА_5 зазначена в якості платника за виготовлення технічного плану спірної квартири.

Відповідачем ОСОБА_6 не надано жодних документів щодо здійснення нею оплати за вказаним договором, не надано документів, з яких могло слідувати, що саме нею здійснено викуп спірної квартири, що вона є її правомірним набувачем.

Відповідачка ОСОБА_5, сплачуючи купівельну суму, використала спільні з позивачем грошові кошти.

За правилом частини 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно зі статтею 23 цього Кодексу майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Таким чином, відповідачка ОСОБА_5 сплатила за викуп спірної квартири грошові кошти, що становили спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Підстав вважати, що зазначене майно було роздільним відсутні.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем ОСОБА_3 в судовому засіданні доведено те, що спірна квартира викуплена 09 квітня 1992 року відповідачкою ОСОБА_6 без письмової згоди подружжя ОСОБА_3 та за їх спільні кошти, чим порушуються права позивача на це приміщення. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним п. 78 рішення виконкому Приморської районної ради народних депутатів №371 від 06 березня 1992 року та договору купівлі-продажу від 09 квітня 1992 року з підстав, передбачених ст. ст. 48, 224 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про власність».

За чинним на момент укладення оспорюваного позивачем договору законодавством - частина 2 статті 48 ЦК УРСР - по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За чинним законодавством - абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України - у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано застосував наслідки недійсності правочину, а саме, повернення у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартиру, що складалася з трьох кімнат, загальною житловою площею 39,36 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 64,11 кв.м.

За правилами ст. ст. 71, 76, 80 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час передачі майна у власність, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Згідно зі ст. 74 ЦК УРСР 1963 року вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Обставини справи свідчать про те, що спір між сторонами щодо права на зазначену квартиру носить відкритий та тривалий характер.

Позивач є літньою та хронічно хворою людиною, яка потребує сторонньої допомоги. Позивач є інвалідом другої групи за загальним захворюванням, яку встановлено постійно, має стійку та невиправну втрату працездатності.

Істотне значення для вирішення питання застосування позовної давності має той факт, що позивач не має іншого житла або достатніх для його придбання засобів, спірне житло є його єдиним та можливим місцем проживання.

При цьому, жоден із зібраних по справі доказів не може свідчити про те, що позивач знав або повинен був знати про те, що його право було порушене відповідачами.

Стан здоров'я позивача свідчить про те, що він є безумовно та надзвичайно обмеженим у своїх можливостях до з'ясування стану речей, що мали значення для досліджуваних правовідносин, та їх самостійної перевірки.

З огляду на вказане суд першої інстанції правильно виходив з того, що необґрунтованість тверджень ОСОБА_6 про пропущення строку позовної давності у цій справі та, як наслідок, розгляду спору між сторонами по суті.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Посилання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд першої інстанції помилково не задовольнив вимоги позивача про визнання права власності на спірну квартиру й не застосував реституцію у повному обсязі, а саме не вирішив питання про повернення ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 11501,00 руб., не приймається до уваги за таких підстав.

За правилами ч. 2 ст. 48 ЦК України (1963р.) та ч. 1 ст. 216 ЦК України (2004р.), застосування реституції можливо лише шляхом повернення спірний квартири у власність територіальній громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а не визнання за позивачем права власності на цю квартиру.

Ні Департамент міського господарства Одеської міської ради, ні Приморська районна адміністрація Одеської міської ради не є правонаступниками виконкому Приморської районної ради народних депутатів, який укладав оспорюваний договір купівлі-продажу. Належного відповідача - Одеську міську раду, суд першої інстанції не залучив до участі у справі, тому у даному випадку можливо вирішити питання про повернення грошових коштів.

Доводи відповідачки ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом порушені норми процесуального та матеріального права, а саме: судом не враховані висновки та мотиви Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з яких скасовані попередні судові рішення по цій справі, не приймаються до уваги за таких підстав.

Скасовуючи попередні судові рішення суд касаційної інстанції в ухвалі від 04 березня 2015 року зазначив, що, «задовольняючи позов, апеляційний суд посилався на відповідь Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради згідно якої підставою для прийняття рішення виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів №371 від 6 березня 1992 року, письмової згоди ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на викуп спірної квартири їх дочкою ОСОБА_6 не мається (а.с. 47).

Однак, зі змісту зазначеної відповіді вбачається, що документ, що були підставою для прийняття вищевказаного рішення до департаменту на зберігання не передавались.

Крім того, висновок суду спростовується записом у рішенні виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів від 6 березня 1992 року згідно якого «Согласие взрослых членов семьи имеется» (а.с. 5).

Викладене свідчить, що висновок апеляційного суду у порушення вимог ст. 60 ЦПК України ґрунтується на припущеннях».

При новому розгляді справи, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була викуплена без згоди батьків та з того, що спірна квартира була викуплена спільні грошові кошти подружжя ОСОБА_3 і згідно із ст. 22 КпШС України ці кошти є об'єктом спільної сумісної власності подружжя

Таким чином, суд першої інстанції не порушив вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України.

Не приймається до уваги і твердження відповідачки ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не було враховано, що спірна квартира була викуплена за її особисті грошові кошти за згодою батьків.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, порушення відповідачкою ОСОБА_6 його прав на спірну квартиру, а відповідачка ОСОБА_6 повинна була довести ті обставини, на які вона посилалася як на заперечення проти позову, а саме, спірна квартира була викуплена за її особисті грошові кошти за згодою батьків.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідачка ОСОБА_6 послалась на копію трудової книжки на її ім'я, з якої вбачається, що вона з 25 жовтня 1985 року по 29 березня 1986 року працювала лаборантом Чорноморндіпроект, з 31 березня 1986 року по 31 серпня 1986 року - техніком цієї установи, з 21 серпня 1986 року по 23 червня 1990 року навчалась у інституті на стаціонарному відділенні, з 26 червня 1990 року по 31 січня 1991 року - на посаді інженера з постачання кооперативу Еталон, з 04 лютого 1991 року по 30 вересня 1994 року - головним бухгалтером Науково-виробничої фірми Фотосинтетика (т.1, а.с. 207-209),

копію довідки від 21 січня 1993 року, видану підприємством «Контур» Фонду соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза, з якої вбачається, що вона працювала головним бухгалтером за сумісництвом її зарплата становила у січні 1992 року - 1350 руб., у лютому 1992 року - 1600 руб., у березні 1992 року - 2000 руб., у квітні 1992 року - 2400 руб. (т.1, а.с. 210), а також

копії зберкнижок Ощадбанку СРСР на її ім'я: рахунок №07900651, на який 20 квітня 1991 року внесено 4036 руб., рахунок №0790359, на який 19 квітня 1991 року внесено 3000 грн. (але грошові кошти з рахунків не знімались) - т.1, а.с. 211-212.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 з 1968 року працював електромеханіком на судах Чорноморського пароплавства та більшу частину часу знаходився за кордоном (т.2, а.с. 110-121, 199), а на момент викупу квартири його дочці виповнилось 24 роки.

Аналізуючи зазначені норми права, з'ясовуючи вказані обставини та наявні у справі докази згідно із ст. 212 ЦПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачкою ОСОБА_6 не надано безспірних документів щодо здійснення нею оплати за вказаним договором, не надано документів, з яких могло слідувати, що саме нею здійснено викуп спірної квартири, що вона є її правомірним набувачем, тому суд обґрунтовано надав переваги доказам, наданим позивачем у справі.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принцип "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді.

Колегія суддів вважає, що суд вирішив справу з дотриманням положень ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та ст. 1 ЦПК України, а також критерію доведення обставин «поза розумним сумнівом».

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й у ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький