Ухвала суду № 62635739, 09.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7394/16

Головуючий у першій інстанції Мельничук Н. І.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

Суворова В.О.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, третя особа: Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області про визнання рішення недійсним та визнання права власності на земельну ділянку,-

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним рішення Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області № 97/Р-ХІ-VII від 19.05.2016 року «Про відмову ОСОБА_3 у безоплатній передачі у власність земельної ділянки загальною площею 0,237 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.», а також визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,237 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому площа земельної ділянки не виходить за межі, встановлених статтею 121 ЗК України нормам безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, а її цільове призначення відповідає категорії земель, які можуть безоплатно передаватись у власність громадянам.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що вона одночасно являється орендарем спірної земельної ділянки, власником нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, а також особою, яка відповідно до положень Земельного кодексу України має право на безоплатне отримання у власність спірної земельної ділянки.

Позивачка вважала, що перебування спірної земельної ділянки у її користуванні, відповідно до укладеного з відповідачем договору оренди, не є перешкодою для її приватизації, оскільки поєднання в одній особі власника і користувача земельної ділянки вимогам законодавства не суперечить та є підставою для припинення договору оренди земельної ділянки.

Крім того, позивач наполягає, що у задоволенні поданої нею до Августівської сільської ради заяви про безоплатну передачу земельної ділянки від 15.03.2016 року їй відмовлено протиправно, з грубим порушенням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Позивачка вважає зазначене рішення таким, що підлягає визнанню недійсним, а земельну ділянку такою, що підлягає безоплатній передачі їй у власність шляхом визнання права власності.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним рішення сесії Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області № 97/Р-ХІ-VII від 19.05.2016 року «Про відмову ОСОБА_3 у безоплатній передачі у власність земельної ділянки загальною площею 0,237 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1».

Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,237 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Августівська сільська рада Біляївського району Одеської області подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Свою скаргу Августівська сільська рада Біляївського району Одеської області обґрунтовує тим, що цільове призначення спірної земельної ділянки, а саме В.03.07 для будівництва та обслуговування будівель, не передбачене статтею 121 ЗК України. Відтак ОСОБА_3 не може отримати спірну земельну ділянку у приватну власність за процедурою безкоштовної приватизації, а рішення Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області № 97/Р-ХІ-VІІ від 19.05.2016 року «Про відмову у безоплатній передачі у власність земельної ділянки загальною площею, 0,237 га» є законним та обґрунтованим.

Крім того, Августівська сільська рада Біляївського району Одеської області вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На думку апелянта, спір про визнання недійсним рішення Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області № 97/Р-ХІ-VІІ від 19.05.2016 року «Про відмову у безоплатній передачі у власність земельної ділянки загальною площею, 0,237 га» повинен був розглядатися в порядку адміністративного судочинства, так як віднесений до компетенції адміністративних судів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 частково та визначаючи недійсним рішення сесії Августівської сільської ради від 19.05.2016 року «Про відмову гр. ОСОБА_3 у безоплатній передачі у власність земельної ділянки…» суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному рішенні відсутні документально підтверджені посилання на наявність визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України обставин, які є підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків у розмірі 8088,54 грн., суд першої інстанції з того, що позивачем не надано достатніх доказів спричинення завданої шкоди.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що відповідно до договору оренди землі від 14.02.2007 року, який був укладений між Августівською сільською радою Біляївського району Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, останній передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,237 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, для розміщення центру будівництва, дизайну та естетики, з правом спорудження на ній капітальних будівель та споруд.

Договір зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди землі 16.02.2007 за № 04.07.516.00001 й того ж дня земельну ділянку передано позивачу в натурі.

На зазначеній земельній ділянці, відповідно до її цільового призначення, позивачка збудувала комплекс господарських будівель та споруд, у яких здійснюється її підприємницька діяльність з найменуванням: «Центр будівництва, дизайну та естетики».

Згідно рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06.06.2007 року, ОСОБА_3 стала власником зазначеного комплексу господарських будівель та споруд.

15 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулася з заявою до Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області з проханням передати їй безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,237 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в якій також зазначила, що своїм правом щодо безоплатного отримання земельної ділянки раніше не користувалася й не заперечує проти припинення договору оренди зазначеної земельної ділянки у зв'язку з поєднанням в одній особі власника та користувача земельної ділянки (а.с.23).

Клопотання ОСОБА_3 подала згідно вимог та в порядку, визначеному ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Рішенням сесії Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області за № 97/Р - XI - VII від 19 травня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у безоплатній передачі у власність земельної ділянки з посиланням на те, що в ЗК Україні не передбачено відповідної норми для передачі земельної ділянки безоплатно у власність з цільовим використанням спірної земельної ділянки «Для розміщення центру будівництва, дизайну та естетики» (а.с.25).

Проте суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання відповідача на вид використання земельної ділянки - «Розміщення центру будівництва, дизайну та естетики» не створює підстав для відмови у безоплатному наданні земельної ділянки у власність, оскільки вид використання в межах категорії земель «Землі житлової та громадської забудови» визначається її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених використанням земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

При цьому необхідність зміни виду цільового призначення в межах категорії земель «Землі житлової та громадської забудови» з В.03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», як одне з видів цільового призначення, визначених Секцією 02 (підрозділи 02.01 - 02.08) Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548, також не являється перешкодою для безоплатної передачі спірної земельної ділянки у власність, оскільки не потребує окремого рішення власника земельної ділянки та здійснюється за проектами землеустрою щодо її відведення та виконується в процесі безоплатного надання земельної ділянки у власність та в порядку, визначеному ч. 1 ст. 20, ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

В силу ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно зі ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до положень п. г) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, розмір спірної земельної ділянки відповідає встановленим ст. 121 ЗК України нормативам безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5103117732016 від 04.07.2016 року вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», цільове призначення - В.03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», вид використання - для розміщення центру будівництва, дизайну та естетики земельної ділянки.

Таким чином, з підстав, передбачених ч. 5 ст. 20, ст.ст. 39, 121 ЗК України, категорія земель, до якої відноситься спірна земельна ділянка, а саме «Землі житлової та громадської забудови» відповідає вимогам щодо безоплатної передачі такої земельної ділянки у власність позивача.

Вказані у оскаржуваному рішенні відповідача обставини не входять до переліку визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Визначений в ч. 7 ст. 118 ЗК України перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним й розширеному тлумаченню не підлягає.

В рішенні сесії Августівської сільської ради - №97/P-XI-VII від 19.05.2016 р. «Про відмову гр. ОСОБА_3 у безоплатній передачі у власність земельної ділянки загальною площею 0,237 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1», взагалі відсутні посилання на наявність визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України обставин, що є підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, відсутні документально підтверджені посилання на невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного суд не приймає до уваги доводи апелянта про неможливість безоплатного надання у власність позивача спірної земельної ділянки у зв'язку з невідповідністю положенням ст. 121 ЗК України щодо виду цільового призначення спірної земельної ділянки В.03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, оскільки ЗК України не містить відповідних заборон й передбачає можливість зміни цільового призначення.

Стосовно зміни цільового призначення ЗК України встановлює певні обмеження: зміна цільового призначення особливо цінних земель, земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності потребує додаткового погодження, що передбачено ч.ч. 6, 7 ст. 20 ЗК України, а також заборону щодо зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами, що встановлено п/п б) п. 15 Перехідних положень ЗК України.

Однак ЗК України не передбачає обмежень чи заборон стосовно зміни цільового призначення земельних ділянок, що відносяться до категорії земель - землі житлової та громадської забудови, які мають цільове призначення В.03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує окремого рішення відповідача, оскільки в силу положень ч. 1 ст. 20 ЗК України здійснюється за проектом землеустрою щодо її відведення.

Отже, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про безоплатну передачу земельної ділянки, відповідач не надав доказів щодо наявності обставин, які передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України, що могли бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано визнав недійсним рішення Августівської сільської ради від 19.05.2016 року, оскільки рішення постановлено з порушенням норм ЗК України.

Відповідно до ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.

У ч. 3 ст. 116 ЗК України зазначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (п. 11 ст. 118 ЗК України), що і було зроблено судом першої інстанції шляхом задоволення її позовних вимог.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

У п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав та їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК України, ст.ст. 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст.ст. 16, 21, 393 ЦК, ст. 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК)».

Виходячи з вищевикладених роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта стосовно віднесення дійсної справи до юрисдикції адміністративному суду є безпідставними, справа, як того вимагає чинне законодавство та на що звертає увагу Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правомірно розглянута судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такого обов'язку апелянт не виконав, не надав до суду доказів на підтвердження обставин, що є підставами його вимог та заперечень, й не спростував доводів позивача, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Водночас позивач свій обов'язок щодо доведення тих обставин, що є підставами її вимог та заперечень, виконала, надала до суду належні та допустимі доказами, якими підтверджуються її доводи та спростовуються доводи відповідача.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову ОСОБА_3, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області відхилити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.О.Суворов

В.І. Сватаненко