Постанова № 62631951, 07.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа№ 911/1688/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

ОСОБА_1

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 07.11.2016

розглянувши апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 (повне рішення складено 29.07.2016)

у справі №911/1688/16 (суддя Л.Я. Мальована)

за позовом публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква

про стягнення 199 980,26 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 позов задоволено частково. Стягнуто з квартирно -експлуатаційного відділу м. Біла Церква на користь ПАТ НАК Нафтогаз України 40 831,07 грн. пені, 2 276,43 грн. 3% річних, 154 787,01 грн. інфляційних втрат, 2 968,41 судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., Лобань О.І., Федорчук Р.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/1688/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.09.2016, у звязку з припиненням повноважень судді Федорчука Р.В. та судді Лобаня О.І., для розгляду справи №911/1688/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В. відкладено розгляд справи на 07.11.2016.

07 листопада 2016 року ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 без змін.

Представник позивача брав участь у судових засіданнях, надав пояснення, заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква - без задоволення.

Представники відповідача в судові засідання від 21.09.2016 та 07.11.2016 не зявились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу та справу без участі представників відповідача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2015 між ПАТ НАК Нафтогаз України та КЕВ м. Біла Церква було укладено договір № 2625/15-БО(Т)-17, відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 311 тис. куб. м.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача у 2015 році природний газ на загальну суму 1 689 653 грн. 47 коп., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи, проте відповідач свої зобовязання не виконав належним чином, за отриманий природний газ розрахувався з порушенням строків здійснення оплати природного газу встановлених умовами договору.

У звязку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 199 980 грн. 26 коп. заборгованості за договором поставки природного газу № 2625 /15-БО(Т)-17 від 24.02.2015 р., з яких: 42 817 грн. 51 коп. пеня, 2 375 грн. 74 коп. 3% річних, 154 787 грн. 01 коп. інфляційні втрати.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки позивачем було прострочено виконання обовязку з надсилання актів, тому в діях апелянта відсутній умисел щодо невиконання умов договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. ст. 655, 692 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму. Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Нормами ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, він зобовязаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України (далі ГК України) і статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договором також чітко визначено умови оплати, так, зокрема, пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 40 831 грн. 07 коп., які нараховані місцевим господарським судом відповідно до вимог закону та умов договору, в іншій частині вимог про стягнення пені слід відмовити.

Стосовно твердження скаржника про зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом третім частини першої статті 83 ГПК України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно з п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозвязку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у звязку з порушенням зобовязання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Отже, виходячи з вищезазначених норм законодавства, а також враховуючи виняткові випадки, передбачені ст. 83 ГПК України та інтереси сторін, колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта про зменшення пені є необґрунтованими.

Окрім цього, судом першої інстанції стягнуто з відповідача інфляційних втрат в сумі 154787,01 грн. та 3% річних в розмірі 2 276,43 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГСУ № 16/587-22/430 від 31.08.2011 року та інформаційному листі ВГСУ № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року.

На підставі наведених норм, Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок 3 % річних, а також втрат внаслідок інфляції, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено господарським судом Київської області, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 2 276 грн. 43 коп. та інфляційних втрат у розмірі 154 787 грн. 01 коп.

Таким чином, з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України підлягає стягненню 40 831 грн. 07 коп. пені, 2 276 грн. 43 коп. трьох відсотків річних, 154 787 грн. 01 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 прийнято після повного зясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у звязку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1688/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

СуддіВ.В. Сулім

ОСОБА_1