Рішення № 62630873, 04.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2016Справа №910/14441/16

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Українська страхова група»

До Моторного (транспортного) страхового бюро України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідачаОСОБА_1 акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна»

Про стягнення 50 000,00 грн

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

Від позивача: не зявився;

Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю;

Третя особа: не зявився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхове відшкодування підлягає стягненню з відповідача на підставі п. 41.1. ст. 41 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Ухвалою суду від 11.08.2016 було порушено провадження у справі №910/14441/16 та призначено її розгляд на 29.08.2016.

Представник відповідача 22.08.2016 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що положення п. 36.4 ст.36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виключають можливість компенсації МТСБУ витрат страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування за шкоду заподіяну з вини осіб, які на дату ДТП не застрахували цивільно-правову відповідальність, оскільки виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особами, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої п.п. А, п. 41.1 ст. 41 цього закону), лікування потерпілих та інші послуги, повязані з відшкодуванням збитків.

В судовому засіданні 29.08.2016 представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а також надав усні пояснення відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.08.2016 надав усні пояснення відповідно до яких заперечував проти задоволення позову.

Ухвалою суду від 29.08.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство Страхова компанія Україна, розгляд справи відкладено на 16.09.2016.

12.09.2016 представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 16.09.2016 представник позивача надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.09.2016 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення відповідно до яких проти задоволення позову заперечував.

Третя особа в судове засідання 16.09.2016 не зявився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 16.09.2016 у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 26.10.2016.

Представник позивача у судове засідання 26.10.2016 не зявився, проте через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 26.10.2016 не зявився, проте через канцелярію суду подав відзив на позов та 24.10.2016 - клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи в судове засідання 26.10.2016 не зявився, вимоги ухвали суду не виконав про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 26.10.2016 розгляд справи відкладено на 04.11.2016.

Представник позивача у судове засідання 04.11.2016 не зявився, проте 26.10.2016 через канцелярію суду позивачем було подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.11.2016 надав усні пояснення відповідно до яких проти задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання 04.11.2016 не зявився, вимоги ухвали суду не виконав про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи, суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутності представника позивача та третьої особи.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.11.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2015 на перехресті Харківської площі та просп. Бажана в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Scania», державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4.

Відповідно до постанови Прокуратури міста Києва від 28.04.2016 про закриття кримінального провадження, зазначена ДТП сталась внаслідок порушення водієм автомобіля

марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 вимог п. 1.5, 2.3 пп. Б, п. 12.1 та 12.4 Правил дорожнього руху України.

Згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1411-15-00081 від 10.02.2015 страховиком автомобіля марки «Scania», державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_1 акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик, позивач).

Відповідно до звіту №1103 складеного 16.03.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Асистанська компанія «Українська служба допомоги», вартість відновлювального ремонту складає 1 915 870,36 грн.

Згідно, складеного позивачем, страхового акту №ПССКА-5094 від 20.04.2016, розмір страхового відшкодування становить 862 415,75 грн, виплата якого позивачем підтверджується платіжними дорученнями №7104 від 20.04.2016 на суму 862 415,75 грн.

Статтею 1 Закону України Про страхування страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобовязується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України Про страхування та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги.

Статтею 3 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно п. 1.8. Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до п. 1.7. Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Отже, умовою для здійснення виплати страхового відшкодування потерпілій особі є наявність укладеного між винною особою та страховиком відповідного договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, який був чинним на момент ДТП.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з бази даних МТСБУ, поліс №АІ 5670393, відповідно до якого цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3 була застрахована ОСОБА_1 акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна», на момент настання ДТП був недійсним.

В звязку з чим позивач, посилаючись на ст. 41 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди до Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що положення п. 36.4 ст.36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виключають можливість компенсації МТСБУ витрат страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування за шкоду заподіяну з вини осіб, які на дату ДТП не застрахували цивільно-правову відповідальність, оскільки виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особами, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої п.п. А, п. 41.1 ст. 41 цього закону), лікування потерпілих та інші послуги, повязані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч. 1 п. 39.1 ст. 39 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з підпунктами 39.2.1 та 39.2.2 пункту 39.2 ст. 39 цього ж Закону основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій.

Відповідно до п. 43.1. ст. 43 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються такі централізовані страхові резервні фонди: фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди; фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом.

Підпунктом а п. 41.1 ст. 41 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до абзацу 9 пункту 41.1 статті 41 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентні виплати, зазначені у підпунктах а-д цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

В пункті 1.7. Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зазначено, що забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Пунктом 1.3. ст. 1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що потерпілими є юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Як передбачено із п. 41.3. ст. 41 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. В таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Зазначене підтверджується положеннями п. 36.4. ст. 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якої виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Враховуючи викладене, з урахуванням обмеження щодо виплат, що міститься в п. 36.4. Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, положення якого виключає можливість компенсації МТСБУ витрат страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, за шкоду заподіяну з вини осіб, які на дату ДТП не застрахували цивільно-правову відповідальність, вказані витрати повинна компенсувати особа винна у вчиненні ДТП.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду від 31.03.2016 у справі №910/25638/15, від 16.09.2016 у справі №910/1439/16.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

09.11.2016

Суддя О.М. Спичак