Рішення № 62626709, 03.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1566/16-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О. Д.Провадження № 22-ц/780/4789/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 35 03.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

03 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Білоконь О.В., Гуля В.В,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 липня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі ТОВ «Комплекс Агромарс») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 травня 2008 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу у ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія-експедитора автофургону та рефрижератора «DAF LF 55.220», д.н.з. НОМЕР_1, автоколони №1 автотранспортного парку. Наказом від 30 грудня 2011 року №665 КА/к-п-д його було переведено з 01 грудня 2012 року водієм автофургону та рефрижератора «DAFFT XF 105.410», д.н.з. НОМЕР_2, автоколони №2 транспортного департаменту філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс». Позивач зазначав, що між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_2 були укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 18 червня 2008 року, від 01 січня 2012 року та від 01 лютого 2014 року. Протягом роботи на вказаній посаді відповідач неодноразово приймав під особисту матеріальну відповідальність м`ясну продукцію для доставки її в пункт призначення згідно видаткових накладних та накладних на переміщення. При передачі відповідачем продукції контрагентам у період з 03 лютого 2014 року по 30 серпня 2015 року були виявлені факти нестачі м`ясної продукції на загальну суму 54758 грн. 32 коп., що підтверджується актами прийому передачі продукції, які підписані ОСОБА_2 Позивач зазначав, що на день подання позову відповідачем непогашена сума збитків становить 54710 грн. 95 коп.

Посилаючись на те, що відповідачем внаслідок неналежного виконання своїх трудових обовязків та недбайливого ставлення до майна ТОВ «Комплекс Агромарс», переданого йому під індивідуальну матеріальну відповідальність за разовими документами видатковими накладними, допущено нестачу майна, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь завдані відповідачем збитки у сумі 54 710 грн. 95 коп.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 липня 2016 року позов ТОВ «Комплекс Агромарс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» завдані збитки у розмірі 54 710 грн. 95 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ТОВ «Комплекс Агромарс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно з ч.1 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч.2 ст.130 КЗпП України).

Відповідно до ч.2 ст.130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Таким чином, обовязковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозвязку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст.130 КЗпП України.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам розяснено, що виходячи з вимог ст.15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відповідно до п.1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_3 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_3 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам розяснено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом №103 к-п від 21 травня 2008 року ОСОБА_2 прийнятий на посаду водія-експедитора автофургону та рефрижератора «DAF LF 55.220», д.н.з. НОМЕР_1, автоколони №1 автотранспортного парку (а.с. 23, т.1).

Наказом №665 КА/к-п-д від 30 грудня 2011 року ОСОБА_2 з 01 січня 2012 року переведено на посаду водія автофургону та рефрижератора «DAFFT XF 105.410», д.н.з. НОМЕР_2, автоколони №2 транспортного департаменту філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» (а.с. 25-27, т.1).

01 січня 2012 року між ТОВ «Комплекс Аргомарс» та ОСОБА_2 укладено два договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №134-В, №134-Е, за умовами яких відповідач приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, автомобіля для використання у виробничих цілях та зобовязується: дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства, автомобіля і вживати заходів для попередження збитків; своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей та автомобіля; вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей (а.с.28 - 29, т.1).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у звязку з укладенням між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати підприємству повну вартість збитків, які завдані останньому з вини такого працівника.

З видаткових (товарно-транспортних) накладних, накладних на переміщення вбачається, що ОСОБА_2 у період з 03 лютого 2014 року по 30 серпня 2015 року приймав під особисту матеріальну відповідальність мясну продукцію для доставки її в пункт призначення. Під час передачі відповідачем м`ясної продукції контрагентам позивача протягом вказаного періоду були виявлені факти нестачі, про що свідчать акти прийому передачі, які підписані ОСОБА_2 та відомість недовозів м`ясопродукції (а.с.35-490, т.1).

Згідно з оборотно-сальдовою відомістю, пряма дійсна шкода, яка заподіяна товариству внаслідок нестачі матеріальних цінностей становить 54 710 грн. 95 коп. (а.с.33-34, т.1).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що вказані обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем покладених на нього обовязків згідно з договором та заподіяння шкоди позивачу з його вини.

При апеляційному розгляді справи встановлено, що розмір заподіяної позивачу шкоди визначено за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку за виключенням природного убутку, вирахуваного на підставі наказу ТОВ «Комплекс Агромарс» №160 від 17 лютого 2011 року «Про систему обрахунку недовозів м`ясопродукції при транспортуванні» (а.с.2-6, т.4).

По справі не встановлено обставин, що перешкоджали відповідачеві виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці тощо.

Встановлено, що наказом №883 КА/к-з від 10 вересня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с. 30, т.1).

Відповідно до довідки ТОВ «Комплекс Агромарс» від 07 квітня 2016 року, станом на 10 вересня 2015 року у ОСОБА_2 перед ТОВ «Комплекс Агромарс» існує заборгованість по завданих збитках у розмірі 54 710 грн. 95 коп. і на теперішній час не змінилася (а.с.32, т.1).

Установивши, що з вини ОСОБА_2 постійно виникали нестачі м`ясопродукції у звязку з неналежним виконанням ним обовязків за договором про повну матеріальну відповідальність щодо доставки, перевезення та передачі матеріальних цінностей, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної шкоди.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.214 ЦПК України не перевірив чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження.

Так, за змістом ч.1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст.232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП України).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, ст.233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як розяснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-216цс16 від 27 квітня 2016 року, яка відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Судом встановлено, що у період з 03 лютого 2014 року по 30 серпня 2015 року під час передачі ОСОБА_2 м`ясної продукції контрагентам були виявлені факти нестачі, про що позивачу було відомо, починаючи з 10 лютого 2014 року, тобто з моменту видачі наказу № Н-4247/1 від 10 лютого 2014 року «Про відшкодування збитків», згідно з яким проведено утримання із заробітної плати відповідача у розмірі, що не перевищує 20% (а.с.202-203, т. 3).

З даним позовом про відшкодування шкоди ТОВ «Комплекс Агромарс» звернулося до суду 22 квітня 2016 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» підлягає стягненню шкода за останній рік перед зверненням позивача до суду з указаним позовом, тобто, з 22 квітня 2015 року.

Водночас, при апеляційному розгляді справи встановлено, що після виявлення нестачі м`ясопродукції, яка сталася з вини відповідача, позивачем згідно наказів проводились утримання із заробітної плати відповідача у розмірі, що не перевищував 20%.

Як вбачається з розрахункової відомості, наданої позивачем, згідно наказів позивача із заробітної плати ОСОБА_2 з квітня 2015 року по вересень 2015 року утримано 3 843 грн. 47 коп. ( а.с.395, т.3).

Таким чином, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода за період з 22 квітня 2015 року по 30 серпня 2015 року у розмірі 19819 грн. 82 коп. (23 663,29 грн. 3 843,47 грн.)

За таких обставини рішення суду не може бути залишене в силі та підлягає зміні на підставі ст.309 ЦПК України у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з ч.5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат

Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позов ТОВ «Комплекс Агромарс», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на його користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 липня 2016 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» збитки у розмірі 19819 (девятнадцять тисяч вісімсот девятнадцять) грн. 82 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» судовий збір у розмірі 499 грн. 20 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді