Ухвала суду № 62621867, 01.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1867/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Милосердного М.М.

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Мишевській О.В.

з участю: представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника Державної міграційної служби України - Лазарєвої Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби (далі ДМС) України про:

- визнання неправомірним та скасування рішення відповідача №144-16 від 12 березня 2016 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки та мешканцем області Хама, яке є об'єктом постійних обстрілів, одним з епіцентрів збройного протистояння. Він не може повернутися до країни своєї громадянською належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства. Також цілком обґрунтовано побоюється стати жертвою не вибіркового насилля. Війна в країні відбувається з численними порушеннями прав людини, зокрема, мирного населення, тому неможливо підтримувати жодну із сторін конфлікту, у зв'язку з цим він не бажає приймати в цьому участь, а тому має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через приналежність до окремої соціальної групи - особи, що ухиляються від несення військової служби.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що спірне рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим. Під час проведення перевірки заяви позивача встановлено, що не має підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, також встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Крім того, на момент проведення співбесіди позивач зазначив, що всі його найближчі родичі перебувають в таборі біженців (Туреччина), інформація щодо їхнього переслідування за матеріалами особової справи відсутня. Відповідачем також зазначено, що побоювання позивача зазнати примусового призову до збройних сил у разі повернення до країни походження вважаються сумнівними, оскільки він безперешкодно продовжив строк дії власного національного паспорту в період з 11 жовтня 2011 року по 11 квітня 2012 рік, що свідчить про відсутність проблем з державними органами країни походження.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 до ДМС України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №144-16 від 12 березня 2016 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_3 особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ДМС України ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДМС України, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, місце народження м. Ідліб, Північний район Сирія, за національністю - араб, за віросповіданням - ісламіст, мусульманин-суніт, має незакінчену вищу освіту, неодружений.

30 серпня 2007 року позивач прибув до України судном м. Стамбул (Туреччина) - м. Херсон (Україна) на підставі національного паспорту та візи.

10 квітня 2012 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої позивачем зазначено, що він прибув на територію України з метою навчання в Одеській національній морській академії за рахунок батьків, проте у зв'язку з оголошенням в країні військового стану його рідні залишили Сірію в пошуках притулку та поїхали до Туреччини. У зв'язку з відсутністю коштів для продовження навчання, він був відрахований з навчального закладу у 2011 році. Оскільки позивач є військовозобов'язаним, тому він направляв до Сирії довідки з навчального закладу на підтвердження того, що він є студентом. Такі довідки надавали можливість отримати відстрочку від армії на час навчання.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений Наказ №40 від 25 травня 2012 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі зазначеного Наказу, 31 травня 2012 року ГУ ДМС України в Одеській області було винесено повідомлення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Правовою підставою для винесення вказаного Наказу №40 ГУ ДМС України в Одеській області зазначило, що умови, передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - відсутні, а фактичною підставою для ухвалення спірного рішення, як з'ясовано відповідно до матеріалів справи, є зазначені у висновку працівника ГУ ДМС в Одеській області обставини, які підтверджують, що заявник звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з легалізацією, за допомогою якої він би зміг влаштуватися на роботу та закінчити навчання в Україні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_3 до ГУ ДМС України в Одеській області - задоволений частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області №40 від 25 травня 2012 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання вищезазначеної постанови, ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято Наказ №133 від 17 вересня 2013 року про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС України в Одеській області №133 від 18 листопада 2013 року було продовжено строк розгляду заяви ОСОБА_3 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 02 лютого 2016 року №2013OD0305 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував.

За результатами розгляду особової справи працівниками ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що виїзд заявника обумовлений здобуттям вищої освіти на території України та встановлено відсутність підстав, за якими особа може бути визнана біженцем та заявник не може довести існування загроз життю, безпеці чи свободи, передбачених п.13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для надання додаткової форми захисту.

Крім того, в період з 11 жовтня 2011 року по 11 квітня 2012 року, позивач продовжував строк дії свого національного паспорту, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань з боку країни походження, у тому числі в питанні примусового рекрутування заявника до армії.

12 березня 2016 року ДМС України своїми рішеннями №144-16 підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовлено Позивачу визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначене рішення ДМС України, позивач вважає неправомірним та необґрунтованим, у зв'язку з чим звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, підлягає скасуванню із покладенням на ДМС України обов'язку повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_3 особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вказаного рішення.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, п.п.1, 4, 13 ч.1 ст. 1, ч.5 ст. 10, ч.2 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік), Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, Рекомендації УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року.

В апеляційній скарзі ДМС України вказується, що причиною виїзду позивача до України була мета здобуття вищої освіти, а не внутрішній конфлікт в країні походження. Крім того, позивач зазначає, що побоюється примусового призову до армії, оскільки є військовозобов'язаним, проте жодного доказу щодо примусового призову до збройних сил у разі повернення до Сирії відсутні.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п. 13 ч. 1 цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 цієї ж статті).

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 зазначеного Закону, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

За змістом п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року (далі Рекомендації) зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)" ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, в Рекомендаціях зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" (далі "ИГИШ") зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 року привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п.4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

ООН, правозахисні організації та засоби масової інформацію продовжують повідомляти про непереривне насилля та масові вбивства в Сирії. Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від 22 жовтня 2013 року - УВКБ ОНН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, допоки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться та не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки та поваги до людської гідності. УВКБ ОНН в своїх рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку закликає усі країни забезпечити, що б особи, які залишають Сирію, у тому числі Палестинці та інші особи, які проживали в Сирії та які потребують міжнародного захисту як біженці, мали право шукати притулок та допускались на їх територію.

Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача, що у разі повернення до Сирії може стати жертвою свавільного насильства та може підлягати примусовому призову до армії або бути примусово рекрутованим з боку повстанців, оскільки відповідно до п.28 Рекомендації до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття "біженець", сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Частиною 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до п.4 ч.1 ст. 6 цього ж Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

За таких обставин, оскільки апелянт належним чином не перевірив доводів позивача щодо подій у Сирії, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 листопада 2016 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Милосердний М.М.

Суддя: Ступакова І.Г.