Ухвала суду № 62621839, 25.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

25 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Романюк Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до територіальної громади Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради, третя особа - Дев'ята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено, визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2016 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статей 5, 334 ЦК України та статей 57-60, 64, 213 ЦПК України.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2011 року та постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року (справа № 6-9цс12).

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відмовляючи ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зазначив про те, що позивачі, як спадкоємці померлого, позбавлені можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом в нотаріальній конторі, відтак порушене право підлягає відновленню у судовому порядку. Крім того, оскаржувані судові рішення не порушують права ОСОБА_4, оскільки на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, заповіт на його ім'я визнано недійсним, тому він не є спадкоємцем майна ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2011 року

суд на підставі статті 338 ЦПК України скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд, оскільки судами порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи. При цьому зазначив про те, що суд не перевірив доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову, не встановив та не зазначив у рішенні в якому порядку відкрилась спадщина, хто її прийняв та не мотивував свого висновку щодо наявності підстав для задоволення первісного позову й залишення без задоволення зустрічних позовних вимог.

У судовому рішенні, наданому заявником на підтвердження підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Доводи, які наведені в заяві, щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судового рішення згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Крім того, як на підставу своїх вимог заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2012 року(справа № 6-9цс12).

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2012 року (справа 6-9цс12) викладено правовий висновок щодо застосування статті 225 ЦК України в справі про визнання заповіту недійсним.

Зазначена постанова Верховного Суду України прийнята в справі з іншим предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та іншим матеріально-правовим регулюванням правовідносин, ніж у справі, яку просить переглянути заявник.

Порівняння змісту зазначеної постанови Верховного Суду України зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Крім того, у заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_4 просить зупинити виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року та ухвалу цього ж суду про виправлення описки.

Оскільки заява ОСОБА_4 визнана необґрунтованою, то згідно з пунктом 2 частини першої статті 3601 ЦПК України клопотання про зупинення виконання зазначених судових рішень слід залишити без розгляду.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360, 3601 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року та ухвали цього ж суду про виправлення описки залишити без розгляду.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до територіальної громади Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради, третя особа - Дев'ята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк