Постанова № 62621792, 09.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 р. Справа № 815/44/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 1615 о/с від 04.11.2015 року, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 1615 о/с від 04.11.2015 року, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року № 1615 о/с "Про звільнення ОСОБА_3";

- поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника відділу дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду управління громадської безпеки ГУМВС України в Одеській області з моменту звільнення, тобто з 06.11.2015 року;

- стягнути на користь ОСОБА_3 заробіток за час вимушеною прогулу

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року № 1615 о/с "Про звільнення ОСОБА_3".

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника відділу дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду управління громадської безпеки ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року.

Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44431 грн. 59 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15 %, єдиного соціального внеску у розмірі 2,6 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %.

Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника відділу дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду управління громадської безпеки ГУМВС України в Одеській області та в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5393 грн. 43 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15 %, єдиного соціального внеску у розмірі 2,6 % та воєнного збору у розмірі 1,5%.

В апеляційній скарзі апелянтом ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату , час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працював в органах внутрішніх справ з серпня 1996 року по жовтень 1997 року та з вересня 1998 по момент звільнення.

Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області № 1615 о/с від 04.11.2015 року підполковника міліції ОСОБА_3 начальника відділу дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду управління громадської безпеки ГУМВС України в Одеській області згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з незаконності спірного наказу про звільнення позивача, а тому позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді начальника відділу дозвільної системи ліцензування та державного охоронного нагляду управління громадської безпеки ГУМВС України в Одеській області з дати його звільнення з 06.11.2015 року та дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по 18.07.2016 року.

Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» (чинний на час прийняття оскаржуваного наказу) від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до ст. 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Верховною Радою України прийнятий Закон України № 580-VIІI від 02.07.2015 «Про Національну поліцію». Набрання чинності вищевказаного закону відтерміновано до 07.11.2015, що визначено розділом ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Таким чином, спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

Так, у відповідності до статті 1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно положень ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580 - VIII (далі - Закон № 580) визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, позивача було попереджено про наступне вивільнення з дня опублікування Закону № 580. Враховуючи, що Закон № 580-VIІI опубліковано у газеті «Голос України» від 06.08.2015 № 141-142, то тримісячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015.

Відповідно до п.п. 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

Тобто, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівниками міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

З аналізу вказаних норм вбачається, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

При цьому, колегія суддів вважає, що відповідач має дотримуватись процедури звільнення, що встановлена Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини.

Зокрема, звільненню має передувати процедура атестації працівника, як це передбачено п.47 Положення № 114 та п.1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 22.03.2005 року № 181, з метою встановлення можливості подальшого використання на службі.

Проте, звільненню позивача не передувало проведення атестації, жодної посади для подальшого проходження служби йому не було запропоновано. Відтак, УМВС в Одеській області належним чином не була з'ясована можливість використання позивача для подальшого проходження служби.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо відсутності у позивача бажання проходити службу в органах поліції, тому що він ґрунтуються лише на формальній констатації факту відсутності рапорту позивача про звільнення в зв'язку із переходом на службу в поліцію.

Твердження представника УМВС в Одеській області, що такий рапорт позивач мав подати до керівництва УМВС, не підтверджується жодною нормою Закону № 580-VIІI, на застосуванні якого наполягають апелянти при розгляді даного спору. Зокрема, цим Законом не вказано в якій спосіб працівники міліції мають виявити бажання проходити службу в поліції та до якого органу (міліції або поліції) повинні звертатися.

Крім того, є непідтвердженими доводи вказаного представника відповідача про те, що серед працівників міліції, в т.ч. і позивачу, доводилось про необхідність складання таких рапортів в разі наявності бажання продовжувати службу в органах МВС.

До того ж, направлення позивачем, як діючим працівником міліції, заяви до органу поліції про прийняття на службу відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI, виключається обставинами звільнення позивача (06.11.2015 року) ще до часу утворення територіального органу поліції у Херсонській області (07.11.2015 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 N 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовані територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України серед яких Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та утворено Головне Управління Національної поліції в Одеській області. Станом на момент розгляду справи судом Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області перебуває в стадії припинення.

Наказом МВС України від 06.11.2015 N 1388 "Про організаційно-штатні питання" скасовано всі штати та скорочено усі посади в органах МВС України в Одеській області.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до ст.15 Закону України №580 територіальні органи поліції утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

Як вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація Головного Управління Національної поліції в Одеській області проведена 07.11.2015 року, номер запису: 15561020000056462, тобто на наступний день після звільнення позивача.

Окрім того, на момент прийняття 04.11.2015 року спірного наказу в частині звільнення позивача за пунктом 64 "г" (через скорочення штату) з 06.11.2015 року, Головного Управління Національної поліції в Одеській області ще не було утворено, що зумовило порушення його права на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловленням бажання проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі розгляду його кандидатури на посаду в поліції, що ще раз свідчить про бажання ОСОБА_3 працювати в поліції.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені ст.49 Закону України "Про національну поліцію", згідно якої, на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених ч.2 ст. 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

В силу ст.50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції визначені ст.61 Закону України "Про національну поліцію".

Позивач з 04.05.2014 року проходить службу на посаді начальника відділу дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду управління громадської безпеки Головного управління МВС України в Одеській області та має звання підполковника міліції, неодноразово нагороджувався відзнакою МВС України - медаллю "За сумлінну службу". В органах МВС з 18.08.1996 року та вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 18 років 01 місяць 17 днів, у пільговому обчисленні - 19 років 05 місяців 27 днів. Обмежень, пов'язаних зі службою у поліції, відповідно до ст.61 Закону України "Про Національну поліцію" немає.

Колегія суддів зазначає, що у порушення вимог п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 р., з моменту опублікування Закону України "Про національну поліцію" (з 06.08.2015 р.) та до прийняття спірного наказу (06.11.2015 р.) про звільнення позивача за п.64 "г" (через скорочення штату) йому не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі та відповідності вимогам поліцейського у порушення п. 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 р.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

Також Закон № 580-VIІI передбачає у разі виявлення працівником бажання проходити службу в поліції та за умови відповідності його кандидатури вимогам до поліцейських впродовж трьох місяців із дня опублікування цього Закону обов'язок керівника запропонування посад у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, що можуть бути рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади, яку ця особа обіймала під час проходження служби в міліції.

Отже, начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, яку звільняють за скороченням штату, як це передбачено п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

Отже, оскільки відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії позивача були порушені.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржений позивачем наказ про його звільнення прийнятий передчасно, за відсутності всіх необхідних наведених вище правових підстав, що згідно з положеннями ч.3 ст.2 КАС України дає суду змогу дійти висновку про його протиправність, в зв'язку з чим позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу начальника ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року № 1615 о/с "Про звільнення ОСОБА_3" належить до задоволення на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, а також що Головним управлінням МВС України в Одеській області не було вжито всіх необхідних заходів для переведення позивача за його згодою на іншу роботу. .

Відповідно до п.24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відтак, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині поновлення на посаді, так як у випадку протиправного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його протиправно звільнено.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Згідно довідки Ліквідаційної комісії від 09.02.2016 року про грошове забезпечення ОСОБА_3, заробіток за останні два місяці, що передували звільненню, за вересень та жовтень 2015 року відповідно 5150,34 грн. та 6150, 34 грн.

Відповідно до Листа Мінпраці від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" кількість робочих днів у вересні 2015 року становила 22 дні та у жовтні 2015 року 22 дні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, середньоденна заробітна плата позивача складає 256,83 грн. (5150,34 грн. + 6150,34 грн. / 22 дні + 22 дні).

Судом першої інстанції відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік", листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" визначено загальну кількість робочих днів - 173 .

При цьому , колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у листопаді 2015 року помилково визначено кількість робочих днів 17 ( виходячи із кількості днів у листопаді - 31), замість правильного 16 ( виходячи із кількості днів у листопаді 30).

Відтак, у період з 06.11.2015 року по 18.07.2016 року загальна кількість робочих днів складає - 172 дні (16+23+19+21+22+21+19+20+11).

Таким чином, розрахунок повинен проводитися наступним чином 172 дні (загальна кількість робочих дні за час вимушеного прогулу) * 256,83 (середньоденна заробітна плата), отже сума стягнення становить 44174,76 грн.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої інстанції при ухваленні судового рішення порушив норми матеріального та процесуального права, тому постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру стягнення середнього заробітку. В решті постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 197,ст. 201, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити, зазначивши розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню - 44174,76 (сорок чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн. 79 коп.

В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: К.В. Кравченко