Рішення № 62620430, 02.11.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24667/15-ц

Провадження № 2/761/1522/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

при секретарі Сівоха І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач-1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач-2) про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.06.2011 року між позивачем та відповідачм-1, за згодою його дружини відповідача-2, був укладений договір позики в сумі 100000,00 Євро, на підтвердження чого ОСОБА_1 було надано розписку, в якій він зобов'язався повернути отримані кошти в строк до 01.06.2012 року.

Окрім того, 20.09.2012 року між позивачем та відповідачем-1, за згодою його дружини відповідача-2 було укладено договір позики грошових коштів в сумі 104500 Євро, про що ОСОБА_1 також було складено розписки, в яких він зобов'язався повернути суму коштів в розмірі 54500 Євро в строк до 20.10.2012 року та 50000,00 Євро в строк до 20.06.2013 року.

Так, позивач зазначав, що відповідачі кошти в сумі 204500,00 Євро не повернули, у зв'язку із чим їм було направлено вимогу про повернення коштів, а відповідач-1 в свою чергу уклав із позивачем договір № 1 поворотної безвідсоткової позики від 29.07.2015 року та склав розписку про отримання коштів в сумі 100000,00 Євро, чим підтвердив наявність попереднього боргу від 02.06.2011 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму боргу в розмірі 204500,00 Євро, що на день подання позову за курсом НБУ еквівалентно 5096140,00 грн. просив стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

20.02.2012 року позивач передав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 159000,00 доларів США, які останній зобов'язувався повернути не пізніше 20.07.2012 року, про що відповідачем було складено власноручну розписку.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились. Від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи за відсутності сторони позивача.

В судовому засіданні відповідач-1, який є також представником відповідача-2 за довіреністю позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених в запереченнях на позовну заяву. При цьому позов визнав частково на суму боргу в сумі 50000,00 Євро. В решті позовних вимог проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що коштів в сумі 100000,00 Євро він не отримував, а 02.06.2011 року ним було складено лише проект розписки, в якій дату повернення коштів та проценти за користування позикою було зазначено самим позивачем. Також вказував, що дійсно 20.09.2012 року дійсно отримав в позику від позивача суму коштів в розмірі 54500,00 Євро, 4500,00 Євро з яких повернув, про що і було складено іншу розписку від 20.09.2012 року на суму залишку боргу в розмірі 50000,00 Євро, який ним визнається. Зазначав, що борг брав особисто відповідач-1, а його дружина не мала до цього жодного відношення, а тому вимоги про солідарне стягнення коштів є необґрунтованими. Окрім того, просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення коштів в сумі 100000,00 Євро за розпискою від 02.06.2011 року та зазначав, що укладений між сторонами договір № 1 поворотної безвідсоткової позики від 29.07.2015 року та розписка про отримання коштів в сумі 100000,00 Євро не підтверджують наявність боргу, а є проектом нового зобов'язання.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.06.2011 року ОСОБА_1 було складено розписку про отримання у борг від ОСОБА_3 суми коштів в розмірі 100000,00 Євро, згідно з якою відповідач-1 зобов'язався повернути кошти до 01.06.2012 року та сплатити відсотки за користування позикою в розмірі 6 % (а.с. 7).

20.09.2012 року ОСОБА_1 було складено розписку про отримання у борг від ОСОБА_3 суми коштів в розмірі 54500,00 Євро, згідно з якою відповідач-1 зобов'язався повернути зазначені кошти до 20.10.2012 року та сплатити додатково 1100,00 Євро (а.с. 8).

20.09.2012 року ОСОБА_1 було складено розписку про отримання у борг від ОСОБА_3 суми коштів в розмірі 50000,00 Євро, згідно з якою відповідач-1 зобов'язався повернути зазначені кошти до 20.06.2013 року (а.с. 9).

29.07.2015 року ОСОБА_1 підписано договір № 1 поворотної безвідсоткової позики, згідно з яким позивач, як позикодавець надає відповідачу-1, як позичальнику суму коштів в розмірі еквівалентній 100000,00 Євро (а.с. 10).

29.07.2015 року ОСОБА_1 складено розписку про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі, еквівалентній 100000,00 Євро із обов'язком її повернення до 29.07.2016 року (а.с. 11).

Разом із тим, на час розгляду справи судом, кошти в сумі 204500,00 доларів США, які просить стягнути позивач, йому не повернуто. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження зворотного.

У відповідності з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із Правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі № 6-79цс14, згідно з якою: «Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 було складено відповідні розписки від 02.06.2011 року та від 20.09.2012 року, з яких чітко вбачається, що ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 204500,00 Євро, які зобов'язався повернути у визначені цими розписками строки.

А тому, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що зобов'язання за договорами позики відповідачем-1 у строк не було виконано та прострочено виконання грошового зобов'язання, а тому він зобов'язаний сплатити суму боргу в розмірі 204500,00 Євро.

Посилання відповідача на те, що коштів в сумі 100000,00 Євро він не отримував, а 02.06.2011 року ним було складено лише проект розписки, в якій дату повернення коштів та проценти за користування позикою було зазначено самим позивачем, судом відхиляються, оскільки із наданої розписки вбачається факт отримання коштів ОСОБА_1 та обов'язок їх повернення. При цьому розписка не містить жодних застережень про те, що це є саме проект договору позики.

Щодо посилань відповідача-1 на те, що за розпискою про отримання суми в розмірі 54500,00 Євро ним було повернуто позивачу 4500,00 Євро, а тому сторонами було складено іншу розписку від 20.09.2012 року на суму залишку боргу в розмірі 50000,00 Євро, то суд не приймає їх до уваги з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження цих обставин, а дата повернення сум коштів в розписках є різною, що підтверджує обґрунтованість висновку про те, що по суті це є різними позиками.

З огляду на зазначене, в ході судового розгляду знайшли підтвердження обставини про наявність боргу відповідача-1 перед позивачем в сумі 204500,00 Євро.

Разом із тим, відповідачем-1 було заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення коштів в сумі 100000,00 Євро за розпискою від 02.06.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 19.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Слід зазначити, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів суми коштів в розмірі 100000,00 Євро, позивач посилався на те, що ним було направлено вимогу про повернення коштів, а відповідач-1 в свою чергу уклав із позивачем договір № 1 поворотної безвідсоткової позики від 29.07.2015 року та склав розписку про отримання коштів в сумі 100000,00 Євро, чим підтвердив наявність попереднього боргу від 02.06.2011 року.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення такої вимоги позивачем, а також із змісту договору № 1 поворотної безвідсоткової позики від 29.07.2015 року не вбачається, що його було укладено для підтвердження попередньої позики від 02.06.2011 року, а його положення містять по суті нове зобов'язання, строк виконання якого станом на час звернення позивача до суду із позовом не настав, а заяв про зміну предмету позову або збільшення розміру позовних вимог позивач суду не подавав.

Таким чином, оскільки розпискою від 02.06.2011 року було передбачено строк повернення коштів до 01.06.2012 року, в зв'язку із чим позивач мав право звернутись до суду із позовом до 01.06.2015 року, а відповідно до конверта «Нової пошти»,звернувся засобами поштового зв'язку лише 24.11.2015 року.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про застосування позовної давності до позовних вимог в частині стягнення суми позики в розмірі 100000,00 Євро за заявою відповідача-1, в зв'язку із чим, в задоволенні позову слід відмовити.

Разом із тим, позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом про стягнення суми позики за договором № 1 поворотної безвідсоткової позики від 29.07.2015 року в сумі 100000,00 Євро.

За таких обставин, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача на суму 104500,00 Євро.

Щодо солідарного стягнення коштів з відповідачів слід зазначити наступне.

Так, обґрунтовуючи вимоги в цій частині позивач зазначав, що дружина відповідача ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність, оскільки договори позики укладались за її згоди, що свідчить про укладення таких договорів в інтересах сім'ї.

Разом із тим, письмова згода відповідача-2 на укладення договорів позики в матеріалах справи відсутня.

Окрім того, відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час ухвалення постанови від 12 вересня 2012 року за № 6-88цс12, договір укладений одним із подружжя, створює обов'язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім'ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім'ї, він не створює обов'язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Так, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що вказані договори позики було укладено в інтересах сім'ї, а грошові кошти одержані за ними використовуються для потреб сім'ї.

А тому, відсутній солідарний обов'язок відповідачів по справі щодо відшкодування суми позики, в зв'язку із чим позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, в зв'язку із чим з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню 104500,00 Євро заборгованості за договорами позики.

Окрім того, відповідно до абз. 2 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

З огляду на вказане, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 104500,00 Євро, що станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ складає 2947653,54 грн.

Відповідно до 79, 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654,00 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 79, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України; ст. ст. 23, 525, 526, 533, 545, 611, 625, 1046, 1048, 1050, 1167 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 104500,00 Євро, що станом на день ухвалення рішення складає 2947653,54 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 3654,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ М.А. РИБАК