Ухвала суду № 62614436, 02.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Поліщук Юлії Вікторівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/12753/2016Головуючий у суді першої інстанції: Бартащук Л.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі по тексту - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Не погодившись із такою ухвалою суду, Поліщук Ю.В. в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 отримати рішення третейського суду, встановлено не було. Також зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року було встановлено підвідомчість даної справи третейському суду. При цьому, суд помилково послався на правові висновки Верховного Суду України, які не є тотожними до даної справи.

В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, 03 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено генеральний договір про здійснення кредитування №120/224/07, відповідно до якого АКБСР «Укрсоцбанк» надало ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 40 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення кредиту до 02 грудня 2022 року, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути отриманий кредит у строк та на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього, сплатити проценти у розмірі, що визначатимуться у додаткових угодах до цього договору, а також сплачувати комісії у розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в додаткових угодах (а.с.4-5).

21 жовтня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до генерального договору №120/224/07 від 03 грудня 2007 року (а.с.6-9).

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 493 575,21 грн., суму сплаченого третейського збору в розмірі 5 335,75 грн., що разом складає суму коштів у розмірі 498 910,96 грн.

В квітні 2016 року ОСОБА_2 порушив перед судом питання про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 вересня 2014 року, суд першої інстанції, керуючись ч.2 ст.389-5 ЦПК України, виходив з того, що справа, у якій ухвалене рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків не підвідомча третейському суду відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди». При цьому, районний суд керувався правовою позицією Верховного Суду України, висловленою при розгляді справ №6-856цс15, №6-831цс14, №6-2074цс15 та №6-2630цс15.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанціїюююю з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.

Така правова позиція було висловлена Верховним Судом України в постановах №6-856цс15 від 02 вересня 2015 року, №6-2074цс15 від 04 листопада 2015 року, №6-1716цс15 від 11 листопада 2015 року, №6-2712цс15 від 27 січня 2016 року.

Оскільки ОСОБА_2 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні підстави для поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 отримати рішення третейського суду встановлено не було, є безпідставними з огляду на наступне.

З аналізу положень ч.2 ст. 389-1 ЦПК України вбачається, що сторона спору, якою є ОСОБА_2, вправі подати заяву про скасування рішення третейського суду лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Визначений частиною 2 статті 389-1 ЦПК України строк для подання заяви про скасування рішення третейського суду є процесуальним і може бути поновлений за загальними правилами, встановленими статтею 73 ЦПК України.

Судом в ході дослідження третейської справи було встановлено, що ОСОБА_2 не отримував жодного процесуального документа від третейського суду, оскільки всі поштові відправлення були повернуті на адресу третейського суду без вручення їх адресату.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» Поліщук Ю.В. в апеляційній скарзі посилається на те, що про ухвалене рішення третейського суду заявник повинен був дізнатися ще в грудні 2014 року, але будь-яких належних доказів на підтвердження даної обставини представник банку суду не надав. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 стало відомо про ухвалене рішення лише 07 квітня 2016 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 та поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 15 січня 2015 року про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду, заява про скасування якого подана заявником, була встановлена підвідомчість спору третейському суду, а тому в силу положень ч.3 ст.61 ЦПК України дана обставина не підлягала перегляду у даній справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на час вирішення питання про видачу виконавчого листа суд вирішував справу на підстави вимог процесуального закону з урахуванням усталеної судової практики, в той час як при теперішньому розгляді справи судом було застосовано правові позиції, висловлені Верховним Судом України в постановах №6-856цс15 від 02 вересня 2015 року, №6-2074цс15 від 04 листопада 2015 року, №6-1716цс15 від 11 листопада 2015 року, №6-2712цс15 від 27 січня 2016 року, які є обов'язковими відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права та підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційна скарга Поліщук Ю.В. в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Поліщук Юлії Вікторівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль