Постанова № 62614187, 09.11.2016, Соснівський районний суд м. Черкас

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРКАСИ

Справа № 2314/8974/12

Провадження № 1/712/13/16

П О С Т А Н О В А

попереднього розгляду справи

09 листопада 2016 року Соснівський районний суд м.Черкаси в складі:

головуючого - судді -Бащенко С.М.

суддів - Калашник В.Л., Рябуха Ю.В.,

при секретарі -Ляховецька Ю.Л.

з уч. прокурора - Шерстобітова І.І.

захисників - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у попередньому розгляді кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Білозір*я, Черкаського району, Черкаської області, громадянина України, українця, з неповною середньою освітою, одруженого, не працюючого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

в скоєнні злочинів передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.262, ч.3 ст.289, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Фрунзе, Киргизької РСР, громадянина України, росіянина, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого в цивільному шлюбі, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, в силу ст. 89 КК України не судимий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_2,

в скоєнні злочинів передбачених ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.262, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Справа, що надійшла на розгляд, підсудна Соснівському районному суду. Підстав для її закриття та зупинення немає.

Обвинувальний висновок складено відповідно до вимог КПК України.

Клопотань про притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб та про кваліфікацію дій обвинувачених за статтею Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення їм обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено, не заявлялось.

Обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявлені клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, зміну запобіжного заходу на більш м*який і не пов'язаний з позбавленням волі, та визначення строку тримання під вартою.

Заслухавши пояснення обвинувачених, думку прокурора, представника цивільного позивача, які заперечували проти задоволення клопотань, думку захисників, які підтримали своїх підзахисних, суд приходить до наступного.

Щодо повернення справи на додаткове розслідування.

За твердженням обвинувачених, вони обидва перебували у відділенні міліції 27-28.12.2009 року без належного документального оформлення і залучення захисника, тоді як протокол затримання датований 29.12.2009 р. Внаслідок незаконного позбавлення волі були порушені їхні конституційні права на захист та свободу пересування. Крім цього, у вказаний час до них працівниками міліції застосовувалося психологічне та фізичне насильство, тому їх визнавальні та наклепницькі один на одного покази на слідстві являлися вимушеними. Оскільки докази, на думку обвинувачених, були одержані з такими порушеннями закону, які роблять їх використання недопустимими, обвинувачені з посиланням на ст., ст.246, 281 КПК України, просять повернути справу на додаткове розслідування.

Проте, зазначені у розглядуваних клопотаннях підстави для повернення справи на додаткове розслідування не можна визнати обґрунтованими, оскільки саме на суд покладено обов'язок, згідно ст. 257 КПК України, безпосередньо дослідити зібрані у справі докази, та відповідно до вимог ст. 323 КПК України, дати їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому доказом являється не факт визнання або заперечення обвинуваченими своєї вини, а інформація про фактичні обставини розслідуваної події, яка міститься в їх показах.

Оскільки в клопотаннях не зазначено переконливих доводів неповноти або неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуті у судовому засіданні шляхом ретельного допиту підсудних, свідків, проведення додаткових або повторних експертиз, витребування документів, направлення судових доручень в порядку ст.315-1 КПК України та дослідження інших зібраних у справі доказів, суд вважає клопотання про направлення справи на додаткове розслідування необґрунтованими.

Постанови про притягнення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як обвинувачених, відповідають вимогам ст. 132 КПК України.

Вважаючи необхідним провести додаткове розслідування по справі, не зазначаючи в клопотаннях про необхідність проведення будь-яких слідчих дій, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не врахували, що вказані ними недоліки слідства можуть бути з*ясовані під час судового слідства. При цьому, з*ясування цих обставин не потребує проведення жодних слідчих дій.

Відповідно до вимог ст. 281 КПК України, суд може повернути справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти чи неправильності досудового слідства лише в тому випадку, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні. У рішенні суду має бути обґрунтовано висновок про наявність підстав для повернення справи на додаткове розслідування і має бути зазначено, які слідчі дії необхідно провести під час нього. При цьому суд не вправі наперед вирішувати питання про формулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу і надавати переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці в ході додаткового розслідування.

Якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому ст.315-1 КПК України, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів (ст. 280 КПК України). Про це зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування".

Відповідно до вимог названої постанови, визнання обвинуваченим своєї вини має бути всебічно перевірене. У разі зміни підсудним показань, даних під час досудового слідства, суд повинен з*ясувати причину цього, ретельно перевірити всі його показання і дати їм належну оцінку. Заява обвинуваченого чи підсудного про застосування щодо нього незаконних методів слідства сама по собі не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування. Якщо за своїм характером така заява є приводом до порушення кримінальної справи (п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК), суддя (суд), попередивши заявника про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, направляє її за належністю прокурору. У разі, коли вирішення кримінальної справи в суді до перевірки прокурором цієї заяви виявиться неможливим, розгляд справи може бути відкладено до закінчення перевірки. Результати перевірки не є обов*язковими для суду і підлягають оцінці разом з іншими доказами.

Чинною ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 27.04.2015 року, зобов'язано прокурора Черкаської області перевірити зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 факти та, у разі їх встановлення, відповідно відреагувати.

На виконання даної ухвали за фактами щодо незаконного утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в приміщенні Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 27-28.12.2009 р. по 28.12.2009 р. внесена до ЄРДР 01.09.2015 р.

Чинною ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 22 вересня 2016 року зобов'язано службових осіб прокуратури Черкаської області внести до ЄРДР вищевказану інформацію про кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.366 та ч.2 ст.373 КК України.

Всі ці обставини суд має реальну можливість ретельно перевірити і дати їм належну оцінку при прийнятті остаточного рішення по справі.

Не є безумовною підставою повернення справи на додаткове розслідування і посилання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на відсутність захисників при незаконному, на їх думку, затриманні. До того ж, обвинувачені не вказали, яким чином таке порушення закону, якщо воно було допущено, має бути усунено органами слідства. Тим більш, як вбачається з матеріалів справи, обвинувачені були неодноразово допитані слідчими в присутності захисників і також не заперечували самого факту своєї причетності до злочину. Ці обставини у сукупності з іншими доказами також підлягають ретельному з*ясуванню, перевірці і оцінці з боку суду при прийнятті остаточного рішення.

Отже, у разі повернення справи на додаткове розслідування, суд буде вважатися таким, що вирішив наперед питання про доведеність обвинувачення, достовірність доказів та переваги одних доказів перед іншими, що є неприпустимим, адже питання допустимості чи недопустимості доказів має вирішуватися при прийнятті остаточного рішення у справі у вироку суду (ст.ст. 334, 335 КПК України).

Виходячи з наведеного, клопотання обвинувачених про повернення справи на додаткове розслідування до задоволення не підлягає.

Щодо зміни запобіжного заходу.

Обвинувачені стверджують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України (в ред.2013 р.) Відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (надалі Конвенція) згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою, а ризик переховування від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.

Втім відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимог Конвенції заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з'ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою (рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України").

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема п.80 судового рішення ЄСПЛ по справі Харченко проти України, де вказано, що попереднє тримання під вартою заявника тривало два роки і чотири місяці. Необхідно відзначити, що серйозність звинувачень, пред'явлених заявнику і ризик його втечі були висунуті в якості аргументів на етапі вирішення питання взяття заявника під варту. Після цього, прокурори і суди не наводили взагалі ніяких підстав для продовження тримання заявника під вартою та зазначали, що раніше обраний запобіжний захід був правильним. Проте згідно зпунктом 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами Інші підстави національні суди в цій справі не вказують. Крім того, національні владні органи не розглядали застосування інших запобіжних заходів, альтернативних утриманню під вартою.

При вирішенні питання щодо зміни запобіжного заходу, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, враховує, що підозрюваний може ухилятись від суду чи іншим чином перешкоджати правосуддю.

Крім того, на думку обвинувачених, суду слід прийняти до уваги такі обставини, як наявність у них постійного місця проживання, добре налагоджені соціальні зв'язки, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, відсутність судимостей, відбуття значної частини раніше призначеного покарання.

Також, як стверджують обвинувачені, у суду відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, не зможуть забезпечити виконання ними процесуальних обов'язків.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.155 КПК України, взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі, або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання судових рішень.

Під час досудового слідства при обранні запобіжного заходу відносно обвинувачених, враховувалась тяжкість злочину, за який останніх притягнуто до відповідальності, дані про їх особу.

Суд вважає, що існують ризики, передбачені п.1,3,5 ст.177 ч.1 КПК України, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні в співучасті множинності злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких і особливо тяжких, санкція статтей передбачає покарання аж до довічного позбавлення волі, існують ризики продовження ними протиправної діяльності.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заявили про невизнання вини у скоєнні інкримінованих їм злочинів, суд вважає, що, знаходячись на волі, вони будуть мати можливість впливу на потерпілих, свідків, та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином..

Суд також вважає, що зміна запобіжного заходу на менш суворий не дасть можливості повною мірою контролювати поведінку обвинувачених. Крім того, суду не надано доказів можливості застосування до них іншого запобіжного заходу.

На даний час не доведено, що ризики які існували на час обрання запобіжного заходу зникли чи зменшилися. Відтак, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд вважає відповідним до тяжкості інкримінованого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення та достатнім для забезпечення їх належної процесуальної поведінки.

В матеріалах справи відсутні докази щодо неможливості тримання під вартою обвинувачених у зв'язку зі станом їх здоров'я.

Згідно ст. 165 КПК України, запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у раніше обраному запобіжному заході.

А тому, відмовляючи в задоволенні зазначеного клопотання, суд враховує, що на даний час достатні підстави для зміни запобіжного заходу обвинуваченим, з тримання під вартою на інший, не пов*язаний з триманням під вартою, відсутні.

Враховуючи зазначене, міру запобіжного заходу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід залишити попередню, тримання під вартою.

Щодо визначення строку тримання під вартою.

Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь-яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1988 року, вимагає проведення судового розгляду стосовно затриманої особи у розумні строки після її затримання або звільнення цієї особи до розгляду справи (провадження) в суді. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові у правосудді.

Разом із тим, поряд із міжнародно-правовими актами вимоги про здійснення кримінального провадження впродовж розумного строку закріплені і у національному кримінальному процесуальному законодавстві. Так, однією із засад кримінального провадження відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК є розумність строків, зміст якої розкривається у ст. 28 КПК. Неухильне дотримання положень цієї статті, яка, з-поміж іншого, покладає на суд обов'язок із забезпечення проведення судового провадження у розумні строки, є необхідною передумовою виконання завдань кримінального провадження та дотримання основоположних прав людини на усіх його стадіях.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» №14 від 19 грудня 2014 року зазначає:

«Незважаючи на те, що у ч. 6 ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, застосування ст. 331 КПК на стадії підготовчого провадження є помилковим. У ч. 3 ст. 315 КПК вміщено норму, яка чітко регулює питання продовження запобіжних заходів у кримінальному провадженні, строк застосування яких не обмежений. Щодо застосування домашнього арешту та тримання під вартою, що обмежені граничним терміном дії, враховуючи наявну практику ЄСПЛ, яка поряд з визначеннями законних випадків тримання особи під вартою та процесуальних гарантій обрання та продовження застосування таких запобіжних заходів та однозначно забороняє «автоматичне» продовження застосування тримання під вартою, вважаємо, що суд під час підготовчого судового засідання уповноважений поставити перед сторонами провадження питання щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності відповідних клопотань сторін, оскільки 1) суд на цій стадії процесу відповідає за дотримання розумних строків розгляду, 2) підстав для повернення обвинувального акта суд не встановив, 3) це зумовлено необхідністю досягнення завдань кримінального провадження. У будь-якому випадку суд не вправі вирішувати зазначене питання без забезпечення належного порядку розгляду та мотивування прийнятого рішення.

Слід нагадати, що у п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» наголошено, що тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленого в п. 1 ст. 5 (див. справу «Соловей і Зозуля проти України» (Solovey and Zozulya v. Ukraine), № 40774/02 та № 4048/03, п. 76, від 27 листопада 2008 р.). За таких обставин Суд вважає, що рішення районного суду (без митовування підстав для його прийняття) не забезпечило заявникові адекватного захисту від свавілля, який є важливим елементом «законності» тримання під вартою в розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції».

Тому судам під час застосування положень ч. 3 ст. 315 КПК України, необхідно враховувати практику ЄСПЛ, відповідно до якої водночас із визначеннями законних випадків тримання особи під вартою та процесуальних гарантій обрання і продовження застосування таких запобіжних заходів однозначно визнається неправильним «автоматичне» продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тому за відсутності відповідних клопотань сторін суд під час підготовчого судового засідання уповноважений поставити перед сторонами провадження питання щодо запобіжного заходу (для якого КПК передбачено обмежений строк дії), оскільки суд на цій стадії процесу відповідає за дотримання розумних строків розгляду.

Отже, керуючись вищевказаними нормами міжнародного та вітчизняного права, а також принципом зворотної дії закону у часі, що поліпшує становище громадян, суд вважає доцільним задовольнити клопотання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб.

Як встановлено вище, під час порушення справи, провадження дізнання та досудового слідства таких порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, не виявлено.

Керуючись ст.ст. 165, 237-245, 253 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Кримінальну справу про обвинувачення по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч.1 ст.263, ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.262, ч.3 ст.289, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_4 за ч.2 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.262, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, п.п.6, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України призначити до судового розгляду Соснівським районним судом м.Черкаси відкритому судовому засіданні в приміщенні суду на 11 годину 00 хвилин 29 листопада 2016 року за участю прокурора, потерпілих, захисників, представника цивільного позивача, свідків.

В судове засідання забезпечити конвоювання підсудних.

Клопотання обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 про повернення справи на додаткове розслідування та про зміну обраного запобіжного заходу залишити без задоволення.

ОСОБА_3 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 07 січня 2017 року включно.

ОСОБА_4 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 07 січня 2017 року включно.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий -

Судді -