Постанова № 62610457, 09.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7940/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Шелест С.Б., Мамчура Я.С.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Теплоенергосервіс» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 7239-16 від 15.03.2016 року, винесеної відповідачем; визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу № 7239-16 від 15.03.2016 року, винесеного відповідачем; зобов'язання відповідача внести до зворотного боку картки особового рахунку ТОВ «Теплоенергосервіс» (код ЄДРПОУ 24260444) відомості про сплату позивачем суми 46 337 грн. за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 09 серпня 2015 року позов залишив без задоволення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі даних КОР нарахування і погашення податкових зобов'язань позивача здійснювалися наступним чином.

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року (реєстраційний № 9078063847 від 17.01.2015), 30.01.2015 року позивачем нараховано суму 46 337 грн., яку погашено 30.01.2015 року у сумі 6087, 42 грн. за рахунок переплати; 26.02.2015 року сплачено у сумі 1 988 грн. платіжним дорученням № 42; 26.03.2015 року сплачено у сумі 14 308 грн. платіжним дорученням № 12033Е4Б5А; 28.04.2015 року сплачено у сумі 7 131 грн. платіжним дорученням № 14В09С309С; 28.05.2015 року сплачено у сумі 16 822, 58 грн. платіжним дорученням № 1664В148В0;

- згідно податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року (реєстраційний № 9015452737 від 15.02.2015 року) 02.03.2015 року нараховано суму 1 988 грн. яку погашено позивачем 28.05.2015 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1664В148В0 від 28.05.2015 року;

- згідно податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року (реєстраційний № 9039602803 від 16.03.2015 року) 30.03.2015 року нараховано суму 14 308 грн. яку погашено позивачем 28.05.2015 року у сумі 7 966, 23 грн. платіжним дорученням від № 1664В148В0; 26.06.2015 р. погашено у сумі 3 441 грн. платіжним дорученням від № 1278112 та 27.07.2015 року у сумі 2 900, 77 грн. платіжним дорученням № 1705942.

З матеріалів справи убачається що платіжне доручення № 1179 від 17.01.2015 року одержано ПАТ «Енергобанк» 17.01.2015 року, але відмітка про проведення його банком відсутня.

В подальшому відповідачем 10.06.2015 року проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 32/26-55-15-06, згідно якого встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

В той же час, 10.06.2015 року, за результатами камеральної перевірки своєчасності сплати податків до бюджету відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000271506, № 0000261506, відповідно до яких станом на 10.06.2015 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями з ПДВ за грудень 2014 року становить 1 988 грн. та 48 215, 85 грн. відповідно.

Разом з тим, в податковому повідомленні-рішенні № 0000271506 від 10.06.2015 року ТОВ «Теплоенергосервіс» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % від суми боргу у сумі 198, 80 грн., а в податковому повідомленні-рішенні № 0000261506 від 10.06.2015 року - у розмірі 20 % від суми боргу у сумі 9 643, 17 грн.

10.05.2016 року ТОВ «Теплоенергосервіс» отримало податкову вимогу № 7239-16 від 15.03.2016 року відповідача, відповідно до якої сума податкового боргу позивача складає 63 327, 12 грн. та рішення № 7239-16 від 15.03.2016 року про опис майна у податкову заставу.

Позивач, не погоджуючись з правомірністю податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів апеляційної інстанції з приводу даних спірних правовідносин, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

У відповідності до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Зокрема, базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість визначені нормами пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абзаці першому пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

З контексту вищенаведених норм права випливає, що відлік 10 календарних днів, що передбачені для самостійної сплати податкового зобов'язання, необхідно відраховувати з останнього дня граничного строку для подання податкової декларації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року № К/800/43765/13.

В силу підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Разом з тим, відповідно до пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 2.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 576, податкова вимога формується, якщо платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної у поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки.

Відповідно до статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг (пункт 89.3 статті 89 Податкового кодексу України).

Отже, як встановлено під час розгляду справи, відповідачем сформовано оскаржувану податкову вимогу та прийнято оскаржуване рішення про опис майна платника податку у податкову заставу в зв'язку з наявністю в інтегрованих картках платника податків позивача податкового боргу з податку на додану вартість, який виник на підставі самостійно визначених ним зобов'язань, згідно поданої податкової декларації з податку на додану вартість № 9078063847 від 17.01.2015 року.

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що 17 січня 2015 року з метою сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 46 337 грн., ТОВ «Теплоенергосервіс» подано до ПАТ «Енергобанк» платіжне доручення № 1179 від 17 січня 2015 року, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученню.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ТОВ «Теплоенергосервіс» виконало свій обов'язок щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за грудень 2014 року.

Відносно доводів відповідача щодо наявності у ТОВ «Теплоенергосервіс» податкового боргу з податку на додану вартість за грудень 2014 року, оскільки кошти не надійшли до бюджету, суд зазначає наступне.

Пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України від 05.04.2011 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2346-ІІІ) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом (пункт 8.3 статті 8 Закону № 2346-ІІ).

Положенням пункту 22.4 статті 22 цього Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Проведення самого переказу грошей в силу положень пункту 1.29 статті 1 Закону № 2346-III є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону № 2346-ІІІ, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права вбачається, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року № К/800/65943/13, від 26 лютого 2014 року № К/800/13275/13, від 15 грудня 2014 року № К/800/45490/14.

Як встановлено судом та убачається з наявних у справі матеріалів, 17 січня 2015 року, тобто у строки встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, позивачем до ПАТ «Енергобанк» подано платіжне доручення № 1179 від 17 січня 2015 року на перерахування коштів (податку на додану вартість за грудень 2014 року) у сумі 46 337 грн. Проте, ПАТ «Енергобанк» не виконано платіжне доручення № 1179 від 17 січня 2015 року та не перераховані кошти до бюджету.

Враховуючи наведені норми права та з огляду на встановлені у суді обставини, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що подання до установи банку платіжного доручення № 1179 від 17 січня 2015 року на перерахування сум коштів в рахунок оплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2014 року здійснено ТОВ «Теплоенергосервіс» у встановлені податковим законодавством строки, та обов'язок позивача щодо сплати таких грошових зобов'язань припинився відповідно 17 січня 2015 року, а тому відповідачем сформовано позивачу податковий борг без наявності правових підстав.

Щодо правомірності позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести до зворотного боку картки особового рахунку відомості про сплату позивачем 46 337 грн. за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 191.1.2 п. 191.1 ст. 191 ПК України, до функцій відповідача належить контроль за достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків, зборів, платежів.

Зокрема, відповідно до Порядку № 765 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) територіальний орган Міндоходів відображає в інтегрованій картці платника дані про надходження податків, зборів та єдиного внеску у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування сплачених платежів.

Положеннями п. 1 розд. 4 цього Порядку визначено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників територіальні органи Міндоходів проводять оперативний облік надходжень за єдиним внеском на підставі документів, визначених Положенням про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 19.09.2013 № 493/815, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.09.2013 за № 1667/24199.

Згідно п. 5 розд. 4 Порядку № 765, дані про надходження податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску відображаються територіальним органом Міндоходів, на який покладено функції з ведення обліку відповідного платежу, в інтегрованій картці платника і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права убачається законодавчо визначена процедура за якої відображаються територіальними органами Міндоходів дані в інтегрованій картці платника.

Наявні матеріали справи свідчать, що відповідач не отримував від органу Державної казначейської служби даних про надходження сум до бюджету за платіжним дорученням № 1179 від 17.01.2015 року, яке було одержано ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» 17.01.2015 року.

У зв'язку з цим колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог товариства в частині зобов'язання ДПІ у печерському районі ГУ ДФС у місті Києві внести до зворотного боку картки особового рахунку ТОВ «Теплоенергосервіс» відомості про сплату ним сум за платіжним дорученнями № 1179 від 17.01.2015 року.

На підставі вищевикладеного, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги - частковому задоволенню.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4 547, 40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 787 від 16.08.2016 року.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги позивача задоволені частково, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність присудження позивачу здійснених ним судових витрат за подачу апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 року у розмірі 4 547, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 7239-16 від 15.03.2016 року, винесену Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві;

Визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу № 7239-16 від 15.03.2016 року, винесену Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2, ЄДРПОУ 39669867) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 11/19 код ЄДРПОУ: 24260444) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 547, 40 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) грн. (сорок) коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 09.11.2016 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мамчур Я.С

Шелест С.Б.