Постанова № 62593192, 09.11.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 905/542/15

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Грека Б.М., Студенця В.І., за участі прокурора відділу Генеральної прокуратури України К. Хорса, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Донецької області від 4 серпня 2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 квітня 2016 року у справі № 905/542/15 за позовом прокурора Приморського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі виконавчого комітету Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 170208 грн 71 коп.,

УСТАНОВИВ: У червні 2015 року прокурор Приморського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі виконавчого комітету Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 165 739 грн 05 коп. основного боргу та 4 469 грн 66 коп. пені з підстав неналежного виконання умов договору від 20 березня 2013 року № 25 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 4 серпня 2015 року (суддя Н. Величко), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26 квітня 2016 року, позов задоволено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 759, 760 і 762 Цивільного кодексу України, статей 6 і 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", статей 33 і 104 Господарського процесуального кодексу України, а справу передати на новий розгляд.

Прокурор проти доводів касаційної скарги заперечує в її задоволенні просить відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте виконавчий комітет Маріупольської міської ради право на подання відзиву на касаційну скаргу не використав і його представник у судове засідання не з'явився.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20 березня 2013 року № 128 "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя" між виконавчим комітетом Маріупольської міської ради і підприємцем було укладено договір від 22 березня 2013 року № 25 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (далі - договір).

Умовами договору сторони погодили, що місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості у межах м. Маріуполя і перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя; управління ними, у тому числі укладання договорів щодо них, здійснюється виконавчим комітетом Маріупольської міської ради; розповсюджувач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати платежі, передбачені розділом 2 цього договору; розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування розповсюджувачу, становить 13 872 грн 29 коп. у місяць (пункти 1.3, 2.3.15, 3.2 договору).

Додатками №№ 1-3 до договору сторони визначили місця розташування рекламних засобів, які надаються виконкомом в тимчасове платне користування розповсюджувачу, період та розмір оплати відносно кожного місця, а саме: АДРЕСА_4; АДРЕСА_5; АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_6; АДРЕСА_3; АДРЕСА_7; АДРЕСА_8; АДРЕСА_9; АДРЕСА_10; АДРЕСА_11; АДРЕСА_12; АДРЕСА_13; АДРЕСА_14; АДРЕСА_15; АДРЕСА_16.

Додатковою угодою від 18 січня 2014 року сторони визначили, що розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів становить 13 436 грн 52 коп. на місяць з урахуванням розміщення соціальної реклами упродовж 2013 року.

Додатковою угодою від 20 березня 2014 року пункти 3.2. і 3.3. договору були викладені в наступній редакції: "Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими у користування розповсюджувачу, визначається у додатку 1 до додаткової угоди № 02; розрахунок розміру плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наведений у додатку 1, який є невід'ємною частиною цього договору; загальна сума договору за п'ять років після отримання розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами, становить 530 364 грн 96 коп.; внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів здійснюється розповсюджувачем згідно з додатком 2".

У відповідності до положень пункту 2.3.2 договору відповідачем були отримані необхідні дозволи на розміщення зовнішньої реклами.

Відповідач зобов'язань належним чином не виконав і його борг за період з 10 квітня 2014 року по 10 червня 2015 року становить 165 739 грн 05 коп.

У квітні 2015 року позивач звернувся з вимогою погасити борг і відмова відповідача спричинило спір.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на правило статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до якого на період проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Доводи відповідача господарські суди правомірно визнали безпідставними, оскільки скасування грошових зобов'язань щодо користування державним та комунальним майном на період проведення антитерористичної операції стосується орендних правовідносин, тоді як спірні правовідносини між сторонами регулюються спеціальними нормами Закону України "Про рекламу" і постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами".

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За обставин невиконання відповідачем грошових зобов'язань, господарські суди, встановивши в діях особи склад цивільного правопорушення, застосувавши до спірних правовідносин правила статті 193 Господарського кодексу України, статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, обґрунтовано задовольнили позов.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 6.4 договору сторони встановили, що за несвоєчасну або неповну сплату платежів за користування місцями розташування рекламних засобів розповсюджувач сплачує виконкому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З підстав порушення відповідачем грошового зобов'язання, господарські суди, на підставі пункту 6.4 договору, статей 230, 231 і 232 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, правомірно задовольнили позов у частині стягнення пені.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Усупереч вказаним статтям, відповідач не надав господарським судам доказів, які спростовують позовні вимоги.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Донецької області від 4 серпня 2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 квітня 2016 року у справі № 905/542/15 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя Б. М. Грек Суддя В. І. Студенець