Ухвала суду № 62592988, 08.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року м. Київ К/800/18363/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року по справі № 805/4619/15-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» до Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» звернулось до суду з позовною заявою до Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001361501 від 09.07.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість на загальну суму грошового зобов'язання у розмірі 88335,00 грн., у тому числі за основним платежем на суму 58890,00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 29445,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 лютого 2015 року Публічним акціонерним товариством «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» подана податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2015 року.

З розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до вказаної декларації вбачається, що до податкового кредиту, зокрема, віднесені суми ПДВ по податковим накладним вересня-грудня 2014 року на суму ПДВ 58890,44 грн.

19 червня 2015 року відповідачем складено акт № 356/05-33-15-01/00191721 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ПАТ «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» за січень 2015 року. Висновком акту перевірки є порушення позивачем п. 198.2 ст.198 розділу V Податкового кодексу України шляхом віднесення до складу податкового кредиту за січень 2015 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними у вересні-грудні 2014 року, у розмірі 58890,44 грн.

09 липня 2015 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

23 липня 2015 року позивачем подана скарга № 704 на податкове повідомлення-рішення № 0001361501 до Головного управління ДФС у Донецькій області, за результатами розгляду якої прийнято рішення № 8629/10/05-99-10-03-12-1 від 17.09.2015 року про залишення скарги без задоволення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Таким чином, наведена норма стосується лише тих податкових накладних, які не зареєстровані або зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, а тому не може бути застосована до позивача, оскільки в ході розгляду справи не встановлено, що податкові накладні, складені в вересні-грудні 2014 року, зареєстровані з порушенням терміну їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також, у зв'язку з відсутністю спеціальної норми на час подання податкової декларації позивачем, яка б встановлювала строк, протягом якого у платника податків зберігається право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі належним чином отриманих податкових накладних, та за відсутності інших законодавчих обмежень в часі для платника податків на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у наступних звітних періодах, ніж тих, у яких виписані податкові накладні, платника податків не може бути позбавлено права на включення до складу податкового кредиту відповідних сум за такими податковими накладними, якщо дотримано вимоги щодо належного їх оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в межах загальних граничних строків, встановлених нормами Податкового кодексу

За таких обставин, твердження відповідача про те, що податкові накладні з вересня 2014 року по грудень 2014 року, своєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, включаються до складу податкового кредиту того звітного періоду, на який припадає дата їх складання, не відповідає нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Як встановлено судами, місцезнаходження позивача: Донецька обл., Волноваський район, смт. Володимирівка, вул. Заводська, 1, та останній знаходиться на обліку у відповідача, місцезнаходження якого також входить до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція згідно відповідного переліку, а саме - Донецька обл., м. Волноваха.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до Торгово-промислової палати України щодо засвідчення форс-мажорних обставин та отримав Сертифікат (висновок) про настання обставин непереборної сили від 05.09.2014 року № 2887/05-4, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 01 липня 2014 року позивачу при здійсненні ним господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року по справі № 805/4619/15-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Веденяпін О.А. підпис Юрченко В.П.