Ухвала суду № 62592795, 08.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2016 р. м. Київ К/800/17637/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Імені Калашника» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року по справі № 816/4636/15 за позовом Приватного підприємства «Імені Калашника» до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Імені Калашника» звернулось до суду з позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2015 року № 0001882202 в частині визначення грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальному розмірі 947142,75 грн., з них: 615365,65 грн. - за основним платежем, 331777,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у даній справі адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.11.2015 року № 0001882202 в частині збільшення грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальному розмірі 804276,99 грн. (у т.ч. 551943,66 - за основним платежем, 252333,33 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року залишено без змін.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що у період з 07.09.2015 року по 04.10.2015 року Полтавською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року, за результатами якої складено акт від 26.10.2015 року №147/16-24-22/03769669.

У висновках вказаного акту перевірки відображено, окрім іншого, порушення позивачем вимог:

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 209.6, пп.209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України в частині заниження сум податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ (скороченій) на загальну суму 124724,50 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 209.6, п. 209.7 ст. 209 ПК України в частині заниження сум податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ по розрахунках з бюджетом (загальній) на загальну суму 587018,30 грн.

Вказаних висновків контролюючий орган дійшов з огляду на встановлені в ході проведення перевірки обставини щодо неправомірності визначення та відображення позивачем у податковій звітності з ПДВ сум податкових зобов'язань та податкового кредиту зі сплати податку на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарів, вчинених між позивачем та його контрагентами.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки Полтавською ОДПІ 11.11.2015 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001882202, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100» загалом у розмірі 1067614,20 грн. (у т.ч., за основним платежем 711742,80 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 355871,40 грн.).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із правомірності прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові та податкові накладні, довіреності, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, банківські виписки, звіти по коморі №5, накладні форми №87 та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто, мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку, що у спірних відносинах не відбулось фактичного відвантаження товарів покупцям з одночасним надходженням коштів на розрахунковий рахунок продавця (ПП «Імені Калашника»), у зв'язку з чим такий дохід платника податку підлягає оподаткуванню відповідно до вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України та мав бути задекларований як податкові зобов'язання зі сплати ПДВ по податковій декларації з ПДВ (загальній) щодо розрахунків з бюджетом у загальному розмірі 504666,66 грн.

Однак, за результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про реальність оспорюваних господарських операцій. До того ж, матеріалами справи підтверджено, що реалізований на підставі договорів поставки цукор вироблено з цукрового буряка власного виробництва ПП «Імені Калашника».

Крім того, згідно з пунктом 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

А відповідно до пункту 209.2 названої статті, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За приписами підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Оскільки податок за скороченою декларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобов'язання позивача.

Подана ПП «Імені Калашника» декларація (її форма та порядок заповнення) не передбачає розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкове зобов'язання, яке виникає за цією декларацією, не може визначатися як податкове (або грошове) зобов'язання до бюджету.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Імені Калашника» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року по справі № 816/4636/15.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Веденяпін О.А. підпис Юрченко В.П.