Ухвала суду № 62592793, 08.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року м. Київ К/800/17345/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року по справі № 812/513/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області, Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області, Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету за декларацією з ПДВ за листопад 2012 року у розмірі 7322,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 грудня 2012 року позивачем подано до податкової інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2012 року з обов'язковими додатками та уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2012 року, в якій позивачем визначена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 24684282,00 грн.

Згідно із довідкою про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Додаток 2) та розрахунком суми бюджетного відшкодування (Додаток 3), бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі 24684282,00 грн. за листопад 2012 року сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту, нарахованого за попередні звітні (податкові) періоди.

До податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року позивачем додано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

У відповідності із вимогами пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності та законності нарахування позивачем заявленого бюджетного відшкодування в податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2012 року, уточнюючому розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, за листопад 2012 року, результати якої оформлено актом від 07 лютого 2013 року № 19/14-0/05763797, відповідно до висновків якого встановлено завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, на суму 482722,00 грн., та у звязку з неотриманням матеріалів зустрічних звірок по ланцюгу постачання від органів ДПС, неможливо підтвердити відображену позивачем у декларації за жовтень та листопад 2012 року та уточнюючому розрахунку до декларації за жовтень 2012 року суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 4264867,22 грн., у тому числі за жовтень 2012 року 2484273,91 грн., за листопад 2012 року 1780593,31 грн.

Право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за листопад 2012 року в сумі 482722,00 грн., яке не підтвердив контролюючий орган за даними перевірки, підтверджено судовим рішенням - постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року у справі №812/2360/13-а, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року.

Згідно з банківською випискою про операції за 25 квітня 2013 року та довідкою податкового органу про розмір залишку невідшкодованих сум податку на додану вартість, що рахується в бюджетній заборгованості, по декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року, станом на 10 листопада 2015 року із суми, заявленої до відшкодування в декларації за листопад 2012 року, фактично товариству відшкодовано 24528673,00 грн., залишок бюджетної заборгованості за листопад 2012 року становить 155609,00 грн. основної заборгованості.

Спірним питанням даної справи є правомірність заявлених вимог позивача щодо стягнення з Державного бюджету України суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість за листопад 2012 року, у розмірі 7322,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Алгоритм дій державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) податку на додану вартість врегульовано у статті 200 ПК України.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 кодексу).

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7 ст. 200 ПК України).

Відповідно до п. 200.10 ст. 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (пункт 200.12 ст. 200 ПК України).

На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби (пункт 200.13 ст. 200 ПК України).

Кабінет Міністрів України постановою від 17 січня 2011 року № 39 затвердив Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок), яким визначено механізм їх взаємодії.

За змістом пункту 9 Порядку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку.

Як встановлено судами, на суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість за листопад 2012 року, у розмірі 7322,00 грн. податковим органом ніякого повідомлення-рішення не приймалось, а також не направлявся відповідний висновок до органу казначейства з зазначенням суми, яка підлягає відшкодуванню з підстав її не підтвердження, у звязку з відсутністю відповіді на проведення зустрічної звірки.

Отже, бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених ст. 200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Вказаний порядок не передбачає бюджетне відшкодування податку на додатну вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додатну вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

Відшкодування з Державного бюджету України податку на додатну вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року за наслідками розгляду за винятковими обставинами у звязку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Згідно із ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року по справі № 812/513/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Веденяпін О.А. підпис Юрченко В.П.