Ухвала суду № 62592589, 02.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/37808/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представників позивача Чернікова В.П., Юзефовича А.О.,

представника відповідача Гучка В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 по справі №826/720/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТС» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТС» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 та прийнято нову, якою позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0006972280 та від 31.08.2012 №0006982280.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач 18.07.2013 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.07.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТС» питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптторгзапчасть» за період з 01.07.2009 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 14.08.2012 №1107/22-80/32597388 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0006982280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 89768,75грн., у тому числі 71815,00грн. - основний платіж та 17953,75грн. - штрафна (фінансова) санкція; від 31.08.2012 №0006972280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 113813,75грн., у тому числі 91051,00грн. - основний платіж та 22762,75грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду товарно-транспортних документів на підтвердження постачання комплектуючих, акти здачі-прийняття робітне містять місце їх складання, а тому товариством не підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за спірними операціями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними оскільки товариством надано первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх зв'язок з діяльністю підприємства.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптторгзапчасть», судами не з'ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентом, умов проведення робіт та подальшої поставки виготовлених товарів, не перевірено як мало оформлюватися передача комплектуючих для здійснення робіт, на яких потужностях мали вони проходити, на кого було покладено обов'язок транспортування комплектуючих та потім готового товару, як мало здійснюватися прийняття робіт та товарів, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати роботи з виготовлення продукції у контрагента, реальне виконання умов договорів, перевірити доводи відповідача щодо фіктивності діяльності контрагента позивача.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможним виконати умови договорів; чи міг виконати замовлений обсяг робіт в обумовлені сторонами строки; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 по справі №826/720/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер