Рішення № 62584239, 19.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/2413/14 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/783/5146/16 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 28

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

за участі секретаря: Куцика І.Б.,

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання договору підряду та стягнення заборгованості за невиконання умов договору, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся із зазначеним позовом у якому із урахуванням уточнених вимог від 20 жовтня 2015 року просив:

розірвати договір підряду укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зв'язку з істотними порушеннями умов договору відповідачем;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 27680 гривень;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 3% річних від суми боргу в розмірі 1628 гривень;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 пеню в сумі 48000 гривень;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 розмір моральної шкоди в сумі 10 000 гривень;

зобов'язати ОСОБА_4 привести автомобілі НОМЕР_1 та автомобіль TOYOTA 4 RUNNER у стан, в якому вони перебували до укладення зазначеного договору (а.с.3-7;87-89).

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за невиконання умов договору задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 77 308 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі посилається на те, що встановлюючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд не з'ясував, які роботи та в яких обсягах повинен був виконати відповідач, не зазначив в чому проявилось таке невиконання умов договору та якими доказами це підтверджується.

Укладений між сторонами договір підряду не містить чіткого переліку робіт, який повинен виконати підрядник. Вважає, що між сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, а саме переліку робіт, які мав виконати відповідач, чіткого кошторису, які є обов'язковими згідно умов даного договору.

Також суд не навів мотивів та правових підстав для стягнення суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних та не застосував до даних правовідносин наслідки спливу позовної давності та не врахував, що відносини між стронами носять господарських характер.

Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2015 рокув частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 - 77308,00 грн. та 773,08 грн. судового збору слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, в цій частині відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2- ОСОБА_3 щодо заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2015 року скасуванню частково на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованість в сумі 77 308 гривень за невиконання умов договору №1 про надання послуг від 05 березня 2012 року, складовою якої є:

пеня в сумі 48000 гривень;

інфляційні нарахування за період з 31 травня 2012 року по 20 жовтня 2015 року в сумі 27580 гривень;

3% річних за період з 31 травня 2012 року по 20 жовтня 2015 року 1628 гривень.

З таким висновком суду повністю погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч.1 ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1, 2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судом та матеріалами справи установлено, що 05 березня 2012 року між ОСОБА_2 та СПД ФО ОСОБА_4 було укладено договір №1 про надання послуг, відповідно до якого виконавець (ОСОБА_4 приймає на себе зобов'язання організувати та виконати ремонт та переобладнання автомобіля ГАЗ -21С Д/Н НОМЕР_2 з використанням запчастин (рама, трансмісія, двигун та інших) від автомобіля TOYOTA 4 RUNNER, а замовник (ОСОБА_2.) прийняти реконструйований автомобіль і оплатити послуги (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору СПД ФО ОСОБА_4 виконує ремонт та переобладнання автомобіля ГАЗ-21С до 25 травня 2012 року.

На виконання п.3.3. умов Договору ОСОБА_2 06 березня 2012 року здійснив передоплату на рахунок ОСОБА_4 у розмірі 16 000 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 06 березня 2012 року №40 та актом приймання-передачі транспортного засобу (а.с.10;11).

Відповідно до п.5.3 Договору передбачено, що у разі невиконання Виконавцем ремонту з переобладнання автомобіля ГАЗ-21С до 25 травня 2012 року, авансовий платіж Виконавець повертає в потрійному розмірі Замовнику на протязі п'яти банківських днів.

ОСОБА_4 свої зобов'язання за договором підряду в установлений строк не виконав, більше того, останній розукомплектував автомобіль ГАЗ-21С, не переобладнав його з використанням запчастин від автомобіля TOYOTA 4 RUNNER та повернув його ОСОБА_2 на буксирі.

З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції з огляду на положення ч.2 ст.651 ЦК України розірвав договір №1 про надання послуг від 05 березня 2012 року та дійшов вірного висновку про необхідність повернення авансового платежу в потрійному розмірі, що становить 48000 гривень (16000 х 3 = 48000), відповідно до п.5.3 Договору.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 27680 гривень інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу в розмірі 1628 гривень, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення таких втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконання умов договору.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, щодо застосування до спірних правовідносин положення ч.2 ст.625 ЦК та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки повернення попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст.536 ЦК.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі №3-90гс14 від 16 вересня 2014 року.

З урахуванням зазначених обставини рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 77308 гривень та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 48000 гривень авансового платежу за невиконання ремонту та переобладнання автомобіля ГАЗ-21С, а в задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних слід відмовити.

У той же час, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки у розмірі 48000 гривень (1 рік), оскільки, в даному випадку, поверненню підлягає авансовий платіж в сумі 16000 гривень у потрійному розмірі відповідно до п.5.3 Договору №1 про надання послуг від 05 березня 2012 року і строк позовної даності по даних правовідносинах слід обчислювати відповідно до положень ст.257 ЦК України (три роки).

Порушення зобов'язання мало місце з 25 травня 2012 року, а з позовом Устинов звернувся 24 квітня 2014 року (в межах загального строку позовної давності).

Доводи апеляційної скарги про господарський характер правовідносин між сторонами були предметом розгляду у суду касаційної інстанції. Скасовуючи рішення Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 08 червня 2016 року зазначив, що чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа підприємець відповідає за зобов'язанням, пов'язаним з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернуто стягнення, а суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи.

Згідно положень цивільного процесуального законодавства відповідач-це сторона цивільного процесу, до якої особа, яка вважає свої права порушеними, пред'являє відповідні позовні вимоги, і яка у випадку задоволення позовних вимог, зокрема, про стягнення грошової суми відповідає за задоволення таких вимог своїм майном (грошима, тощо).

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 визначив відповідачем ОСОБА_4, як фізичну особу, на якого згідно чинного законодавства може бути покладено обов'язок відповідати за зобов'язаннями, які установлені спірним договором про надання послуг між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

Тому не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про господарський характер правовідносин між сторонами.

В решті частини рішення суду (в частині вимог про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 10 000 гривень та зобов'язання відповідача привести автомобілі НОМЕР_1 та автомобіль TOYOTA 4 RUNNER у стан, в якому вони перебували до укладення зазначеного договору) сторонами не оспорювалося, тому не було предметом апеляційного розгляду.

З урахуванням зазначених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2015 року скасуванню частково на підставі п.п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовуУстинова В.Я.

Керуючись ст.ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 20 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 77308 гривень та розподілу судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 48000 гривень авансового платежу за невиконання ремонту та переобладнання автомобіля ГАЗ-21С.

У задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення індексу інфляції та 3% річних відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 480 гривень судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.