Рішення № 62579206, 03.11.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2152/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

з участю представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 Євтухієвни - ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_8 Євтухієвни про встановлення порядку користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а :

10 липня 2015 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_13 про виділ частини будинку в натурі, визнання права власності, припинення права спільної часткової власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою, мотивуючи свої вимоги тим, що вони прийняли в дар від ОСОБА_14 та ОСОБА_15 61/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд у м. Черкаси, вул. Руднєва, 13, що зареєстровано в КП ЧООБТІ, тобто кожному належить по 61/400 частки будинку. Право власності зареєстровано на підставі договору дарування частини житлового будинку, посвідченого 26 березня 1998 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_16 за номером в реєстрі №3023.

ОСОБА_13 належить 39/100 частин житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд у м. Черкаси, вул. Руднєва, 13, що підтверджується довідкою КП ЧООБТІ від 2 червня 2015 року № 2631 о.

Позивачі зазначали, що між ними та відповідачем склався порядок користування будинком та надвірними спорудами відповідно, а також даний будинок вже розділений між ними на дві окремі квартири з окремими входами і спору з приводу користування будинку у них не має.

Згідно рішення виконкому Черкаської міської ради від 05 жовтня 1957 року № 1325 для обслуговування даного домоволодіння була виділена земельна ділянка площею 600 кв.м. під забудову житлового будинку.

Позивачі зазначали, що на даний час між ними виникають суперечки щодо користування зазначеною земельною ділянкою. Стверджували, що між ними та співвласником іншої частини будинку порядок користування земельною ділянкою не визначався.

Тому позивачі просили суд виділити частину будинку, що належить позивачам в натурі, визнати право власності, припинити право спільної часткової власності та встановити порядок користування земельною ділянкою, яка передана в постійне користування під домоволодіння по вул. Руднєва, 13 в м. Черкаси.

В ході судового розгляду в суді першої інстанції позивачі уточнювали позовні вимоги щодо надвірних споруд, які підлягають до виділення в натурі, згодом зменшили позовні вимоги, залишивши на розгляд суду тільки вимогу стосовно порядку користування земельною ділянкою, яка виділена під домоволодіння та щодо права на споруди, які перебувають на частині земельної ділянки, яку просили виділити їм в користування.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2016 року позов задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Черкаси, вул. Руднєва (ОСОБА_17), 13 відповідно до часток співвласників житлового будинку: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (частка 61/100) та ОСОБА_8 Євтухієвни (частка 39/100) відповідно до 3 варіанту наведеного в Додатку № 3 висновку № 42/15/буд. судової земельно-технічної експертизи від 21 березня 2016 року, запропонованого ТОВ «КОНТАКТ- СЕРВІС», згідно якого:

- виділено в користування ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0375 га, яка позначена заливкою сірого кольору;

- виділено в користування ОСОБА_8 Євтухієвні земельну ділянку площею 0,0240 га, яка позначена заливкою білого кольору.

Для реалізації Варіанту № 3 запропонованого ТОВ «КОНТАКТ-СЕРВІС» у висновку № 42/15/буд. судової земельно-технічної експертизи від 21 березня 2016 року перемістити сарай літ. Ж ОСОБА_8 Євтухієвни, а також передано її самочинно збудовану вигрібну яму ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції у серпні 2016 року ОСОБА_13 звернулась з апеляційною скаргою.

Апелянт зазначає про порушенні процесуального права судом першої інстанції при розгляді справи: не було проведено попереднє судове засідання перед відкриттям провадження у справі; відхилено клопотання позивачів про залишення частини позовних вимог без розгляду; суддя прийняв уточнені позовні вимоги на 6 судовому засіданні в порушення ст. 130 ЦПК України; розгляд справи тривав 1 рік і 1 місяць, що порушує строки на розгляд справи у 2 місяці; порушення фіксації судових засідань та ведення журналу судових засідань; допущення адвоката ОСОБА_7 до судових засідань без належних повноважень; апелянту не надавалася справа для ознайомлення та відмовлялося у прийнятті заяв та клопотань про забезпечення доказів по справі; в порушення ч. 5 ст. 31 ЦПК України прийнято у позивача заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Також на думку, ОСОБА_13 при ухваленні оскаржуваного рішення суддя не врахувала не відповідність ідеальних часток на сьогоднішній день, чим порушила ст.357 ЦК України.

З 1968 року за згодою співвласників (розписка стор. 123 2-го тому) відповідачем було добудовано кухню, коридор, літню кухню, туалет, сарай. Всі ці споруди узаконені є в останньому тех. паспорті за 1989р., більше перебудов і добудов не було у відповідача. Дані об'єкти були прийняті в експлуатацію та були надані згоди на добудови рішеннями Черкаського міськвиконкому (№ 772 від 13.10.1976-добудова коридору стор. 90 в справі, та № 565 від 19.12.1988-літня кухня «З-з», сарай «Ж» та тамбур стор. 92 1т.) побудовані за власні кошти.

Відповідач збільшив свою частину домоволодіння та добудував прибудинкові споруди (сарай, туалети, погріб та інше) за цей час, частка в домоволодінні змінилась (збільшилась).

Згідно розрахунку по домоволодінню за даними останньої технічної інвентаризації ЧООБТІ, яка була подана позивачами до суду, відповідачу ОСОБА_13 належить 53/100, а позивачу 47/100 (стор. 19,129 в справі, стор. 73 2-го тому).

Згідно інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна затвердженою Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 за N 55 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 р. за N 774/14041 3.1. Розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна. У разі невідповідності розмірів часток, а вони не змінені, вказаних у правовстановлювальних документах, реальним часткам за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлювальних документів, а згідно п.3.3. цієї ж інструкції за відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку, тому що позивачі 03.12.2015р. на судовому засіданні відмовилися зробити перерахунок часток по домоволодінню, який є на цей час, утискаючи права відповідача. А суддя в своєму висновку також не вказала, що частки в правовстановлюючих документах у позивачів на час подання позовної вимоги не відповідають дійсності.

Одна з позовних вимог позивачів була встановити власність. Проте згідно договору-дарування, поданого до суду від 26.03.1998 р. п.5 обдаровані набувають права власності з моменти посвідчення цього договору у приватного нотаріуса. Ч.З ст. 334 ЦК України право власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню виникає з моменту такого посвідчення. Тому дана вимога є безпідставною.

ОСОБА_13 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не було подано до суду ні письмових заяв, ні клопотань про проведення земельної експертизи. Суддя призначила експертизу на свій розсуд, завчасно виконуючи позовні вимоги позивача. А сам висновок експертизи є необґрунтований, необ'єктивний, фальшивий, недостатній обсяг проведених експертом досліджень, не відповідність висновку з матеріалами справи, не використовувались документи справи та не брався до уваги ЗК України.

До вимірів був залучений геодезист та позивач, є фото позивача, який тримає прилад вимірювання (6-й знімок фото фіксації стор.41 2-го тому). До експертизи залучені некомпетентні особи, які не призначені в якості експертів і не попереджені судом про відповідальність, передбачену КК України, що могло вплинути на результати експертизи, порушено ст.53 УПК України.

Експертиза зроблена порушуючи інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» №705/3145 від 03.11.1998р. Експерт ОСОБА_18 внесений до Державного реєстру атестованих судових експертів як будівельник. У своєму висновку експерт взагалі не враховував земельні насадження, відсутній 2-й туалет, сарай був дерев'яний, а у експерта чомусь металевий, було вказано, що огляд і вимір в натурі лише земельної ділянки позивача (відповідач не була відсутня, вона 2,5 роки паралізована, прикута до ліжка і постійно знаходиться в своїй частині будинку, вона належним чином не була повідомлена, підписів ніде не ставила). Все, що з'ясував експерт - що це окремі нерухомі об'єкти і у відповідача особиста приватна власність і він не міряв земельній ділянці відповідача.

Остання технічна інвентаризація була проведена 20.11.1997 р., позивачі стали власниками в 1998р., за цей час вони зробили перебудову та добудову будинку. Це було самочинне будівництво. На сьогоднішній день тамбура у позивачів взагалі не існує, коридор 1.4 став житловою кімнатою. Судовим експертом встановлено, що позивачем було здійснено самочинна перебудова і добудова будинку, без належних документів були збудовані: другий туалет, ванна, добудована кухня. Дані експертизи не відповідають останній технічній документації ЧООБТІ 1997р.

Апелянт просить суд скасувати рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 18.08.2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_8 Євтухієвни.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12 належить 61/100 частина житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд у м. Черкаси, вул.Руднєва,13 на підставі договору дарування частини житлового будинку від 26.03.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_16, за номером №3023. Право власності зареєстровано в КП ЧООБТІ згідно реєстраційного напису на договорі дарування. Кожному із співвласників належить по 61/400 частини зазначеного будинку /а.с.12 т.1/.

Згідно довідки з ЧООБТІ від 02 червня 2015 року 39/100 частки житлового будинку по вул. Руднєва, 13 в м.Черкаси зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 20.09.1968р., яке видане Черкаським відділом комунального господарства /а.с. 13 т.1/.

Виходячи саме з розміру часток будинку, що належать сторонам, суд визначив і розмір земельної ділянки, яку належить виділити кожному зі співвласників, пропорційно до частки в будинку та здійснив її реальний поділ відповідно до Варіанту 3 висновку експерта № 42/15/буд. судової земельно-технічної експертизи від 21.03.2016 року.

Але з таким рішенням не погоджується колегія суддів, оскільки воно не відповідає дійсним обставинам справи та ухвалене з порушенням норм матеріального права, що регулюють питання встановлення меж та порядку землекористування і суперечить розясненням, що викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 N 7 « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», які помилково трактував суд при ухваленні рішення.

Так, з досліджених судом матеріалів справи вбачається, що згідно рішення виконкому Черкаської міської ради від 05 жовтня 1957 року за № 1325 під забудову житлового будинку по вул. Руднєва, 13 в м. Черкаси виділено земельну ділянку площею 600 кв.м. /а.с. 14 т.1/.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05.04.1961 року /т.1 а.с.105 / ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_19 та ОСОБА_24 від імені ОСОБА_25 як продавці продали, а ОСОБА_8 як покупець купила ? частині домоволодіння , що знаходиться в м.Черкаси по вул. Руднєва, 13, що складається в цілому з одного глинобитного, критого шифером будинку, в якому пять кімнат, та надвірних споруд.

Також відповідно до договору купівлі-продажу від 05.04.1961 року /т.1 а.с.106 / ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_19 та ОСОБА_24 від імені ОСОБА_25 як продавці продали, та ОСОБА_26 і ОСОБА_27 як покупці купили іншу ? частину домоволодіння , що знаходиться в м.Черкаси по вул. Руднєва, 13, яке складається в цілому з одного глинобитного, критого шифером будинку, в якому пять кімнат, та надвірних споруд.

Після чого власники ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_26 і ОСОБА_27 з другої сторони, досягнули згоди про розподіл земельної ділянки на якій розташоване придбане ними домоволодіння. Та за заявою ОСОБА_8 техніком ЧМБТІ був складений акт про поділ земельної ділянки від 29.03.1963 року і схема до нього /т.1 а.с.107, 112/, відповідно до якого земельна ділянка була розділена навпіл згідно їх часток в праві власності, які складали станом на березень 1963 року: 1/2 частки домоволодіння належала ОСОБА_13, 1/2 - співвласникам ОСОБА_28, ОСОБА_29, тобто по 300м2 кожному із співвласників.

В подальшому, за зверненням громадян у звязку із необхідністю узаконення самовільних будівель, на підставі рішення Черкаської міської ОСОБА_13 депутатів трудящих від 11 вересня 1968 року №524 визнано право власності та змінено ідеальні долі в будинках, зокрема: по вул.Руднєва, 13 в місті Черкаси за ОСОБА_13 -39/100 частки будинку, ОСОБА_28, ОСОБА_29 61/100 частки будинку /а.с. 115 т.1/.

На підставі вказаного рішення 20 вересня 1968 року виконкомом депутатів трудящихся ОСОБА_13 видано свідоцтво про право власності на 39/100 частки будинку, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 відповідно на 61/100 частки зазначеного житлового будинку. Зазначені свідоцтва зареєстровані належним чином в КП ЧООБТІ /а.с. 116, 118 т.1/.

Згодом, 25.10.1989 року сторони уклали договір, посвідчений нотаріусом ОСОБА_30 за номером 2-7817, яким визначили порядок користування житловим будинком, виходячи з часток в праві спільної часткової власності - за ОСОБА_13 -39/100 частки будинку, ОСОБА_28, ОСОБА_29 61/100 частки будинку /а.с. 126 т.1/.

Згідно п.1, 2, 3 вищевказаного договору «1. В пользование ОСОБА_28 переходит часть жилого дома, состоящая из помещений, обозначенных на плане цифрами: 1-1 размером 0,9 кв.м., 1-2 размером 13,9 кв.м., 1-3 размером 7,4 кв.м., 1-4 размером 11,6 кв.м., 1-5 размером 13,6 кв.м., 1/2 часть летней кухни «Б», «б», 1/2 часть туалета «Д», 1/2 часть водоколонки №6, часть ограждения и отмосток.

2. В пользование ОСОБА_31 переходит часть жилого дома, состоящая из помещений, обозначенних в плане цифрами: 1-6 размером 17,1 кв.м., погреб «Г», 1/2 часть туалета «Д», 1/2 часть водоколонки №6, часть ограждения и отмосток, 1/2 летней кухни «Б», «б».

3. В пользование ОСОБА_32 - переходит часть жилого дома состоящая из помещений, обозначенных в плане цифрами: 1 размером 0,8 кв.м., 2-1 размером 5,6 кв.м., 2-2 размером 9,7 кв.м., 2-3 размером 13,5 кв.м., 2-4 размером 17,1 кв.м. 2-5 размером 8,7 кв.м., летняя кухня «З», «з», сарай «Ж», туалет «В», погреб «К», часть ограждения и отмосток.» /а.с. 126 т.1/.

При цьому порядок користування земельною ділянкою та розмір часток даної присадибної ділянки, який був встановлений і визначений актом про поділ земельної ділянки від 29.03.1963 року і схемою до нього, співвласники будинковолодіння не змінювали, не зважаючи на зміну розмірів ідеальних часток кожного з них, користуючись кожен раніше визначеною частиною земельної ділянки по 300м2 згідно схеми розподілу.

Про що свідчить зокрема та обставина, що відповідно до цієї схеми та розмірів ОСОБА_8 та ОСОБА_26 здійснювали спорудження прибудинкових споруд та прибудов до будинку на які в межах цього землекористування ними отримувалися відповідні дозволи райвиконкому /т.1 а.с.120-124/ .

Також, виходячи з існуючого розподілу земельної ділянки користувачі сплачували відповіді податки. Зокрема з довідки, наданої ДПІ у м.Черкаси від 04.12.2015 року, вбачається, що ОСОБА_13 володіє земельною ділянкою за адресою: м. Черкаси, вул. Руднєва,13/1 площею 300кв.м. /т.2 а.с.166/

Пізніше 61/100 частина житлового будинку, що належали ОСОБА_33 та ОСОБА_29, перейшла в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що підтверджено свідоцтвами на спадщину за заповітом від 30.07.1993 року та від 24.09.1997 року.

У свою чергу ОСОБА_14 та ОСОБА_15, згідно договору дарування частини житлового будинку від 26.03.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_16, подарували 61/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою в м. Черкаси по вул. Руднєва, 13 і розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м. - ОСОБА_9, ОСОБА_10, та неповнолітнім ОСОБА_11, ОСОБА_12 /а.с.12 т.1/.

Частиною першою статті 22 Земельного кодексу України 1990 року ( чинного на час прийняття в дар частини будиноковолодіння позивачами) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно ст.30 Земельного кодексу України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується ОСОБА_13 народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України ( який чинний на час розгляду справи) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Ч.1-2 ст.120 ЗК України ( який чинний на час розгляду справи) передбачено, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Щодо правозастосування вказаних норм в п.п. г-ґ , п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 N 7 « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» розяснено, що: г) громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством; ґ) при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI;

А у п.21 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення зазначив, що у звязку із встановленням в 25.10.1989 році (після зміни ідеальних часток у вересні 1968 році) порядку користування будинком, попередня угода співвласників від 1963 року про розподіл земельної ділянки є такою, що не позволяє належним чином користуватися належною кожному із співвласників частиною будинку.

Але при цьому суд не обґрунтував цей висновок доказами, а з матеріалів справи вбачається, що доказів про ущемлення законних прав позивачів внаслідок раніше визначеного порядку користування земельною ділянкою, про позбавлення їх у звязку з цим можливості належно користуватися своєю частиною будинку чи фактичного виключення їх з числа користувачів спільної земельної ділянки, - не має.

Самі позивачі, звертаючись з позовом та уточнюючи позовні вимоги /т.1 а.с.3-5, т.2 а.с.145-146/, також не вказували про наявність таких порушень їх прав, внаслідок попередньо визначеного порядку користування.

З чого вбачається, що при ухваленні рішення суд порушив вимоги ст.11 ЦПК України, якою передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції погодився з доводами позивачів та застосував до даних правовідносин норми ч.1 ст.356, ст.358, ч.1 ст.377 ЦК України, який набрав чинності 01 січня 2004 року та норми ч.1 ст.88 , ч.2, 4 ст.152 ЗК України , який набрав чинності 01 січня 2002 року, не врахувавши, що сторони, а зокрема позивачі, набули право власності на частки в будинку до 1 січня 2002 р. /т.1 а.с.12/ , у звязку з чим при вирішенні даного позову до застосування підлягають зокрема норми ст.30 ЗК України від 15 березня 1991 року, якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

А враховуючи, що порядок користування спірною земельною ділянкою був визначений угодою між попередніми власниками від 29.03.1963 року, тобто до отримання позивачами в дар 61/100 частки будинку по вул. Руднєва, 13 в місті Черкаси, по ? її частині за кожним із співвласників, а також, зважаючи на те, що ця угода явно не ущемляє законних прав позивачів, не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю частиною будинку, не виключає їх з числа користувачів спільної земельної ділянки і не суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам, то підстав для визначення іншого порядку користування земельною ділянкою по вул. Руднєва, 13 в місті Черкаси лише у звязку зі зміною розміру ідеальних часток, але без перегляду раніше встановленого порядку користування земельної ділянки попередніми власниками, у суду першої інстанції не було, у звязку з чим і рішення суду щодо цих вимог є помилковим.

Також, оскільки відсутні підстави для визначення іншого , ніж був встановлений раніше, порядку користування земельною ділянкою, то суд помилково задовольнив й решту вимог, зокрема щодо передачі вигрібної ями, спорудженої ОСОБА_13 позивачам по справі та переміщення сараю літ.Ж ОСОБА_13, оскільки обидва обєкти знаходяться на частині земельної ділянки, що виділена їй в користування, сарай побудований відповідачем на законних підставах, а твердження позивачів про те, що вигрібна яма є обєктом самочинного будівництва належним чином не було перевірено судом та доведено доказами. При цьому навіть при підтвердженні цієї обставини, вона не може бути підставою для передачі у власність даного обєкту інші стороні, оскільки відповідно до ст.376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а отже самочинно споруджений обєкт не може бути переданий у власність іншій особі за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Тому , враховуючи, що суд першої інстанції, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, невірно оцінив надані сторонами доказами, неправильно застосував норми матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами, та помилково вважав доведеними порушення відповідачем прав позивачів, то рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_8 Євтухієвни про встановлення порядку користування земельною ділянкою належить скасувати, а у задоволенні позову ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_8 Євтухієвни про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Відповідно, задовольняючи апеляційну скаргу , згідно вимог ст.88 ЦПК України, належить стягнути в дохід держави з ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 по 66грн. 99коп. судового збору за подачу апеляційної скарги, від сплати якого була за законом звільнена ОСОБА_13

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 Євтухієвни - ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2016 року задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_8 Євтухієвни про встановлення порядку користування земельною ділянкою - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_8 Євтухієвни про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Стягнути в дохід держави з ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 по 66грн. 99коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення , але може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :