Ухвала суду № 62578681, 07.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/904/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2344/16Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Корнієнко В. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Корнієнка В.І.,

Суддів: Карпушина Г.Л., Бондаревської С.М.

При секретарі: Коротун І.В.

За участю: представника позивачів - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, з участю третіх осіб: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєва Надія Пантелеймонівна, товариство з додатковою відповідальністю "Полтаватрансбуд", про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння -відмовлено.

З рішенням суду не погодився представник позивачів ОСОБА_2. та подала на нього апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Скаржник вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що судом не надано належної оцінки обставин - підстав отримання дубліката свідоцтва про право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, який став підставою для подальшого незаконного його відчуження. Посилалася на те, що суд не з?ясував та не дав належної оцінки тому факту, що в порушення встановлених вимог, свідоцтво про право власності на ? частину в спільному майні подружжя не видавалося.

Окрім цього, обґрунтовуючи неправильність застосування судом норм матеріального права, скаржник вважає, що до 01 січня 2013 року саме факт здійснення державної реєстрації договору, за яким відбувається відчуження нерухомого майна, не лише надавав чинності такому договору, а й свідчив про те, що право власності на нерухоме майно перейшло до набувача. А після зазначеної дати, реєстрації підлягає вже не договір, а саме право.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

З матеріалів справи судом вірно встановлено, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 квітня 1993 року відділом приватизації житла орендного підприємства «Полтаватрансбуд», згідно з розпорядженням (наказом) від 05 квітня 1993 року№9; витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» НОМЕР_1 від 15 грудня 2009 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Звідси вірним є висновок місцевого суду, що спірна квартира була приватизована подружжям ОСОБА_5: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, у 1993 році.

Далі судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 11 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєвою Н.П., зареєстрованого в реєстрі № 124, подружжя (позивачі) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вищевказану спірну квартиру придбали у подружжя ОСОБА_5: ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Проте, у подальшому, станом і на момент розгляду справи в суді, державна реєстрація договору купівлі-продажу позивачами не була здійснена.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 176 т.1).

24 грудня 2015 року ОСОБА_9 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої дружини ОСОБА_10, а саме: на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Тобто, ОСОБА_9 вже після укладення договору купівлі-продажу 11 січня 2010 року, прийняв спадщину після померлої дружини ОСОБА_10 на 1/2 частину квартири.

Ці обставини спростовують доводи скаржника в частині неправомірності отримання ОСОБА_9 свідоцтва про право на спадщину після дружини, з тих підстав що останньому не видавалося свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя, оскільки свідчать лише про суб?єктивне, довільне тлумачення порядку вчинення нотаріальних дій. Також, слід звернути увагу на те, що з приводу питання правомірності спадкування ОСОБА_9 та правомірності дій нотаріуса в цій частині, позивачами не порушувалося.

Далі, судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 24 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_3, ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3, який являється онуком останнього, вищевказану спірну квартиру.

Вирішуючи спірні правовідносини, місцевий суд вірно виходив з наступного.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року врегульовано відносини суб?єктів цивільного права, пов?язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Правочини щодо нерухомого майна вважаються вчиненими, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до вимог цього Закону, а реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна (ст.3). Викладене підтверджує взаємопов?язаність державної реєстрації цих фактів. Державна реєстрація зазначених трьох видів фактів здійснюється за допомогою створюваної державної інформаційної системи Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 210 ЦК, правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації. Тобто вони не можуть породжувати для їх суб?єктів бажаного правового результату, а врешті відповідних прав та обов?язків сторін.

Згідно із ст.334 ЦК, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Звідси вірним є висновок з приводу того, що за відсутності реєстрації у набувача майна за договором право власності виникнути не може.

Окрім того, правомірність висновків суду витікають і з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику в справах про визнання правочинів не дійсними» роз?яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Обов'язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв'язку в його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно коментаря п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику в справах про визнання правочинів не дійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

За змістом наведеної норми закону об?єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує на момент подання позову. Позивач за віндикаційним позовом має довести наявність таких обставин: право власності позивача на витребуване майно; факт вибуття цього майна з його володіння; наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Тільки доведеність усіх перелічених обставин у їх сукупності може бути підставою для задоволення віндикаційного позову.

На підставі вищевикладеного, встановивши, що позивачами не доведено факту набуття ними права власності на спірку квартиру, місцевий суд дійшов правомірного та обгрунтованого висновку з приводу відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів вважає надмірним та помилковим посилання суду першої інстанції на норми ст.ст. 330, 388 ЦК України, оскільки позивачами не спростовано і факту відсутності у ОСОБА_9 права на відчуження належної йому на момент укладення оспорюваного договору дарування квартири.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, виходячи з вищенаведеного.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їх належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Октябрського районного суду Полтавської області від 30 червня 2016 року не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ В.І. Корнієнко

Судді: /підпис/ Г.Л. Карпушин /підпис/ С.М. Бондаревська

З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду

Полтавської області __ В.І. Корнієнко