Постанова № 62576432, 02.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2016 р. Справа № 917/1051/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. №2525 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року у справі № 917/1051/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, адреса листування: АДРЕСА_2

до ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", вул. Героїв Майдану, 82, офіс 24, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 109 356,67 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року у справі № 917/1051/16 (суддя Мацко О.С.) було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 4 000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору; в іншій частині позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить його скасувати.

У судове засідання, яке відбулось 17 жовтня 2016 року, з'явились належні представники сторін.В ході проведення судового засідання було оголошено перерву в розгляді спору.

26 жовтня 2016 року від представника позивача надійшла заява з проханням задовольнити апеляційну скаргу.

Після перерви представники сторін у судове засідання не з'явились.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

04 травня 2015 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) був укладений договір про перевезення вантажів № 05.04-1 (Договір, Том 1 арк. справи 11-12).

За умовами п. 1.1. Договору Замовник доручає, а Перевізник на умовах даного Договору власними (орендованими, іншими) транспортними засобами, за відповідну оплату здійснює перевезення визначеного товаротранспортними накладними вантажу з визначеного Замовником місця завантаження до пункту його розвантаження.

У зв'язку з тим, що відповідач не в повному обсязі розрахувався за вказаним договором, позивач просить в судовому порядку стягнути наступну заборгованість - 92 234,00 грн. - основна заборгованість за договором перевезення вантажів № 05.04-1 від 04 травня 2015 року, 1 501,01 грн. - три проценти річних за період з 01 грудня 2015 року по 15 червня 2015 року, 5 718,51 грн. - інфляційні за період з грудня 2015р. по травень 2016 р., 9 903,15 грн. пені за період з 01 грудня 2015 року по 01 червня 2016 року.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення дійшов до висновку:

1)що заборгованість в сумі 2394,00 грн. підтверджується виключно актом звірки (без будь-кого обґрунтування, подання належних та допустимих доказів у підтвердження її існування і т.д.) без жодних доказів у підтвердження існування даної заборгованості та її утворення саме за договором №05.04-1 від 04 травня 2015 року, порушення умов якого є підставою даного позову, позивачем не надано. У зв'язку з чим зазначив про відсутність правових підстав для її стягнення.

2)що з моменту порушення провадження у справі відповідач сплатив 4 000, 00 грн. заборгованості в цій частині припинив провадження на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

3)позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення заборгованості в сумі 89 840,00 грн.. Однак відмовив в стягненні даної суми та наслідків за її несвоєчасне погашення у зв'язку з тим, що відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності (вих.№16-08/16 від 01.08.2016 р., Том 1 а. с.61-64), яка була задоволена судом.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач зазначає, що заявлена до стягнення сума підтверджується наданими до суду доказами. При цьому позивачем вказується, що відповідачем після порушення провадження в даній справі було проведено оплату в розмірі 4000,00 грн, чим підтверджується визнання ним позовних вимог. Поряд з цим позивач акцентує увагу суду на помилковості задоволення заяви про застосування строку позовної давності, оскільки причини пропуску строку для звернення до господарського суду за захистом порушеного права є поважними. Наявність поважності такого пропуску він пов'язує з проведенням претензійної роботи обумовленої договором, а саме надсиланням письмової вимоги про погашення заборгованості датованої 23 грудня 2015 року, 27 квітня 2016 року та 20 травня 2016 року.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 04 травня 2015 року між позивачем (Перевізник) та відповідачем (Замовник) був укладений договір про перевезення вантажів № 05.04-1 (Договір, арк. справи 11-12).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п. 1.1. Договору Замовник доручає, а Перевізник на умовах даного Договору власними (орендованими, іншими) транспортними засобами, за відповідну оплату здійснює перевезення визначеного товаротранспортними накладними вантажу з визначеного Замовником місця завантаження до пункту його розвантаження.

Договір набирає чинності в момент його підписання і діє до 31 грудня 2015 року (п.9.1 договору).

Як вказує позивач, ним на виконання даного договору здійснено перевезення за товаротранспортними накладними вантажу з визначеного Замовником місця завантаження до пункту його розвантаження, про що були складені Акти наданих послуг з перевезення вантажу. Перевезення вантажу відбулось, зокрема, 08 жовтня 2015 року, 24 жовтня 2015 року, 30 жовтня 2015 року, 05 листопада 2015 року, 11 листопада 2015 року та 15 листопада 2015 року, про що складені Акти наданих послуг з перевезення вантажу № 10.08/1 від 08 жовтня 2015 року на суму 14 080 грн., № 10.24/1 від 24 жовтня 2015 року на суму 20 160 грн., № 10.30/1 від 30 жовтня 2015 року на суму 20 160 грн., № 11.05/1 від 05 листопада 2015 року на суму 20 160 грн., № 11.11/1 від 11 листопада 2015 року на суму 13 120 грн., № 11.15/1 від 15 листопада 2015 року на суму 12 160 грн. (копії - арк. справи 17-22, оригінали оглянуто у засіданні).

Судом апеляційної інстанції встановлено наявність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних від 08 жовтня 2015 року, 24 жовтня 2015 року, 30 жовтня 2015 року, 05 листопада 2015 року, 11 листопада 2015 року, 15 листопада 2015 року, які оформлені відповідно до встановлених вимог, що містять печатки відповідача та підписи відповідальних осіб відповідача про відпуск вантажу, відмітку про виїзд транспорту перевізника з території відповідача з печаткою та підписом охоронців вантажовідправника про дозвіл на виїзд, підписи відповідальних осіб вантажовідправника (відповідача) про здачу вантажу для перевезення, підписи відповідальних осіб вантажоодержувача та печатки, підписи водія перевізника про отримання вантажу для перевезення та його видачу. Отже позивачем було надано належні докази проведення робіт за договором перевезення вантажів № 05.04-1 та їх фактичне прийняття вантажовідправником.

За умовами Договору, викладеними у п. 5.1, розрахунки за Договором здійснюються Сторонами за кожні 15 (п'ятнадцять) днів перевезення у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника в термін десять банківських днів з моменту отримання документів за умови підписання Замовником акту виконаних робіт згідно п. 5.З. Договору.

Відповідно до умов п. 5.З. Договору Замовник повинен підписати акт виконаних робіт або надати вмотивовану письмову відмову щодо не підписаного акту в строк не пізніше сім робочих днів з моменту отримання акту від Перевізника.

Пунктом 5.2. Договору передбачається, що підставою для розрахунків за договором є: рахунок Перевізника з додатком про розрахунок вартості перевезення, акт виконаних робіт, оригінали товарно-транспортних накладних з відмітками Вантажовідправника, Вантажоодержувача, водія Перевізника. Додаток про розрахунок вартості перевезення повинен в себе включати дані за кожен день перевезень з зазначенням: назв маршрутів (пункти завантаження та розвантаження) рейсів, пробігу кожного з рейсів (в км), суми перевезення за кожен рейс та загальну суму всіх перевезень за вказаний термін. Вищезазначені документи передаються рекомендованим листом поштою або особисто представником (водієм) Перевізника.

Як вказує позивач, та не заперечується самим відповідачем, вантажовідправник не розрахувався за надані послуги перевезення вантажу, тим самим порушив свої договірні зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом враховано, що 30 листопада 2015 року сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 92 234 грн. Зокрема, у даному акті вказана заборгованість по актам від 05.11.2015 р., 11.11.2015 р., 15.11.2015 р. - окремими рядками, та одним рядком - сальдо на 01.11.2015 р. - заборгованість 46 794,00 грн., яка складається з сум заборгованості за надані послуги перевезення по даному договору у жовтні 2015 року (44 400,00 грн., підтверджується актами за жовтень)

Враховуючи, що позивачем було надано докази виконання робіт з перевезення товару, а відповідачем не було доведено як проведення відповідної оплати так і наявність підстав для нереалізацї відповідної оплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведення позивачем факту існування заборгованості у розмірі 89 840,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2016 року після порушення провадження у справі - відповідач сплатив 4 000, 00 грн. заборгованості, вказавши у графі "призначення платежу" - "за перевезення вантажу згідно договору №05/04-1 від 04 травня 2014 року". Відтак, господарський суд Полтавської області правомірно зазначив, що провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

З приводу заявленої до стягнення суми 2394,00 грн. - раніше існуючої заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у її стягнення оскільки жодних доказів у підтвердження того, що дана заборгованість виникла за вказаним договором, позивачем не надано. У підтвердження наявності даної заборгованості позивач посилається тільки на акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 30.09.2015р. (арк. справи 13), з якого вбачається наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.09.2015 р. у сумі 12 394,00 грн. та її зменшення до 2394,00 грн. внаслідок проведення останнім оплати 10 000,00 грн. в погашення заборгованості за договором №05/04-1. Суд зазначає, що сам факт включення певної суми заборгованості до акту звірки (без будь-кого обґрунтування, подання належних та допустимих доказів у підтвердження її існування і т.д.) не може бути підставою для її стягнення. Жодних доказів у підтвердження існування даної заборгованості та її утворення саме за договором №05.04-1 від 04 травня 2015 року, порушення умов якого є підставою даного позову, позивачем не надано.

Таким чином позивач довів та обґрунтував належними доказами наявність заборгованості у відповідача за договором №05.04-1 про перевезення вантажів від 04 травня 2015 року у розмірі 89 840 грн. (на час прийняття рішення заборгованість становить 85 840 грн. з урахуванням припинення провадження в частині стягнення 4 000,00 грн.), однак звернувся до суду з позовом про її стягнення за межами строку позовної давності, встановленого законодавством, про що відповідачем зроблено відповідну заяву (Том 1 а. с. 61).

Згідно ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки, проте до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Так, згідно ст.258 Цивільного кодексу України позовну давність один рік встановлено, зокрема, до вимог, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу.

Частиною 2 ст.9 Цивільного кодексу України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч.5 ст.315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За умовами Договору, викладеними у п. 5.1., розрахунки за Договором здійснюються Сторонами за кожні 15 (п'ятнадцять) днів перевезення у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника в термін десять банківських днів з моменту отримання документів за умови підписання Замовником акту виконаних робіт згідно п. 5.3 Договору.

Таким чином (за умови встановлення судом наявності правових підстав для стягнення заборгованості за актами жовтень-листопад 2015 року) об'єктивне право вимоги оплати за актами жовтня та листопада 2015 року виникло у позивача на 11 день після їх отримання відповідачем.

Як вбачається з пояснень сторін та викладено у подані позивачем претензії від 23 грудня 2015 року, 06 листопада 2015 року позивачем були відправлені відповідачу документи, зокрема - акти виконаних робіт та товарно-транспорті накладні - за жовтень 2015 року (рекомендований лист №4912804288639), а 24 листопада 2015 року - за листопад 2015 року (рекомендований лист №4912804028203).

Відповідь була направлена відповідачем позивачу 30 листопада 2015 року разом з підписаними оригіналами документів за листопад 2015 року.

В матеріалах справи відсутні відомості стосовно дати отримання відповідачем актів за жовтень 2015 року. В той же час у відповідності до протоколу судового засідання від 25 серпня 2015 року (Том 1 а.с.115) відповідачем для огляду суду було надано довідку про отримання від позивача документів-актів за жовтень 2015 року. В мотивувальній частині рішення судом визначається, що акти за жовтень 2015 року були отримані відповідачем 12 листопада 2015 року. Оскільки відповідний факт не заперечується сторонами у письмових поясненнях судом апеляційної інстанції відраховується 10 денний строк на оплату за даними актами з 12 листопада 2015 року. Таким чином 22 листопада 2015 року було останній днем на проведення оплати за актами жовтня 2015 року. А з 23 листопада 2015 року почав перебіг строк позовної давності щодо заборгованості за актами жовтня 2015 року, який сплив 23 травня 2016 року.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні дані стосовно дати отримання відповідачем актів за листопад 2015 року, доцільним є відраховування 10 денного строку на оплату з 30 листопада 2015 року (як гранично максимальної дати такого отримання відповідачем, оскільки в даний день було повернуто акти за листопад позивачеві). Таким чином 10 грудня було останній днем на проведення оплати за актами листопада 2015 року. Відтак з 11 грудня 2015 року почав перебіг строк позовної давності щодо заборгованості за актами листопада 2015 року, який сплив 11 червня 2016 року.

В той же час, як вбачається з накладної кур'єрської служби, дана позовна заява була здана позивачем для доставки до суду 17 червня 2016 року, тобто, з пропуском шестимісячного строку позовної давності.

В обґрунтуванні апеляційної скарги позивач зазначає про перервання перебігу позовної давності у зв'язку зі сплатою 4000,00 грн. вантажовідправником 02 серпня 2016 року.

Однак у відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Дійсно, 02 серпня 2016 року відповідач сплатив частину основного боргу (4 000,00 грн.), але оскільки такі дії вчинені ним уже поза межами позовної давності, то переривання строку позовної давності не відбувається (див. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" №10 від 29 травня 2013 року).

Поряд з цим, колегія суддів всупереч позиції господарського суду Полтавської області вважає визначені позивачем обставини поважними причинами попуску позовної давності враховуючи наступне.

У обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, позивач вказує на те, що ним вживалися заходи досудового врегулювання спору, направлялася відповідачу претензія від 23 грудня 2016 року та нагадування про неї у квітні та травні 2016 року. Позивач вважав, що строк позовної давності починає перебіг саме з дня направлення претензії, а отже він був пропущений з поважної причини.

Як зазначалось вище, відповідно до ч.5 ст.315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Частиною 3 статті 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно до пункту 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців.

Вказаний шестимісячний строк обчислюється:

а)по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення;

б)в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Таким чином, системне тлумачення положень статті 925 Цивільного кодексу України, статті 315 Господарського кодексу України та пункту 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР дає підстави для висновку про початок перебігу строку на подання позову з дня настання події, що стала підставою для його пред'явлення.

Разом з тим, слід звернути увагу, що в розділі 8 договору, сторонами було передбачено порядок вирішення спорів та зокрема визначено, що

-суперечки сторін у зв'язку з виконанням положень договору вирішуються шляхом переговорів

-за умови подання письмової претензії зацікавлена сторона повинна надати іншій стороні документи, що обґрунтовують суму претензії, а саме: розрахунок суми, що підлягає оплаті, експертний висновок, що встановлює факт нанесення збитків та їх розмір; причини виникнення, а також копії претензій третіх осіб (якщо такі є)

-у разі якщо сторони не досягли згоди стосовно спірного питання, то зацікавлена сторона може звернутись до суду за місцем розташування відповідача в порядку, що передбачений діючим процесуальним законодавством України.

Згідно частини 2 пункту 165 Статуту автомобільного транспорту УРСР претензії автотранспортних підприємств або організацій, що випливають з цього Статуту,пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців.

Вказаний строк обчислюється:

а)з дня закінчення встановленого Правилами строку для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і прийнятого до виконання разового замовлення - по претензіях про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, невикористання контейнерів або автотранспорту, робота якого оплачується за почасовим тарифом, відповідно до місячного плану або разового замовлення;

б)з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках.

Вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язаний розглянути претензію, заявлену автотранспортним підприємством чи організацією, і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом 2 місяців.(пункт 166 Статуту автомобільного транспорту УРСР )

Таким чином, перевізник (позивач) має право протягом 2-х місяців подати претензію вантажовідправникові з вимогою про сплату боргу, а останній повинен не пізніше 2-х місяців направити відповідну відповідь.

Суд звертає увагу, що письмова претензія з вимогою про погашення заборгованості тричі направлялась на адресу боржника - 23 грудня 2015 року, 27 квітня 2016 року та 20 травня 2016 року з метою вирішення даного спору в досудовому порядку, як передбачено умовами договору та нормами Статуту автомобільного транспорту УРСР.

Тобто позивач вклався в двомісячний термін на направлення претензії і мав право на правомірне очікування відповіді протягом двох місяців.

Отже, несвоєчасність подання позову випливає з намагання сторони вирішити спір в претензійному порядку, визначеному як положеннями договору так і спеціальним законодавством в сфері перевезень (Статуту автомобільного транспорту УРСР).

При цьому, колегією суддів приймається до уваги незначний термін пропуску на звернення до суду - менше місяця.

Вищенаведене в свої сукупності дає підстави для висновку про поважність причин пропуску на звернення до суду з відповідним позовом.

У зв'язку з тим, що колегія суддів визнає поважними причини пропуску на звернення до суду, та проведення оплати відповідачем в розмірі 4000,00 грн. після порушення провадження у справі, підлягає стягненню на користь позивача 85 840,00 грн.

Окрім цього, звертаючись з даним позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд стягнути 1 501,01 грн. - три проценти річних за період з 01 грудня 2015 року по 15 червня 2015 року, 5 718,51 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2015 року по 31 травня 2016 року, 9 903,15 грн. пені за період з 01 грудня 2015 року по 01 червня 2016 року.

З приводу заявленої до стягнення 9 903,15 грн. пені за період з 01 грудня 2015 року по 01 червня 2016 року колегія суддів зазначає на неправомірності її заявлення, оскільки ні договором, ні законом не передбачено покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне проведення розрахунків за договором перевезення.

Стосовно заявлених до стягнення 1 501,01 грн. - трьої процентів річних за період з 01 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року, 5 718,51 грн. - інфляційних втрат за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року варто зазначити наступне.

З позовної заяви вбачається, що позивач здійснює розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат виходячи з суми боргу 92 234,00 грн., однак станом на момент подання позову правомірним до стягнення був борг в сумі 89 840 грн. При цьому позивач не розмежовує суми боргу за актами жовтня 2015 року та листопада 2015 року та визначає період прострочення за даними актами з 01 грудня 2015 року, позаяк прострочення оплати за актами листопада 2015 року відбулось з 11 грудня 2015 року.

Здійснюючи власний перерахунок суми інфляційних втрат та 3 % річних в межах заявлених позовних вимог (включаючи періоди стягнення) суд апеляційної інстанції виходить з правомірності

стягнення 3 % річних за актами жовтня 2015 року, розмір боргу за якими складає 44400,00 грн. (враховуючи сплату заборгованості в розмірі 10000,00), за період з 01 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року в сумі 719,00 грн.

стягнення інфляційних втрат за актами жовтня 2015 року, розмір боргу за якими складає 44400,00 грн., за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 2617,00 грн.

стягнення 3 % річних за актами листопада 2015 року, розмір боргу за якими складає 45440,00 грн., за період з 11 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року в сумі 698,00 грн.

стягнення інфляційних втрат за актами листопада 2015 року, розмір боргу за якими складає 45440,00 грн., за період з 11 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 2678, 72 грн.

Відтак загальний розмір 3 % річних за актами жовтня 2015 року та листопада 2015 року складає 1417, 00 грн.; розмір інфляційних втрат за актами жовтня 2015 року та листопада 2015 року складає 5295, 72 грн., а відтак є меншим порівняно з заявленими вимогами.Таким чином підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 1417, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5295, 72 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в частині відмови в стягненні 85 840,00 грн., 3 % річних в розмірі 1417, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5295, 72 грн. та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 85 840,00 грн. 3 % річних в розмірі 1417, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5295, 72 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року у справі № 917/1051/16 скасувати в частині відмови в стягненні 85 840,00 грн. основного боргу, 3 % річних в розмірі 1417, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5295, 72 грн.

В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" (вул. Героїв Майдану, 82, офіс 24, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, ідентифікаційний код 36899405) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 85 840,00 грн. основного боргу, 3 % річних в розмірі 1417, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5295, 72 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 07 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Россолов В.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Тихий П.В.