Ухвала суду № 62575755, 08.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 760/8341/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Коробенко С.В. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

08 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом»янського районного суду м.Києва від 30 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов"язання вчинити дії щодо виплати одноразової грошової допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до Солом»янського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов»язання вчинити дії щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2015 у Позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги з настанням інвалідності ІІ групи, у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та інших нормативно-правових актів у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Постановою Солом»янського районного суду м.Києва від 30 червня 2016 року адміністративний позовних задоволено частково:

визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні Позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

зобов'язано Відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати Позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Рішення суду першої інстанції прийняте в порядку скороченого провадження.

Відповідно ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 183-2.

З огляду на викладене та враховуючи те, що рішення суду першої інстанції прийнято у порядку скороченого провадження, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно п.3 ч.1 ст.197 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач звільнений з військової служби 25 листопада 1984 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи, брав участь у бойових діях у Республіці Афганістан, що підтверджується копіями відповідних посвідчень Позивача та довідкою територіального підрозділу Міністерства оборони України.

Відповідно витягу із протоколу № 2648 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військовослужбовця від 31.10.2013 встановлено, що поранення (контузія) і захворювання Позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.30).

У зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії Позивача визнано інвалідом ІІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК від 21 листопада 2013 року серії АВ №0071547.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Позивачеві виплачувалася разова грошова допомога при встановленні йому ІІІ групи інвалідності за наслідками первинного огляду.

Під час повторного огляду 01 грудня 2015 року Позивача визнано інвалідом ІІ групи. Причиною інвалідності зазначено - поранення (контузія) захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби та перебування в країнах, де велися бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК від 01 грудня 2015 року серії АВ №0432851.

На підставі вищевказаного Позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою про надіслання його документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для вирішення виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013року № 975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» Позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони.

Між тим, Позивач отримав відмову у реалізації права на одержання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби, що підтверджується листом Відповідача від 19.02.2016 року №248/3/6/747.

Так, Відповідач зазначає, що відсутні підстави задоволення заяви Позивача, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від №975 від 25.12.2013 року набрала чинності з 01 січня 2014 року; а Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 право на призначення такої допомоги мали лише військовослужбовці у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, тоді як з військової служби Позивача звільнено у 1982 році, а інвалідність встановлено у 2013 році.

Вказані обставини стали підставою звернення Позивача до суду з адміністративним позовом.

Порядок та умови, виплати грошової допомоги передбаченої ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в різний період часу регулювались наступними прийнятими Кабінетом Міністрів України нормативно правовими актами: Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Порядок №499); Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»( далі - Порядок №975).

Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців»).

За приписами п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно ч.1 ст.16-2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, з огляду на те, що інвалідність ІІ групи Позивачу встановлена з 01 грудня 2015 року, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №0432851, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися Порядком № 975.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.10.2014 року у справі № К/800/1679/14.

Пунктами 6, 7 Порядку №975 встановлено, що призначення і виплата одноразової допомоги здійснюється на підставі документів. У разі неподання повного комплекту документів (наприклад відсутності свідоцтва про смерть у разі загибелі військовослужбовця), підстав для призначення одноразової допомоги немає. Для вирішення питання призначення та виплати допомоги особи, які мають право на одноразову допомогу звертаються з документами у обласний військовий комісаріат; комплект документів перевіряється та надсилається за належністю до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для розгляду їх Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги; перевірені фахівцями документи розглядаються Комісією та подаються Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення одноразової допомоги; після прийняття рішення Міністром оборони України кошти надсилаються у обласний військовий комісаріат (військову частину), до якого були подані документи, для виплати одноразової допомоги отримувачам. Виплата одноразової допомоги провадиться в порядку черговості відповідно до дати подання документів після отримання Міністерством оборони коштів, передбачених на ці цілі.

Посилання Відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що Позивач проходив військову службу та був військовослужбовцем Збройних Сил України критично розцінюються, оскільки вони спростовуються наступним.

В силу пункту 1 «Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Така правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року № К/800/40725/15.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, оскільки суд не може вирішувати за Відповідача питання щодо визнання права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи 01 грудня 2015 року, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оскільки суд є правозастосовчим органом, тобто, не створює нових правових норм, не підміняє собою органи виконавчої та законодавчої влади, а на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку розглядає та вирішує справи.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за №13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Крім того, згідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, « Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, про те, що Відповідач не розглянув заяву про виплату одноразової допомоги та лише з формальних підстав відмовив Позивачу у задоволенні заяви, а тому відсутні підстави для зобов'язання Відповідача призначити одноразову грошову допомогу, оскільки заяву потрібно розглянути з врахуванням всіх обставин та наявних доказів, оцінених судом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

За приписами ч.10 ст.183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 183-2, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Солом"янського районного суду м.Києва від 30 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.