Ухвала суду № 62575723, 08.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12261/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 14.07.2014 року №1529-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Договірно-правового департаменту з 14.07.2014 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

- поновити ОСОБА_2 на посаді директора Договірно-правового департаменту МЗС України, допустивши негайне виконання судового рішення в цій частині;

- стягнути з МЗС України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, допустивши негайне виконання рішення в частині виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць;

- зобов'язати МЗС України здійснити нарахування сум заробітної плати, які мали бути нараховані за 22.04.2014 року до 15.07.2014 року включно (дата наступна за останнім днем лікарняного);

- зобов'язати МЗС України відповідно до вимог статті 42-1 КЗпП України укласти з позивачем трудовий договір у зв'язку з повторним прийняттям на роботу працівників аналогічної кваліфікації шляхом призначення на посаду директора Департаменту міжнародного права МЗС України з дати винесення судового рішення та допустити негайне виконання рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.09.2015 року скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено адміністративну справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасувано наказ Міністерства закордонних справ України від 14 липня 2014 року №1529-ос "Про звільнення ОСОБА_2." зі змінами, внесеними наказом Міністерства закордонних справ України від 30 жовтня 2014 №2619-ос "Про внесення змін до наказу МЗС України від 14 липня 2014 №1529-ос" в частині звільнення 21 липня 2014 року ОСОБА_2 з посади директора Договірно-правового департаменту відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України в зв'язку зі скороченням штату і відмовою від переведення на іншу посаду; поновлено ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді директора Договірно-правового департаменту в Міністерстві закордонних справ України (01018, місто Київ, Михайлівська площа, 1, ідентифікаційний код 00026620) з 22 липня 2014 року: стягнуто з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 258 098,10 грн. з вирахуванням обов'язкових внесків та платежів. У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників осіб, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, є державним службовцем, присягу державного службовця прийняв 25.04.1994 року .

Наказом МЗС України від 28.05.2010 року №866-к на підставі рекомендації колегії МЗС України від 28.05.2010 року та погодження Президента України від 11.05.2010 року №1-1/864, призначений з 28.05.2010 року на посаду директора Договірно-правового департаменту.

Відповідно до Указу Президента України від 23.08.2008 року №763/2008 позивачу присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посланника першого рангу.

Наказом МЗС України від 14.07.2014 року №1529-ос ОСОБА_2 з 14.07.2014 року звільнено з посади директора Договірно-правового департаменту відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням штату і відмовою від переведення на іншу посаду (в позовній заяві зазначено документ від 14.07.2014 року №1529-ос).

Наказом МЗС України від 30.10.2014 року №2619-ос "Про внесення змін до наказу МЗС України від 14.07.2014 року №1529-ос" (а.с.159 Т.2), у зв'язку з наданням для ознайомлення оригіналу листка непрацездатності серії АГЛ №315841 від 14.07.2014 року, внесено зміни до наказу від 14.07.2014 року №1529-ос "Про звільнення ОСОБА_2.": дату звільнення - 14.07.2014 року змінено датою - 21.07.2014 року.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про дипломатичну службу" від 20.09.2001 №2728-III (у редакції чинній, на час звільнення позивача з посади) Міністр закордонних справ України призначається на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України та звільняється Президентом України (частина перша). Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації, Представник України при міжнародній організації призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України. Укази Президента України з цих питань скріплюються підписами Прем'єр-міністра України та Міністра закордонних справ України (частина друга). Призначення на інші дипломатичні посади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до законодавства (частина третя).

За змістом частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (з наступними змінами та доповненнями, чинного на час проходження позивачем публічної служби та звільнення з посади) державна служба може бути припинена, в тому числі, на загальних підставах, передбачених КЗпП України.

Як встановлено судом, позивача звільнено з посади в зв'язку зі скороченням штату і відмовою від переведення на іншу посаду на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до сттаі 40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції вірно послався на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів" та вказав, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суд повинен з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з наказом МЗС України від 09.04.2014 №130 "Про заходи зі скорочення та реорганізації апарату МЗС України", виданого на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", якою зменшено граничну чисельність працівників апарату МЗС України з 667 до 600 посад.

Наказом від 22.04.2014 №145 "Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Міністерства закордонних справ України" введено в дію структуру та штатний розпис апарату МЗС України з 23.04.2014року. Затвердженою новою структурою апарату МЗС України передбачалось 600 штатних одиниць.

Позивачем накази МЗС України від 09.04.2014 №130 та від 22.04.2014 №145 оскаржувались до суду. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2014 в адміністративній №826/5605/14 (ЄДРСР - 39168402), залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року (ЄДРСР - 40042247), у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування цих наказів, а також про зобов'язання МЗС України утриматися від проведення скорочення та реорганізації апарату МЗС України до призначення Міністра закордонних справ України та стягнення 100000 грн. моральної шкоди було відмовлено. Судом першої інстанції перевірено та встановлено, що відповідно до інформації комп'ютерної системи "Діловодство спеціалізованого суду", на час розгляду даної адміністративної справи та підготовки повного тексту рішення, касаційна скарга в адміністративній справі №826/5605/14 не подавалась.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідачем проводилось скорочення чисельності працівників апарату МЗС України до 600 штатних одиниць і, крім того, як пояснив представник відповідача, у зв'язку з введенням нової структури реорганізовувався Договірно-правовий департамент, в якому працював позивач шляхом утворення Договірно-правового управління, одночасно окремі функції Договірно-правового департаменту передавались Окремому двосторонньому департаменту.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З аналізу вищезазначених норм Закону вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У постанові від 01.07.2014 року Верховний Суд України вказав, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за два місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував при вирішенні данного спору практику Верховного Суду України по аналогічних спорах, надав даним правовідносинам оцінку з урахуванянм приписів установленої практики та з урахуванням встановлених по справі обставин.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України у зв'язку зі скороченням посади, яку обіймав ОСОБА_2, його попереджено за 2 місяці про наступне звільнення з займаної посади, запропоновано шляхом підписання відповідного рядка в попередженні повідомити про згоду або відмову на переведення на посаду Посла з особливих доручень відділу нерозповсюдження та контролю над озброєннями Департаменту міжнародної безпеки, а також попереджено, що в разі відмови від запропонованої посади позивача буде звільнено 25.06.2014 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. З попередженням позивач ознайомився 12.05.2014, про що свідчить його власноручний підпис. Водночас позивачем зроблено запис про заперечення щодо попередження, оскільки пропозиція є неконституційною та незаконною, суперечить КЗпП України.

У службовій записці Департаменту персоналу МЗС України від 03.09.2014 року №201/721-901-2388 зазначається про введення в дію нової структури та штатного розпису апарату МЗС України, наслідком чого було скорочення 67 посад, у тому числі вакантних, тому в період з 22.04.2014 по 14.07.2014 були відсутні вакансії в апараті МЗС України.

Суд вірно не прийняв до уваги дану службову записку як доказ відсутності інших вакантних посад після введення в дію нових структури та штату.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із з письмових заперечень (а.с.40 т.1), нових структур (а.с.50 т.1) та штатного розпису (а.с.44-58 т.2), у результаті введення нової структури реорганізовувались структурні підрозділи апарату МЗС України та створювались нові. Так, Договірно-правовий департамент, посаду директора в якому обіймав позивач, реорганізовано в Договірне-правове управління з передачею окремих функцій до Окремого двостороннього департаменту.

Жодної посади у новострокному управлінні відповідач позивачу не запропонував, що підтверджується матералами справи та не зарепечувалось представником відповідача.

Згідно з попередженням без номера та дати (а.с.137 т.2), ОСОБА_3 попереджалась про скорочення займаної посади у зв'язку з введенням в дію структури та штатного розпису наказом МЗС України від 22.04.2014 №145, їй пропонувалась посада начальника Договірно-правового управління. Наказом МЗС України від 23.04.2014 року №785-ос ОСОБА_3 призначена на посаду начальника Договірно-правового управління.

Суд вірно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що при працевлаштуванні осіб, які підлягають звільненню у зв'язку зі скороченням, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України в той час, коли їм уже було запропоновано іншу посаду", оскільки відповідно до частини другої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Пунктами 5 та 6 наказу МЗС України від 09.04.2014 №130 передбачено, зокрема, створення Комісії з проведення скорочення та реорганізації апарату МЗС України, надано повноваження Комісії після затвердження нового штатного розпису апарату МЗС України провести роботу зі з'ясування наявності серед працівників, посади яких скорочуються, осіб щодо яких встановлено обмеження на звільнення та осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, зобов'язано Департамент персоналу протягом тижня після затвердження нової структури апарату МЗС України письмово попередити та ознайомити під розпис працівників апарату МЗС України, посади яких підлягають скороченню, про наступне звільнення, одночасно запропонувавши їм, у разі наявності, вакантні посади з урахуванням рівня їх кваліфікації, а також надіслати письмове подання Профспілковому комітету МЗС України та повідомити в установленому порядку Державну службу зайнятості України про заплановане звільнення працівників апарату МЗС України у зв'язку зі скороченням їхньої чисельності.

Отже, саме вищезазначена комісія уповноважувалась встановлювати наявність переважного права на залишення на роботі, у т.ч. визначати працівників (які погодились на переведення на одну й ту саму посаду) з більш високою кваліфікацією та продуктивністю здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням вищевикладеного, доводи суду першої інстанції про те, що відповідачем не були запропоновані позивачу всі наявні вакантні посади в день попередження про наступне вивільшення є вірними, а тому наказ про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є непрпавомірним і підлягає скасуванню, а позивач повинен бути поновдений на роботі з моменту звільнення.

Отже, встановлені судом першої інстанції порушення процедури звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату, що призвело до порушення права на працю та недотримання гарантії від незаконного звільнення, є достатньою підставою для відновлення права ОСОБА_2 шляхом поновлення його на посаді директора Договірно-правового департаменту, з якої його було звільнено, з 22.07.2014 року.

Водночас суд апеляційної інтанції підтримує доводи суду першої інстанції, що поновлення позивача на іншій рівнозначній посаді в рамках даної адміністративної справи було б втручанням в дискреційні повноваження роботодавця, оскільки відповідачем не пропонувались вакантні посади, не з'ясовувалось переважне право на залишення на роботі. В даному випадку суд не може підмінити роботодавця, який не вчинив необхідних заходів.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції прийняв правомірне рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача у розмірі 258 098,10 грн. Розрахунок проведено судом вірно, з дотриманням вимог Закону та постанови КМ України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Що стосується доводів відповідача про те, що суд першої інстанції фактично взяв до уваги доводи Вищого адміністратвиного суду, викладені в ухвалі від 01.09.2015 року щодо необхідності з'ясування питання наявності інших вакантних посад, які позивач міг займати відповідно до своєї кваліфікації, не прийнявши до уваги документ про те, що на момент звільнення позивача інші вакантні посади в МЗС були відсутні, то вони є безпідставними і не приймаються колегією суддів до уваги.

Як встановлено судом першої інстанції та дана обставина не заперечувалась представником відповідача, Договірно- правовий департамент в якому працював позивач, було реорганізовано.

Проте, в МЗС було створено Договірно-правове управління, одночасно окремі функції Договірно-правового департаменту передавались Окремому двосторонньому департаменту.

На посаду керівника новоствореного Договірно-правового управління було прийнято заступника керівника Договірно-правового департаменту. Будь-якої посади позивачу у новоствореному управлінні запропоновано не було, тоді як штат управління набирався із осіб, які працювали у реорганізованому департаменті.

Також судова колегія зазначає, що перевірка судом першої інстанції зазначених в ухвалі ВАСУ обставин, їх встановлення та надання оцінки ніяким чином не впливає на законність ухваленого судом рішення.

В ході апеляційного розгляду справи представник апелянта не змогла надати пояснень з приводу того, чому позивачу не було запропоновано посаду у новоствореному управлінні, чому право на заняття посади керівника управління отримала інша особа, яка до реорганізації займала посаду заступника керівника Департаменту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді трудових спорів, пов»язаних зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реогранізація підприємства чи установи, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі.

Щодо законності застосування судом першої інстанції ст. 42 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою КМ України від 05.04.2014 року №785 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників аппарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» визначено граничну чисельність працівників аппарату МЗС України, зокрема скорочено загальну кількість працівників з 667 до 600. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, МЗС України видано наказ від 09.04.2014 року №130 «Про заходи зі скорочення та реорганізації аппарату МЗС України».

Скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Виходячи з вимог чинного законодавства України, ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.

Також не можуть служити підставою для скасування оскаржуваного судового рішення доводи апелянта про розгляд справи у письмовому провадженні протягом понад 4 місяців.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, ніяким чином не вплинули на законність ухваленого судом рішення щодо наявності підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 2 статті 200 КАС України, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формаольих міркувань.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що відповідно до вимог ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції. з власної ініціативи або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі, встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права

Нових доказів, які б мали значення у справі, представник апелянта до суду апеляційної інстанції не надала та не послалась на необхідність дослідження доказів. що не досліджувались в суді першої інстанції.

Щодо позовних вимог у задоволенні яких позивачу було відмовлено, то в апеляційній скарзі апелянт не надавав їм оцінки та не спростовував встановлені судом обставини з даного приводу.

Колегія суддів вважає, що в цій частині вимог суд прийняв правильне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 09 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.