Постанова № 62575364, 07.11.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.11.2016 справа №905/519/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівБудко Н.В. Геза Т.Д., Дучал Н.М.при секретарі: за участю представників сторін: прокурор: від позивача: від відповідача(скаржника): розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу на рішення господарського суду від у справіРудик Т.С. Хряк О.О. - службове посвідчення №028256 від 15.08.14; не з'явився; ОСОБА_6 - довіреність №2534 від 24.10.16 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м.Краматорськ Донецької області Донецької області 13.10.2015 р. № 905/519/15за позовом доПрокурора міста Краматорська Донецької області в інтересах держави в особі Краматорської міської ради, м.Краматорськ Донецької області Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м.Краматорськ Донецької областіпрозобов'язання припинити користуватися територією та звільнити її від малої архітектурної форми ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Прокурор міста Краматорська Донецької області в інтересах держави в особі Краматорської міської ради, м.Краматорськ Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м.Краматорськ Донецької області про зобов'язання припинити користуватися територією та звільнити її від малої архітектурної форми.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.10.2015 р. позовні вимоги Прокурора міста Краматорська Донецької області задоволені повністю.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, м.Краматорськ Донецької області не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2015р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не вірно надано оцінку правовій природі спірного правочину. Зокрема скаржник вважає, що договір особистого строкового сервітуту за своїм змістом та правовою природою є строковим, платним, особистим земельним сервітутом, а не договором оренди землі чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2016р. сформовано колегію суддів у такому складі: Будко Н.В. - головуючий суддя, судді Геза Т.Д., Дучал Н.М.

04.11.2016 р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив Краматорської місцевої прокуратури Донецької області, в якому стверджується, що суд першої інстанції дійшов правомірних висновків щодо правової природи спірних правовідносин, а тому прокурор просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити без змін рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2016 р.

Представник відповідача (скаржника) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, просив скасувати рішення першої інстанції, вважаючи його незаконним.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти доводів скаржника, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Судовий процес в апеляційний інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст.81-1 ГПК України.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача (скаржника) та прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 17.11.2010р. між Територіальною громадою м. Краматорська, Донецької області, від імені якої діяла Краматорська міська рада в особі міського голови Костюкова Геннадія Андрійовича "Власник", та ФОП ОСОБА_7, "Сервітуарій" укладено договір №б/н особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми.

Предметом даного договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно "Сервітуарію" на територію (об'єкт благоустрою) в м. Краматорську, на якому буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності мала архітектурна форма площею 27,60 кв.м. (п.1.1).

Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в АДРЕСА_1 в районі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 30 кв.м. (п.1.2).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Строки дії договору 3 (три) роки з моменту його підписання повноважними представниками сторін. (п.2.2).

З матеріалів справи вбачається, що Краматорська міська рада листом №01.01-29/5256 від 25.11.2013р. повідомила ФОП ОСОБА_7 про закінчення терміну дії договору від 17.11.2010р. особистого строкового сервітуту для розміщення малих архітектурних форм по АДРЕСА_1 в районі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Відповідно до листа Краматорської міської ради №01-30/3135 від 28.08.2015р. проведено обстеження спірної земельної ділянки та встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, район магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", встановлено металевий павільйон для провадження підприємницької діяльності площею 27,6 кв.м. на земельній ділянці площею 30 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що між Краматорською міською радою від імені Територіальної громади м. Краматорська Донецької області та ФОП ОСОБА_7, укладено договір особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми площею 27,6 кв.м., оскільки за цим договором, об'єктом особистого строкового сервітуту є територія в АДРЕСА_1 в районі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 30 кв.м.

В подальшому, від Прокурора надійшла заява №(05-27) 6170вих-15 від 10.09.2015р. про зміну підстав позову в якій останній наголошує на тому, що Договір який укладено між Краматорською міською радою та ФОП ОСОБА_7, 17.11.2010р. для розміщення малої архітектурної форми площею 27,6 кв.м., об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в АДРЕСА_1 в районі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 30 кв.м., не відповідає ознакам та вимогам законодавства встановлено до договорів сервітутів.

Господарським судом розглянуто позовні вимоги з урахуванням означеної заяви.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

У відповідності до ст. 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за пунктом "а" частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

За статтею 116 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; статтею 122 цього Кодексу визначено порядок надання земельних ділянок у користування після виокремлення зазначеної земельної ділянки в натурі та з передачею землекористувачу права користування як складової права власності.

Натомість сервітут за своєю правовою природою обмежує власника речі у вчиненні перешкод для її використання іншою особою, без зміни речових прав власника щодо самої речі.

Так, за змістом статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими та здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до ст. 99 Земельного кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Згідно ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічні вимоги визначені і у статті 402 Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності № 46 від 16.09.2013 р.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки для проходу, проїзду через чужу земельну ділянку тощо, у разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

У даному випадку земельна ділянка надавалась Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 не як суміжному землекористувачу для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, а для розміщення тимчасової споруди з метою здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачу фактично було надано в користування земельну ділянку ("територія" згідно договору) поза процедурою торгів, за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки.

Матеріалами справи не підтверджено, що здійснення підприємницької діяльності другим відповідачем шляхом розміщення тимчасової споруди не могло бути задоволено іншим способом, ніж розміщення її на спірній земельній ділянці, як цього вимагають наведені приписи ст. 401 Цивільного кодексу України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9 визначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічні положення містяться в п. 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

З обставин справи вбачається, що оформивши 17.11.2010 р. договір № б/н встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми, Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 та Краматорська міська рада, фактично, вчинили договір про оренду земельної ділянки, оскільки на час укладання цього договору ст. 99 Земельного кодексу України не передбачала такого виду права земельного сервітуту, як «право на розміщення малих архітектурних форм».

Положеннями ст. ст. 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Проте, уклавши з відповідачем договір встановлення особистого строкового сервітуту від 17.11.2010 р. № б/н, Краматорська міська рада фактично надала ділянку у користування на умовах оренди.

Положеннями ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Водночас, умови договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми від 17.11.2010р., дійшов висновку, що у даному випадку сторони договором встановлення особистого строкового сервітуту оформили відносини оренди земельної ділянки .

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про наявність правових підстав для визнання договору встановлення особистого строкового сервітуту від 17.11.2010 р. № б/н недійсним.

Враховуючи, що договір встановлення особистого строкового сервітуту від 17.11.2010 р. № б/н є недійсним, позовні вимоги про зобов'язання припинити користуватися територією (об'єктом благоустрою) та звільнення її від малої архітектурної форми є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засада судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 5 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний викласти в позовній заяві обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, у повному обсязі досліджено обставини, які мають значення для справи, а тому вказане рішення підлягає залишенню без змін.

Приймаючи до уваги вищенаведене, на підставі вищезазначених норм, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м.Краматорськ Донецької області без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2015 р. - без змін.

Керуючись ст. 99, ст. 101, ст. 102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м.Краматорськ Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2015р. у справі №905/519/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2015 р. у справі №905/519/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: Н.В. Будко

Судді: Т.Д. Геза

Н.М. Дучал