Ухвала суду № 62574269, 31.10.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

31 жовтня 2016 року №810/3469/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної пенітенціарної служби України, в якому позивач просить:

- визнати незаконним рішення апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України від 15.09.2016, винесене по відношенню до ОСОБА_1 щодо розподілення засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відбувати подальший строк покарання в сектор довічного позбавлення волі ВК-58 Хмельницької області, так як рішення суперечить положенням ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України №2253А від 06.09.2016;

- зобов'язати відповідача розподілити ОСОБА_1 відбувати подальше покарання в сектор довічного позбавлення волі Криворізького слідчого ізолятора Дніпропетровської області, так як позивач і його цивільна дружина вказали про це в клопотаннях, направлених в Державну пенітенціарну службу України та Міністерство юстиції України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. У статті 124 Конституції України проголошено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Однак, це не означає, що законодавство України дозволяє звертатися з будь-якими позовними вимогами до будь-якого суду.

Відповідно до положень статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Отже обов'язковими умовами віднесення справи до адміністративної юрисдикції має бути участь у ній суб'єкта владних повноважень і тільки за умов, якщо оскаржуються його дії, бездіяльність або рішення при здійсненні ним владних управлінських функцій, а розгляд такого публічного-правового спору не належить вирішувати в порядку іншого виду судочинства.

Частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, тобто справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Поряд з переліком категорій спорів, що є предметом адміністративного судочинства, у частині третій статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України наведені категорії справ публічно-правового характеру, які не належать до адміністративної юрисдикції.

Так, зокрема, пунктом 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Тобто, при визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги зводяться до визнання незаконним рішення апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України від 15.09.2016, винесеного по відношенню до ОСОБА_1 щодо визначення установи виконання кримінального покарання та зобов'язання відповідача розподілити засудженого відбувати подальше покарання в сектор довічного позбавлення волі Криворізького слідчого ізолятора Дніпропетровської області.

Відповідно до частини 1 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Нормативно правовим актом, який регулює порядок переведення засуджених є Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України №222/5 від 08.02.2012, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за N 213/20526.

Тобто, суд констатує, що вимоги позивача пов'язані із питаннями, які виникають під час виконання вироку, який є завершальною стадією кримінального процесу та регулюються нормами кримінально-процесуального права і становлять зміст стадії виконання вироку.

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом за правилами кримінального процесуального законодавства України згідно з розділом VIII "Виконання судових рішень" Кримінального процесуального кодексу України.

У статтях 537, 538 цього розділу визначено вичерпний перелік питань, які вирішуються судом під час та після виконання вироків і які за своїм змістом є процесуальними питаннями. У свою чергу процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, становлять сукупність кримінально-процесуальних дій, які повинні забезпечити вплив кримінального процесу на сферу реалізації приписів, що містяться у вироку, шляхом виконання вироків судами, звернення вироків до виконання, а також внесення коректив у рішення щодо вироків про покарання у зв'язку з виникненням обставин, що свідчать про неможливість чи недоцільність подальшого виконання цього рішення в його попередньому вигляді.

Аналогічний висновок викладений в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів".

Так, відповідно до положень статті 537 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); 13-3) про зміну обов'язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Відповідно до положень статті 539 Кримінального процесуального кодексу України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Частиною 2 вказаної статті КПК України встановлено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2 - 4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособове згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу (ч. 3 ст. 539 КПК України).

Тобто, за будь-яких обставин, справи за участю суб'єкта владних повноважень, пов'язані із виконанням вироку суду, вирішуються за правилами кримінального судочинства. Крім цього, виходячи із системного аналізу наведених положень, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, розглядаються місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Таким чином, якщо позивач не погоджується із діями відповідача, які вчинені ним в порядку виконання вироку суду, зокрема, щодо зміни установи виконання покарання, він не позбавлений права, у даному випадку, звернутись з відповідним клопотанням до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

А відтак, з огляду на вищенаведені положення Кримінального процесуального кодексу України та Кримінально - виконавчого кодексу України, відповідач у даних правовідносинах виконує не владні управлінські, а владні процесуальні функції щодо виконання вироку суду.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач оскаржує дії та рішення відповідача, які пов'язані із виконанням вироку, суд дійшов висновку, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Разом з цим, враховуючи положення частини шостої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд роз'яснює позивачеві, що даний спір, виходячи із суб'єктного складу учасників процесу, може бути розглянутий в порядку кримінального судочинства, а даний позов пред'явлений до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції, з урахуванням вимог частини 2 статті 539 КПК України .

Керуючись статтями 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У відкриття провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Кушнова А.О.