Ухвала суду № 62573743, 01.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4389/16 Головуючий 1 інст. Березовська І.В.

Справа № 635/3432/15-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді : Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії : Івах А.П.

Міненкової Н.О.,

за участю секретаря: Каплоух Н.Б.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанщина», Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_7 про встановлення факту визнання майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської област від 30.04.2015 року роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна, набутого за час шлюбу та позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

ОСОБА_3 звернулась з уточненою позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ТОВ «Слобожанщина», Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що з 20 жовтня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу ними було придбано автомобіль марки ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску, грузовик, та мотоцикл Suzuki VL 800, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2, які є обєктами спільної сумісної власності подружжя. Проте, 11 грудня 2014 року відповідач відчужив вказані транспортні засоби своїй матері ОСОБА_4, яка у свою чергу 31 січня 2015 року продала ці транспортні засоби ОСОБА_6

Посилаючись на те, що письмової згоди на відчуження вище вказаних транспортних засобів не надавала, в остаточних вимогах позивач просила визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних транспортних засобів; також просила витребувати вказані транспортні засоби у ОСОБА_6; зобов'язати Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області скасувати правову реєстрацію за ОСОБА_6 на вантажний автомобіль ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та мотоцикл Suzuki VL, державний номер НОМЕР_2.

19.11.2015 року ОСОБА_5 пред'явив до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_7 зустрічний позов про встановлення факту визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 придбав автомобіль марки ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, грузовик, та мотоцикл Suzuki VL 800, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2. Автомобіль марки ТАТА та мотоцикл Suzuki VL 800 були придбані ним за особисті кошти, які він отримав від свого батька ОСОБА_7 за договором позики в 2013 році у сумі 17600 доларів США та за договором позики від 18 листопада 2012 року в сумі 7800 доларів США відповідно. Оскільки на час придбання автомобіля він не мав достатнього заробітку, відповідач не працювала, займалася вихованням дітей, він вимушений був позичити гроші у батька. Позичені у батька кошти на придбання автомобіля ТАТА він повертав також особисто у розмірі 800 грн. щомісячно.

11 грудня 2014 року між ним та ТОВ «Слобожанщина» укладений договір комісії. Здійснена оцінка автомобіля, автомобіль проданий ОСОБА_4 за ціною 94405,50 грн. У зв'язку з тим, що ним частково був повернутий борг батькам у розмірі 11200 грн. з урахуванням продажної ціни за спірний автомобіль, залишився борг у розмірі 35194,50 грн.

Крім того, 11 грудня 2014 року між ним та ТОВ «ТБ Слобожанщина» був укладений договір комісії, відповідно до якого мотоцикл Suzuki VL 800 був проданий ОСОБА_4 Після продажу мотоциклу у нього перед батьком залишився борг у розмірі 4520 доларів США, про що він склав відповідну розписку.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_5 просив встановити факт, що автомобіль марки ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, та мотоцикл Suzuki VL 800, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 - його особиста приватна власність.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 05 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30.06.2016 року вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції, ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_8 звернулася з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати недійсними договорир купівлі-продажу Suzuki VL 800 та вантажного автомобілю ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску, витребувавши дані транспортні засоби у ОСОБА_6

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду 1 інстанції переглядається тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 рішення суду 1 інстанції не переглядається, оскільки в цій частині не оскаржувалось.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд 1 інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстав для задоволення позову не має, оскільки відчуження спірних транспортних засобів було вчинено під час шлюбу, доказів того, що гроші за продаж вказаних транспортних засобів витрачались не в інтересах сім'ї та, що відповідач здійснив відчуження проти волі іншого з подружжя, ОСОБА_3 не надано.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що дані висновки суду є правильними та обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам по справі.

Згідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачається вимогами ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи містять дані про те, що з 20.10.2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Харківського районного суду Харківської області від 20.01.2015 року розірвано.

В період шлюбу сторонами були придбані: автомобіль марки ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску, шасі НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_5 05 вересня 2013 року, та мотоцикл Suzuki VL 800 шасі НОМЕР_4 двигун НОМЕР_5, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2, що зареєстрований за ОСОБА_5 02 лютого 2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 30.03.2016 року, 11.12.2014 року здійснено перереєстрацію автомобіля марки ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску за ОСОБА_4 Також 31.01.2015 року здійснено перереєстрацію автомобіля марки ТАТА LPT613/58, 2008 року випуску за ОСОБА_6 11.12.2014 року здійснено перереєстрацію мотоциклу Suzuki VL 800, 2008 року випуску за ОСОБА_4 31.01.2015 року здійснено перереєстрацію мотоциклу Suzuki VL 800, 2008 року випуску, за ОСОБА_6

На момент укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_5

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. ч. 2, 3 ст. 65 СК України).

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (ст. 63 СК України).

Таким чином, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частини вартості майна, яке відчужено в період зареєстрованого шлюбу між ними у тому випадку, зокрема якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.

Зі змісту п. 23, 24 Постанови пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до п. 30 Постанови пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. На той час в Харківському районному суду Харківської області знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку вбачається, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції, що відчуження спірних транспортних засобів було вчинено під час шлюбу, доказів того, що гроші за продаж вказаних транспортних засобів витрачались не в інтересах сім'ї та, що він здійснив відчуження проти волі іншого з подружжя, ОСОБА_3 не надано.

Тому, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції дійшов грунтовного висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

При такому положенні, судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку і постановив законне та обґрунтоване рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального закону.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Ю.А. Пономаренко

Судді: Н.О. Міненкова

А.П. Івах