Постанова № 62573446, 04.11.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6072/16-а

2-а/357/194/16

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий - суддя Жарікова О. В. ,

при секретарі - Гавриш О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква Київської області, третя особа: Державна казначейська служба України про зобов"язання поновити виплату пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить суд зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Біла Церква Київської області поновити йому виплату пенсії з 07.10.2009 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації пенсійних виплат та нарахування компенсації втрати частини доходів. Позов мотивовано тим, що у зв'язку з виїздом 24 березня 1997 року на постійне місце проживання за кордон, йому була призупинена виплата пенсії. Позивач зазначає, що являється громадянином України. Позивач, через свого представника, направив на адресу Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві заяву про відновлення виплати пенсії за віком з необхідними додатками, однак, відповідач виплату пенсії так і не відновив.

Ухвалою суду від 04.11.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення виплати пенсії як особі, яка проживає за межами України за період з 07.10.2009 року по 17.11.2015 року залишені без розгляду.

В судовому засідання представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, що є аналогічними, наведеним у позовній заяві. В подальшому представник відповідача в судове засідання не з»явилася, про місце, час та дату розгляду справи повідомлено належним чином. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представників позивача, позов підтримують в повному обсязі та просять задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, при обґрунтуванні правової позиції посилався на обставини, які вже були подані до суду у запереченнях через канцелярію суду 08.06.2016 року та у додаткових запереченнях від 08.09.2016 року. В подальшому представник відповідача до суду не з»явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлено належним чином.

Третя особа до суду свого представника не направила, про місце, час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, процесуальної зацікавленості в розгляді справи не виявили.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи та надавши їм належну правову оцінку, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Судом встановлено, що позивач працював на підприємстві в м. Білій Церкві УРСР з 1956 р. до 1992 р.. З серпня 1990 року відділом соціального забезпечення у м. Білій Церкві йому була призначена пенсія за віком, яку він отримував до березня 1997 р.. У зв'язку з виїздом 24 березня 1997 р. на постійне місце проживання за кордон йому було виплачено аванс в розмірі 6 пенсій, а далі виплата була призупинена. Позивач являється громадянином України. Вказані обставини вбачаються з матеріалів справи.

29.08.2013 року позивач вже звертався до УПФУ з заявою про відновлення виплати пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/200.

УПФУ своїм листом від 09.10.2013 року відмовило у відновленні виплати пенсії та роз'яснило, що рішення Конституційного Суду не поширюється на осіб, які виїхали за кордон до набрання ним чинності.

Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 31.12.2013 року у справі № 757/26876/13-а, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо не передачі уповноваженому територіальному органу Пенсійного фонду України заяви ОСОБА_1 про відновлення та виплати пенсії за віком; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області з 24.05.2013 року поновити виплату пенсії ОСОБА_1, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль.

Відповідачем у даній справі було подано апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 року апеляційну скаргу представника Пенсійного фонду України - Лакомського Євгенія Юрійовича - залишено без задоволення; постанову Печерського районного суду м.Києва від 31.12.2013 року в частині зобов'язання УПФУ у м. Білій Церкві Київської області поновити позивачу виплату пенсії - скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими закріплено порядок нарахування та виплати пенсії.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: п. 1.1 - громадяни України, які застраховані, згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, та інші особи, передбачені цим Законом; п. 1.4 - іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.28, ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Норма статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» містить у собі положення про те, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Крім того, в даному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

В пункті 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року зазначено, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Крім того, у вищевказаному Рішенні було звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, зокрема ст. 92 Закону. Приписами ч.1 ст.49 Закону визначено вичерпний перелік підстав відповідно до яких виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

З прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, з ч. 1 ст. 49 Закону виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання пенсіонера за кордоном. Враховуючи викладене, позивач не може бути позбавлений конституційного права на виплату пенсії незалежно від місця його постійного проживання.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, оскільки дана норма Закону неконституційною не визнавалась з огляду на те, що в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 до законів, які підлягають приведенню у відповідність із Конституцією, віднесено й положення статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак, вказаний припис Конституційного Суду України не виконано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності щодо вимог позивача.

Позивач, проживаючи в країні Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. З 07.10.2009 року відсутні норми, які унеможливлювали виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном. Твердження відповідача про те, що рішення Конституційного Суду не поширюється на осіб, які виїхали за кордон до набрання ним чинності, є помилковими, оскільки наслідком цього рішення є безумовна втрата чинності відповідними положеннями Закону № 1058-IV.

З огляду на вищезазначене, суд вважає відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії протиправною.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 45 вказаного Закону пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачений у постанові Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1. Статтею 29 вказаного Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).

Згідно п. 17 Положення про Пенсійний фонд України, останній здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до Постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"в п. 16 зазначено що особа, яка зверталася за пенсією повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Відповідно до ст. 30 вищезазначеного Порядку, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Як зазначає колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду Київської області у своїй постанові від 27.03.2014 року, якою було відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог щодо зобов»язання УПФУ у м. Білій Церкві з 24.05.2013 року поновити виплату пенсії позивачу, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль, ОСОБА_1 не звертався до Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області у передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" порядку з заявою встановленого зразка для призначення йому пенсії та необхідним пакетом документів, що визначає право на даний вид пенсії. Колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача до УПФУ в м. Білій Церкві Київської області є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем до Управління заява про відновлення раніше призначеної пенсії не подавалась. Після вказаної постанови суду, до відповідача направлялася заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, однак, вона також не відповідала вищенаведеним вимогам закону, в зв'язку з чим розглянута по суті не була, що підтверджується копією відповіді УПФУ у м. Білій Церкві від 25.11.2015 року.

Судом встановлено, що 08.02.2016 року ОСОБА_1 через своїх представників знову подав заяву до УПФУ у м. Білій Церкві про відновлення виплати пенсії. До заяви було додано копію довіреності, витяг з паспорту, копія ідентифікаційного номеру, копія ізраїльського посвідчення та копія трудової книжки. За формою та змістом названі матеріали відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбаченому у постанові Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, і тому підлягають розгляду в порядку, передбаченому ч. 1 та ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV, де зазначається, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Вказану вище заяву ОСОБА_1 отримано уповноваженим представником УПФУ у м. Білій Церкві 08.02.2016 року, що підтверджується підписом на заяві.

Відповідачем було відмовлено позивачу в задоволенні заяви. Судом встановлено, що відмова УПФУ у м. Білій Церкві ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії датована 07.03.2016 року. Таким чином, УПФУ у м. Білій Церкві порушило десятиденний термін розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії. А сама відмова відповідача не ґрунтується на вимогах закону.

Як передбачено ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений Закон України визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» спрямований на підтримку купівельної спроможності населення України у зв'язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.

Згідно ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Відповідно до ст.ст. 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %, пенсія підлягає обов'язковій індексації.

Суд приходить до висновку що Закон про індексацію поширюється на позивача, оскільки він є громадянином України і користується тими ж самими правами, що й інші громадяни, оскільки обмежувати права особи за місцем її проживання заборонено законодавством.

Зокрема, відповідно до Протоколу № 4 Конвенції Про захист прав і основоположних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь - яку країну, включаючи свою власну. Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом. Згідно з ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У зв'язку з зазначеним, не має правових підстав не проводити індексацію пенсійного забезпечення ОСОБА_1.

Крім того, відповідно до ч.3,7 Постанови КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з поштового штемпеля на конверті, позовна заява була направлена на адресу суду 17.05.2016 року.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині поновлення та виплати пенсії, підлягають розгляду за період, починаючи з 17.11.2015 року.

Разом з тим, з належно оформленою заявою про поновлення виплати пенсії і додатками до неї, ОСОБА_1 звернувся до відповідача лише 08.02.2016 року, тобто саме з цієї дати у позивача виникає право на відновлення виплати пенсії. Таким чином, позов підлягає задоволенню саме з 08.02.2016 року, а у задоволенні позову за період з 17.11.2015 року по 07.02.2016 року слід відмовити, оскільки у зазначений період позивач не звертався до відповідача з належно оформленою заявою про відновлення виплати пенсії, отже і право на таке відновлення у зазначений період у нього не виникло.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Порядок і умови відшкодування витрат на правову допомогу, витрат, пов'язаних з прибуттям сторін і їхніх представників до суду, визначений ст.ст. 90, 91, 94, 97-98 КАС України, Законом України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», постановою КМУ від 27.04.2006р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Відповідно до ст. 97 КАС України, суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані. Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою (ч. 1 ст. 98 КАС).

Представником позивача надано відповідні накази про відрядження її в судові засідання по даній справі.

На переїзд до міста Біла Церква для розгляду справи представником позивача було витрачено 2590,03 грн., що підтверджується відповідними копіями проїзних документів.

Згідно наказів про відрядження, загальна кількість представника позивача у відрядженнях складає 15 діб, а за кожен день законодавцем визначено добові витрати в розмірі 275,60 грн., і тому суму в розмірі 4134,00 грн. (15х275,60) слід включити до судових витрат.

Крім того, при зверненні до суду з вказаним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн..

Загальна сума витрат, понесених позивачем при розгляді даної справи, складає 7275,23 грн. (2590,03 + 4134,00 + 551,20), що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч.1,3 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, і тому справедливим буде, та таким, що відповідає вимогам закону, компенсувати позивачу, понесені судові витрати частково, а саме в розмірі 3 637, 62 грн., що складає половину підтвердженої суми судових витрат.

Згідно зі ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВР України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав свобод чи інтересів.

Даючи оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 9, 69-71, 89, 94, 97, 98, 160-163, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква Київської області, третя особа: Державна казначейська служба України про зобов"язання поновити виплату пенсії, - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 08.02.2016 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації пенсійних виплат та нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, понесені судові витрати в розмірі 3 637, 62 грн..

В іншій частині адміністративного позову,- відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О. В. Жарікова