Ухвала суду № 62564612, 04.11.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 739/1164/16-ц Провадження № 22-ц/795/2007/2016 Головуючий у I інстанції Чепурко В. В. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Острянського В.І.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

за участю позивача, його представника ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 життя» на рішення Новгород-Сіверського районного суду від 21 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 життя» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

Рішенням від 21 вересня 2016 року Новгород-Сіверський районний суд позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив. Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,1818 га, укладений 24 лютого 2016 року між сторонами. Скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4, здійснену на підставі договору оренди землі від 24 лютого 2016 року державним реєстратором реєстраційної служби Чернігівського РУЮ 28 березня 2016 року, номер запису 13939260.

В апеляційній скарзі ТОВ «ОСОБА_3 життя», посилаючись на неправильне тлумачення судом законодавства, що регулює спірні правовідносини, та порушення норм матеріального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, визнавши договір оренди недійсним, безпідставно послався на ч. 3 ст. 203 ЦК України та не взяв до уваги розяснень п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до яких не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Представник ТОВ «ОСОБА_3 життя» зазначає, що внаслідок підписання договору замість позивача його дружиною, суд повинен був застосувати приписи ст. 1158 ЦК України, оскільки підписаний третьою особою договір оренди земельної ділянки в інтересах позивача був схвалений останнім, що тягне за собою виникнення у ОСОБА_4 прав та обовязків згідно з умовами договору оренди.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність у ОСОБА_4 волевиявлення на укладання договору оренди землі, оскільки позивач оспорюваний договір не укладав, свою дружину, якою в договорі від його імені було виконано підпис, на вчинення таких дій не уповноважував, наміру укладати вказаний договір та набути певні права і взяти на себе відповідні обовязки за ним для досягнення певної мети не мав.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 5,1818 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, що підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 4-5).

24 лютого 2016 року між позивачем та ТОВ «ОСОБА_3 життя» був укладений договір оренди землі б/н, за яким орендар прийняв у строкове платне користування вищевказану земельну ділянку строком на 10 років зі сплатою за користування землею орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік на дату укладення договору (а.с. 11-12).

Підпис від імені ОСОБА_4 у договорі оренди було виконано його дружиною. Також нею, від імені свого чоловіка, були підписані акт визначення меж земельної ділянки в натурі та акт приймання-передачі земельної ділянки, що надається в оренду, датовані 24 лютого 2016 року (а.с. 13). Зазначені обставини сторонами у справі в ході розгляду справи не оспорювались, тому в силу положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України почеркознавча експертиза для визначення справжності підпису позивача в договорі оренди не призначалась.

28 березня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського РУЮ ОСОБА_3 прийнято рішення за № 29014194 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 5,1818 га за ТОВ «ОСОБА_3 життя» та проведено державну реєстрацію вказаного речового права, номер запису 13939260 (а.с. 8, 9).

Позивач ОСОБА_4, звертаючись до суду з позовом, послався на те, що наміру передавати в оренду належну йому земельну ділянку не мав і свою дружину на підписання договору оренди землі не уповноважував, тому вважає, що діями відповідача порушені його права, як землевласника.

Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зважаючи на вищенаведені норми, беручи до уваги розяснення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року та оцінивши обставини справи в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з підстави відсутності у ОСОБА_4 волі на укладання договору оренди землі та подальшого набуття у звязку з цим певних прав та обовязків.

Не беруться до уваги доводи відповідача про те, що оспорюваний правочин є неукладеним, а отже не може бути визнаний недійсним, виходячи з розяснень п. 8 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року, за якими відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, всі встановлені законодавством умови оспорюваний договір оренди містив і в подальшому відповідачем була здійснена його державна реєстрація. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що вказаний правочин є оспорюваним, відповідає обставинам даної справи, оскільки відсутність у особи волевиявлення на укладення договору потребує доведення. Відповідно є правильним зроблений судом висновок про недійсність укладеного договору через відсутність у ОСОБА_4 наміру укладати вказаний договір і, як наслідок, набути певні права та взяти на себе відповідні обовязки за ним для досягнення певної мети.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував в ході вирішення даного спору правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-118цс13, предметом якої був спір про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору, оскільки висновки щодо застосування норм права в силу ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм. Ці висновки вказують на те, що при вирішенні судом спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, а не на момент державної реєстрації.

Твердження заявника про необхідність застосування судом при вирішенні спору положень ст. 1158 ЦК України не беруться до уваги апеляційним судом, оскільки являються довільним тлумаченням даної правової норми. Матеріали даної цивільної справи не містять жодних доказів існування для позивача загрози небезпеки настання невигідних майнових наслідків через неукладення оспорюваного правочину, а отже посилання відповідача на те, що дружина ОСОБА_4 без доручення вчинила підпис на договорі оренди з метою їх усунення, попередження або зменшення, є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 життя» - відхилити.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду від 21 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: