Ухвала суду № 62563843, 08.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4235/16-ц 08.11.2016 081116 08.11.2016

Провадження №22-ц/784/2238/16 Головуючий у першій інстанції: Біцюк А.В.

Доповідач у апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

УХВАЛА

Іменем України

08 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Гавор В.Б.,

без участі осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених про час і місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Заводський відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ( далі - Заводський відділ ДВС), про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

25 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Заводський відділ ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності.

Пред'являючи позовні вимоги по суті спору, позивач одночасно просив про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом заборони Заводському відділу ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та його посадовим особам здійснювати вилучення та передачу на реалізацію майна : котла Hermann THESI -28E та Westen 24, арештованих у ОСОБА_5 згідно з актом опису та арешту майна від 30 вересня 2010 року, зняти арешт з майна ОСОБА_3, накладеного державним виконавцем відповідно до вищезазначеного акту опису та арешту майна.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2016 року у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, постановленої з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У тексті заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що на теперішній час державний виконавець вживає заходи направлені на звернення стягнення на належне йому майно, результатом таких дій може стати його відчуження, але у разі задоволення його вимог призведе до порушення його прав щодо володіння цим майном, спричинить значні збитки, зробить неможливим виконання рішення суду.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даній заяві позивач не виклав обставин і не зазначив конкретних правових доказів у обґрунтування своїх вимог про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Однак, такий висновок суду зроблений із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.151 ЦПК України суд, за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

За правилами ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У відповідності до роз'яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справи про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.151 цього Кодексу, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (ч. 8 ст. 153 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказаних норм закону не врахував, належним чином не дослідив обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги з урахуванням вимог заяви про забезпечення позову, не встановив наявність реальної загрози чи утруднення виконання можливого рішення суду, а фактично обґрунтував ухвалу про відмову в забезпеченні позову недодержанням заявником вимог ст. 151 ЦПК України, що, відповідно до положень ч. 8 ст. 153 цього Кодексу, мало б наслідком повернення заяви.

За таких обставин, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою, а тому її слід скасувати з передачею даного питання на повторний судовий розгляд до суду першої інстанції, а апеляційну скаргу задовольнити частково.

Ухвала колегії суддів апеляційного суду не перешкоджає подальшому провадженню у справі і відповідно до ч. 1 ст. 324 ЦПК України в касаційному порядку оскаржена бути не може.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2016 року скасувати, передати питання про забезпечення позову на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: