Ухвала суду № 62562361, 31.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/4765/15-ц Головуючий у І інстанції Чернишова Є. Ю.Провадження № 22-ц/780/1443/16 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 4 31.10.2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Суханової Є.М., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Фастівської районної державної адміністрації Київської області про поділ майна та виділення його в натурі,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення судом зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження технічної можливість виділу в натурі часток у квартирі і що такий поділ квартири відповідатиме часткам співвласників.

Крім того, положення ЦК України не передбачають права відступлення від принципу виділу частки із спільного часткового майна пропорційно ідеальним часткам співвласників, лише за наявністю підстав, що на думку одного з співвласників мають істотне значення ( утримання неповнолітніх дітей, ведення домашнього господарства та ін. ).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Крім цього, зазначає, що відповідач не сплачує аліменти, спірний будинок фактично був придбаний і є спільно набутим майном подружжя, що підтверджується розпискою про отримання боргу від ОСОБА_4, дата якої співпадає з датою договору дарування жилого будинку.

Просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, з 25 липня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 10,11, 41 ).

Відповідно до договору дарування, посвідченого 25 березня 2003 року державним нотаріусом Фастівської державної нотаріальної контори за реєстровим №922, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли у дар в рівних частках кожний житловий будинок АДРЕСА_1 ( а.с. 16-17 ).

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано Фастівським міжміським бюро технічної інвентаризації 30 квітня 2003 року, розміри часток визначені по 1/2 у кожного ( 18 ).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано ( а.с. 14-15 ).

10 листопада 2015 року позивач звернулася до суду із вимогами про поділ зазначеного будинку, виділення їй з дітьми 3/4 його частини, зокрема, веранду, коридор, кухню, житлову кімнату, розміром 2,40 х 5,80 м., погрібник, сарай і таку ж саму частину земельної ділянки ( а.с. 3-5 ).

При цьому, будь-яких доказів щодо права власності подружжя на земельну ділянку та її розмір ОСОБА_2 не надала.

Згідно висновку №1840 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, проведеної 15 серпня 2016 року Київською незалежною судово-експертною установою, розділити спірний будинок, господарські будівлі та споруди технічно неможливо, т.я. неможливо виконати вимоги п.п. 2.22, 2.24, 2.27 ДБН В.2.2-15-2015 "Житлові будинку. Основні положення", відповідно, щодо мінімальної площі кожної ізольованолї квартири в 30 кв.м., площі загальної кімнати в однокімнатній квартирі не меншою 15 кв.м., мінімальної площі кухні в ізольованій квартирі - не менше 7 кв.м., мінімального розміру площі суміщеного санвузла ( обладнаного ванною, умивальником, унітазом, місцеи для правльної машини ) - не менше 3,8 кв.м. ( а.с. 110-124, 125 ).

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, прийшов до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 60, 71 СК України, ст.ст. 356, 358, 364, 367 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 213-215 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних і допустимих доказів по справі.

При цьому, дав їм відповідну оцінку згідно положень ст.ст. 58, 59, 212 ЦПК України.

А тому, доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст. 70 СК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції, оскільки повністю спростовуються зазначеними доказами, які суд відносить до числа достовірних.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про наявність неприязних стосунків між сторонами, неможливість сумісного користування майном та добровільного його розподілу, наявність підстав для збільшення долі позивача у майні із врахуваннях інтересів дітей, заборгованості за аліментами, на переконання апеляційного суду, у даному випадку, правового значення для правильного вирішення спору не мають та не спростовують висновки суду першої інстанції про необгрунтованість заявлених вимог та не є законною підставою, самі по собі, для задоволення апеляційних вимог.

Посилання ОСОБА_2 на те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, з точки зору суду другої інстанції, спростовується договором дарування жилого будинку ( а.с. 16-17 ), згідно якого сторони є співвласниками у рівних долях зазначеного майна.

Відтак, надана суду довідка-розрахунок, розписка ( а.с. 35, 65 ), на переконання суду другої інстанції, не є належними та допустимими доказами у відповідності до положень ст.ст. 58, 59 ЦПК України.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Фастівської районної державної адміністрації Київської області про поділ майна та виділення його в натурі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

Є.М. Суханова