Рішення № 62561682, 08.11.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/10089/16-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 20 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Якухно О.М.

суддів: Коломієць О.С., Жигановської О.С.

з участю секретаря

судового засідання: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІ Менеджмент» до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору купівлі-продажу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІ Менеджмент» на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІ Менеджмент» (далі ТОВ «ТРІ Менеджмент» ) звернулося з позовом до ОСОБА_2, в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (реєстраційний номер обєкта нерухомості 28244818101) від 06.07.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач 24.09.2015 року придбав АЗС по вул.Щорса (Покровська), 112 в м.Житомирі у Акціонерного товариства «БАЛТІК ОСОБА_4» (далі АТ «БАЛТІК ОСОБА_4») за договором купівлі-продажу, про що свідчить витяг з реєстру, та почав ним користуватися. Однак, у липні 2016 року позивачу стало відомо про реєстрацію зазначеного майна за ОСОБА_2, який передав його в іпотеку, чим порушені права позивача.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04 жовтня 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ТРІ Менеджмент» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, та невідповідність висновків суду обставинам справи просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не перевірено оригінали документів, що посвідчували право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон-Інтенсив» (далі (ТОВ «Авалон-Інтенсив»), як продавця, та не надано оцінки поданим позивачем документам щодо придбання нерухомого майна і реєстрації права власності. Також, судом не зясовано причини зникнення інформації про право власності позивача на майно з Реєстру прав на нерухоме майно, невідповідність дат реєстрації оспорюваного договору нотаріусом та записами у реєстрі, що може свідчити про стороннє втручання в роботу реєстру.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на час укладення спірного правочину записів про належність майна продавцю ТОВ «Авалон-Інтенсив» з 27.09.2013 року та відсутність у ньому запису про реєстрацію права власності за позивачем, а також відповідності дій нотаріуса при перевірці обтяжень і належності майна продавцю на день укладення договору вимогам законодавства. Вважав відсутність даних про притягнення до кримінальної відповідальності сторін правочину або інших осіб про втручання у Державний реєстр щодо зникнення запису про право власності за позивачем, як підставу для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеним висновком суду, оскільки він зроблений на неповно зясованих обставинах, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (ч. 1 ст.203 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що майно АЗС по вул.Щорса, 112 у м.Житомирі та земельна ділянка площею 0,1220 га станом на 27.01.2012 року були зареєстровані на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Мобільний термінал» (далі ТОВ «Мобільний термінал»), яке 06.08.2012 року передало його в іпотеку АТ «БАЛТІК ОСОБА_4».

29.07.2013 року між АТ «БАЛТІК ОСОБА_4», ТОВ «Мобільний термінал» та ТОВ «Авалон-Інтенсив» укладено попередній договір про передачу зазначеного нерухомого майна в статутний фонд останнього із збереженням іпотеки.

27.09.2013 року ТОВ «Авалон-Інтенсив» зареєструвало за собою право власності на зазначене майно.

24.09.2015 року АТ «БАЛТІК ОСОБА_4» провело перереєстрацію права власності на АЗС по вул.Щорса, 112 у м.Житомирі за собою на підставі умов іпотечного договору від 06.08.2012 року у звязку із непогашенням заборгованості за кредитним договором і в цей же день між АТ «БАЛТІК ОСОБА_4» та ТОВ «ТРІ Менеджмент» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна з відстроченням платежу, відповідно до якого позивач прийняв у власність майно АЗС (автозаправочну станцію), розташовану на вул.Щорса, 112 у м.Житомирі.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на АЗС зареєстровано за ТОВ «ТРІ Менеджмент» 24.09.2015 року.

В той же час, 06.07.2016 року ТОВ «Авалон-Інтенсив» продав за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_2 нерухоме майно АЗС (автозаправочна станція) загальною площею 60,7 кв.м. по вул.Покровська (колишня Щорса), 112 у м.Житомирі.

За змістом п.1.3 оспорюваного правочину нерухоме майно належить ТОВ «Авалон-Інтенсив» згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції від 27.09.2013 року.

На час посвідчення договору купівлі-продажу від 06.07.2016 року нотаріусом отримано витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, дані яких свідчили про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Авалон-Інтенсив» та відсутність обтяжень на нього.

Станом на 06.07.2016 року інформація про реєстрацію права власності 24.09.2015 року за АТ «БАЛТІК ОСОБА_4» та у послідуючому за ТОВ «ТРІ Менеджмент» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже була відсутня.

За фактами заволодіння обєктами нерухомості ТОВ «ТРІ Менеджмент» та несанкціонованого втручання в роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що призвело до підробки інформації про власника майна, Службою безпеки України відкриті кримінальні провадження.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві, а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст.658 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.212 ЦПК України, не звернув уваги на підстави позову, розглянув справу без участі всіх сторін правочину, не розяснивши позивачу право на залучення до участі у справі відповідача та третіх осіб, на права та обовязки може вплинути рішення по справі.

Так, відповідно до ст.30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ч.1 ст.33 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст.35 ЦПК України якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обовязки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачем оспорюється договір купівлі-продажу, який укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Авалон-Інтенсив», і останній не зазначено відповідачем.

Крім того, згідно витягів з Державних реєстрів спірне майно 14.07.2016 року передано ОСОБА_2 в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «НАФТА-ТРЕЙД» (а.с.20 т.1).

У порушення вимог ст.ст.10, 35 ЦПК України, суд не розяснив позивачу право на залучення до участі у справі співвідповідачем ТОВ «Авалон-Інтенсив», право власності якого на час продажу оспорюється, а також не залучив третьою особою Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «НАФТА-ТРЕЙД», на права яких може вплинути судове рішення.

Суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості усунути вказані порушення, а тому зазначена обставина є підставою для скасування рішення суду.

При цьому, судом також не враховано, що позивач вважає себе власником спірного майна, яке вибуло з його володіння незаконним шляхом, а саме безпідставного виключення інформації про них з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто поза їх волею.

За нормами ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень ч. 2 ст. 13 цього Кодексу, де зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб.

Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною, так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Положеннями ст. 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України .

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України , якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України .

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

З урахуванням наведеного, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-67цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, належним способом захисту порушеного права власності ТОВ «ТРІ Менеджмент» є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Таким чином, оскільки позивач не є стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу, ТОВ «ТРІ Менеджмент» не може вимагати від відповідача повернення належної йому на праві власності нерухомості за наслідками визнання угоди недійсною, а тому вимога про визнання правочину недійсним не підлягає задоволенню з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІ Менеджмент» задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІ Менеджмент» до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу з інших підстав.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: