Ухвала суду № 62561172, 02.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/46465/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника позивача - Крепеля Д.І.,

представника відповідача - Савенок О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року

у справі № 2а-6379/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

27 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КМС» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року №0002052300 і № 0002042300; визнання нечинною та скасування податкової вимоги від 04 січня 2013 року № 30 (в редакції усної заяви про уточнення позовних вимог від 28 березня 2013 року - журнал судового засіданні від 28 березня 2013 року).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року позов був задоволений частково. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 04 січня 2013 року № 30. У задоволенні позову в іншій частині було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «КМС», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В частині задоволених позовних вимог просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «КМС» з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Астана К» за квітень 2011 року, за результатами якої складений акт від 23 листопада 2012 року № 2016/22-00/32119475.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки правочин, укладений між ТОВ «КМС» та ТОВ «Астана К» (договір поставки товарів № 01-03 від 01 березня 2011 року на загальну суму 698542,89 грн., у тому числі податок на додану вартість - 116423,78 грн.), має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону; вимоги пуанту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, до підлягає до сплати за 2 квартал 2011 року, на суму 133887,39 грн.; вимоги пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 116423,82 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ТОВ «КМС» неправомірно включило до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, у 2 кварталі 2011 року вартість товарів, придбаних у ТОВ «Астана К» згідно договору поставки товарів № 01-03 від 01 березня 2011 року, а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до складу податкового кредиту квітня 2011 року, оскільки згідно акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21 червня 2011 року № 1515/23-08/37270449 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Астана К» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2011 року» було встановлено, що: ТОВ «Астана К» за юридичною адресою не знаходиться, а фактичне місцезнаходження товариства не встановлене; громадянка ОСОБА_3, яка значиться засновником та директором ТОВ «Астана К», будучи опитана, пояснила, що вона не має відношення до діяльності цього товариства, а здійснила його реєстрацію та відкрила розрахункові рахунки в банківських установах за грошову винагороду, установчі документи, документи податкової та фінансової звітності, первинні бухгалтерські документи не складала та не підписувала, фінансово-господарські угоди з контрагентами не укладала, інших осіб на здійснення фінансово-господарської діяльності товариства не уповноважувала; до перевірки позивачем не було надано товарно-транспортних накладних та інші супровідні документи, які б підтверджували факт транспортування товару від ТОВ «Астана К» до ТОВ «КМС». Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Астана К», є нікчемним, а первинні бухгалтерські документи, виписані ТОВ «Астана К», не дають позивачу права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту.

На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення за вих. № 142 від 04 грудня 2012 року, за результатами розгляду яких податковий орган надав відповідь за вих. №4524/10/22-00/1804 про те, що висновки акту перевірки були залишені без змін.

14 грудня 2012 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002052300, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначила ТОВ «КМС» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 133888,00 грн. - за основним платежем.

14 грудня 2012 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002042300, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначила ТОВ «КМС» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 116425,00 грн., у тому числі: 116424,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказані податкові повідомлення-рішення були надіслані позивачу засобами поштового зв'язку та отримані ним 19 грудня 2012 року, що підтверджується копією рекомендованого листа № 0730103522259.

28 грудня 2012 року ТОВ «КМС» звернулось до ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС із листом-повідомленням за вих. № 152, у якому повідомило податковий орган про оскарження податкових повідомлень-рішень у судовому порядку.

Разом з цим, 04 січня 2013 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС сформувала та надіслала податкову вимогу № 30, якою повідомила товариство, що станом на 04 січня 2013 року сума податкового боргу ТОВ «КМС» за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 283223,73 грн., у тому числі: з податку на прибуток - 150040,33 грн. (132949,38 грн. - основний платіж, 17090,95 грн. - пеня); з податку на додану вартість - 133183,40 грн. (115917,99 грн., 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), 17264,41 грн. - пеня).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт здійснення між ним та ТОВ «Астана К», господарських операцій, з урахуванням того, що директор ТОВ «Астана К» заперечував свою участь у створенні та діяльності цього товариства, що взагалі ставить під сумнів здійснення господарської діяльності зазначеним суб'єктом господарювання, а також зважаючи на те, що податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Астана К», взагалі не містять прізвища та ініціалів особи, яка їх склала та підписала, що не дає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції. Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкової вимоги, суд виходив з того, що на дату прийняття податковим органом оспорюваної податкової вимоги сума податкових зобов'язань, визначена згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не була узгодженою.

Однак, повністю погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктами 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду; продаж (реалізація) товарів - це продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Абзацами 1, 2 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з придбання у ТОВ «Астана К» товарів позивач посилався наявність належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, зокрема, рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, банківських виписок (т.1 арк. справи 65-93, 97-110), виписаних належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, на отримання товарів від ТОВ «Астана К» були виписані довіреності, що підтверджується журналом реєстрації довіреностей (т.1 арк. справи 111-112), оприбуткування товарів здійснювалось на склад, який позивач орендує у ЗАТ «Містраль», що підтверджується витягом з реєстру складських документів по ТОВ «Астана К» (т.2 арк. справи 23-28) та випискою з бухгалтерського рахунку № 281 «Товари на складі» (т.1 арк. справи 113-118), з урахуванням того, що придбані у вказаного контрагента товарно-матеріальні цінності були реалізовані позивачем іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами (т. 1-4 додатків до матеріалів справи).

В свою чергу, в обґрунтування правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень податковий орган посилався на те, що: висновки акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21 червня 2011 року № 1515/23-08/37270449 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Астана К» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2011 року» свідчать про неможливість здійснення ТОВ «Астана К» підприємницької діяльності (т.1 арк. справи 156-172); громадянка ОСОБА_3, яка значиться засновником та директором ТОВ «Астана К», будучи опитана, пояснила, що вона не має відношення до діяльності цього товариства, а здійснила його реєстрацію та відкрила розрахункові рахунки в банківських установах за грошову винагороду, установчі документи, документи податкової та фінансової звітності, первинні бухгалтерські документи не складала та не підписувала, фінансово-господарські угоди з контрагентами не укладала, інших осіб на здійснення фінансово-господарської діяльності товариства не уповноважувала (т.1 арк. справи 173-175).

Колегія суддів вказує, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента позивача, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарно-матеріальних цінностей, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року було зобов'язано ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС надати інформацію щодо кримінальної справи, порушеної по факту фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Астана К» з метою прикриття незаконної діяльності (т.1 арк. справи 197-201), у зв'язку з чим відповідач надіслав запит від 11 березня 2013 року за вих. № 435/7/10-036 до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС (т.1 арк. справи 213-214), проте у зв'язку з ненадходженням відповіді на вказаний запит ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС звернулась до Київського окружного адміністративного суду із клопотанням про витребування доказів (т.1 арк. справи 211-212).

Разом з цим, матеріали справи не містять інформації щодо задоволення (відхилення) судом першої інстанції вказаного вище клопотання податкового органу.

Також, в порушення вимог частини 5 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суди не встановили, чи була порушена кримінальна справа по факту фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Астана К» з метою прикриття незаконної діяльності, тоді як вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Також, колегія суддів вказує, що судами попередніх інстанцій взагалі не були перевірені доводи податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Астана К», тоді як при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів вказує, що вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом, оскільки надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди такі документи є підставою для її одержання лише у випадку, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0002052300 і № 0002042300, оскільки останні ухвалені у зазначеній частині без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0002052300 і № 0002042300 і направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог про визнання нечинною та скасування податкової вимоги від 04 січня 2013 року № 30, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0002052300 і № 0002042300, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала в частині залишення без змін оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. В частині скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляду до суду першої інстанції ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______Л.І. БившеваСудді: ______І.Я. Олендер ______Т.М. Шипуліна