Ухвала суду № 62560942, 02.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2016 р. м. Київ К/800/31664/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід-01»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року

у справі № 826/93/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід-01»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід-01» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року № 0033481501.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено камеральну перевірку декларації Товариства, за результатами якої складено акт від 26 серпня 2014 року № 6445/10/26-51-15-01-11, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року № 0033481501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 114 377,38 грн. за основним платежем та у розмірі 28 594,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Фактичною підставою прийняття вказаного акта стали висновки відповідача про те, що в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних позивача та ТОВ «Будсервіс Компані» містяться розбіжності, оскільки позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не зареєстровані продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як свідчать наявні у матеріалах справі докази, у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року позивач відобразив 114 377,38 грн. податкового кредиту; у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року, яка подана 19 вересня 2014 року, позивачем на підставі отриманих від ТОВ «Будсервіс Компані» розрахунків коригування кількісних і вартісних показників від 26 серпня 2016 року, відкориговано податковий кредит за червень 2014 року у розмірі 114 377,38 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є законними, оскільки у податкового органу не було правових підстав враховувати при прийнятті вказаного рішення дані податкової звітності, що подана після завершення контрольного заходу.

Колегія судів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, однак вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили позивачу у задоволенні позову з огляду на наступне.

Згідно з положеннями пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до підпункту 50.2 статті 50 ПК України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що платник податків може подати уточнити дані податкової звітності в разі самостійного виявлення факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів.

Оскільки факт заниження платником податків податкового зобов'язання минулих податкових періодів виявлено податковим органом під час проведення контрольного заходу, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач безпідставно посилався на уточнення даних податкової звітності після складення акта перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення, як обставини, що свідчить про помилковість висновків податкового органу.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у задоволенні позову Товариства.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Як підтверджується матеріалами справи (а.с. 48-49, 84-87), під час судового розгляду позивач також вказував, що відповідач здійснив камеральну перевірку даних позивача поза межами строку, визначеного положеннями пункту 200.10 статті 200 ПК України, та, всупереч положенням пункту 201.6 ПК України статті 201 ПК України, не проінформував позивача про наявність розбіжностей в реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 36.1 статті 36 ПК України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно із підпунктом 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Таким чином, податковий орган може реалізувати своє повноваження щодо проведення камеральної перевірки заявлених у декларації з податку на додану вартість даних протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не перевірили чи реалізував податковий орган своє повноваження щодо проведення контрольного заходу в межах названого строку.

Згідно з абзацом 2 пункту 201.6 статі 201 ПК України контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Наведеною нормою визначено обов'язок контролюючих органів за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, інформувати платників податків інформувати про наявність розбіжностей.

Водночас, суди попередніх інстанцій не перевірили чи позивач і його контрагент подавали реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, чи дотримався відповідач обов'язку щодо повідомлення позивача про наявність розбіжностей у реєстрах, не з'ясували чи дотримання відповідачем вказаних процедур впливає на обґрунтованість донарахувань позивачу грошових зобов'язань на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особі гарантоване право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29- 30). Як зазначив Європейський суд з прав людини в пункті 53 рішення по праві «Серявін та інші проти України», «…ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», « 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)».

Разом з тим, розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли необґрунтовані рішення, оскільки взагалі не надали оцінки важливим аргументам позивача, якими він обґрунтовував безпідставність прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід-01» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін О.В. Вербицька

А.Ф. Загородній