Постанова № 62560856, 08.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа: № 734/1692/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.,

за участю секретаря Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Чернігівського обласного військового комісаріату (далі - відповідач-2) про:

- визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову в призначені позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ-ї групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби;

- зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 85260,00 грн. у зв'язку з настанням ІІІ-ї групи інвалідності і надіслати Чернігівському обласному військовому комісаріату;

- зобов'язання Чернігівського обласного військового комісаріату видати наказ про виплату та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 85260,00 грн. у зв'язку з настанням ІІІ-ї групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду документів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ-ї групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути документи про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ-ї групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач та відповідач - Міністерство оборони України подали апеляційні скарги, в яких посилаються на неповне встановлення судом обставин справи і порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїй апеляційній скарзі просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 1985 по 1987 рік проходив строкову військову службу у Збройних силах СРСР та приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, де отримав поранення.

08.04.2010 р. Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України було встановлено, що поранення у ОСОБА_2 - контузія та його захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, в яких велися бойові дії.

05.07.2012 р. було підтверджено наявність у позивача ІІІ-ї групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, в яких велися бойові дії, про що видано довідку МСЕК серії МСЕ-ЧНВ № 046304.

30.06.2015 р. позивачу було довічно встановлено ІІІ групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, в яких велися бойові дії, про що видано довідку МСЕК серії АВА № 018104.

15.12.2015 р. позивач звернувся із заявою до Козелецького районного військового комісаріату, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

Документи, подані позивачем, були направлені комісаріатом Департаменту фінансів Міністерства оборони України, який листом від 19.02.2016 р. № 248/3/6/674 повернув їх без реалізації, посилаючись на те, що заявнику встановлено інвалідність поза зазначеним терміном, що не дає законодавчих підстав для призначення одноразової грошової допомоги.

Позивач, вважаючи, що йому було протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ-ї групи інвалідності, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колгеія встановила, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що документи, подані позивачем для призначення вказаної допомоги, не були розглянуті, а тому, належним способом захисту прав позивача є визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання Міністерства оборони України їх розглянути.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 р. № 5040-VI (далі - Закон № 5040-VI), постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 499 «Про затвердження Порядку та умова призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Постанова № 499), постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ у редакції Закону № 5040-VI передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Пунктом 2 Постанови № 975, яка набрала законної сили з 24.01.2014 р., встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 р. № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р. № 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.

До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою вiдмiткою).

Згідно з п. 12, 13 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Викладені правові норми кореспондуються з положеннями п. 7 Постанови № 499.

Пунктом 2 Постанови № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Абзацом 9 пункту 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці Збройних сил СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК, і обов'язок щодо забезпечення його реалізації шляхом прийняття відповідного рішення покладено на Міністерство оборони України.

Водночас, порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом України в постановах від 18.11.2014 р., від 21.04.2015 р., від 05.04.2016 р. у справах №№ 21-446а14, 21-183а13, 758/9241/13-а відповідно, висновки якого, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Крім того, наведена правова позиція щодо дії закону в часі викладена в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, у п. 2 якого зазначено, що до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Виходячи з вищевикладеного та усуваючи неповноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, колегія суддів встановила, що 08.07.2010 р. МСЕК було проведено медичний огляд позивача, за результатами якого виявлено, що контузія, поранення, пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби, призвели до інвалідності ІІІ-ї групи, про що складено акт огляду у МСЕК № 339941 /Т.1 а.с.151/.

05.07.2012 р. за результатами повторного огляду було підтверджено наявність у позивача ІІІ-ї групи інвалідності та видано відповідно довідку МСЕК № 046304 про встановлення йому вказаної групи інвалідності на строк до 01.08.2015 р. та призначена дата чергового огляду /Т.1 а.с. 13/.

30.06.2015 р. за результатами чергового огляду ІІІ-я група інвалідності позивачу була підтверджена безстроково /Т.1 а.с. 14/.

01.07.2015 р. позивачу було видано безтермінове посвідчення інваліда ІІІ-ї групи серії Є № 058897 /Т. 1 а.с.15/.

15.12.2015 р. позивач звернувся до Козелецького районного військового комісаріату із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням III-ї групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

Документи, подані позивачем, були направлені комісаріатом Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

19.02.2016 р. листом департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/674 документи позивача були передані до Чернігівського обласного військового комісаріату із зазначенням, що позивачу інвалідність встановлена у 2010 році, а тому він не має права на призначення одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975, а також не має права на призначення такої допомоги за постановою КМУ від 28.05.2008 р. № 499, оскільки інвалідність настала не в період проходження служби та поза межами трьохмісячного строку після звільнення з неї /Т. 1 а.с. 27/.

02.03.2016 р. листом № 5/868с Чернігівський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що його документи були відпрацьовані департаментом фінансів Міноборони, який прийшов до висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, а тому підстав для подання пропозицій Міністру оборони України щодо призначення такої допомоги немає.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що первинною датою встановлення позивачу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби, відповідно до п. 3 Порядку № 975, є дата, вказана у первісній довідці МСЕК від 05.07.2012 р. № 046304 /Т.1 а.с.13/, тобто 05.07.2012 р., і за результатами чергового медичного огляду стану здоров'я позивача 30.06.2015 р. встановлена йому група інвалідності змінена не була та заново не перевстановлювалась, а лише визначався термін її надання -безстроково.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, у позивача виникло 05.07.2012 р.

З огляду на це, судова колегія вважає, що позивач має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, в розмірі, регламентованому законодавством, чинним на момент виникнення в нього такого права, тобто Постановою № 499 в редакції, чинній станом на 05.07.2012 р., що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Аналогічний правовий підхід викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року по справі № 806/4939/15.

Разом з тим, як було встановлено вище, департаментом фінансів Міноборони було розглянуто заяву та документи, подані позивачем для призначення йому вказаної допомоги, однак за результатами їх розгляду таке право за ОСОБА_2 не визнано і рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення позивачу інвалідності вперше не прийнято, а отже, допущено протиправну бездіяльність, що також помилково не було встановлено судом першої інстанції та в сукупності з вищезазначеним призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у своєму адміністративному позові ОСОБА_2, зокрема просить суд визнати протиправним рішення Міноборони про відмову в призначені йому одноразової грошової допомоги, тобто оскаржує рішення відповідача, яке фактично прийнято ним не було, а тому, такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом з тим, враховуючи вищевикладене та з метою повного, всебічного і ефективного захисту прав позивача, у відповідності до ч. 2 ст.11 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Міноборони щодо неприйняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІІ-ї групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії, в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення позивачу інвалідності вперше 05.07.2012 р., а також зобов'язати відповідача-1 призначити позивачу вказану допомогу в такому порядку.

Доводи апелянта - Міноборони про те, що наказом Міноборони від 12.04.2007 р. № 168 визначено, що завдання з підготовки пропозицій про призначення вказаної допомоги та їх подання Міністру покладено на Голову спеціальної комісії Міністерства, до якої документи позивача не надходили, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначений наказ стосується внутрішньої діяльності відповідного структурного підрозділу Міноборони, яке координує і спрямовує його діяльність і на розгляд якого, у разі потреби, з метою забезпечення права позивача на соціальний захист, регламентованого статтею 46 Конституції України, могли бути передані документи позивача після їх розгляду Департаментом фінансів Міноборони, чого зроблено не було.

Водночас, в рішенні від 20.10.2011 р. по справі «Рисовський проти України», в якому Європейський суд з прав людини наголосив на важливості принципу «належного урядування», відповідно до якого в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Доводи апелянта - Міноборони про те, що у позивача не виникло права на отримання спірної допомоги у зв'язку з тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, а не Збройних Сил України апеляційний суд вважає не обґрунтованими, оскільки, у відповідності до вимог законодавства, зокрема Порядку № 393, у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (включаючи Прикордонні війська КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України, питання соціального забезпечення яких належать до відання Міністерства оборони України.

Також суд апеляційної інстанції не може прийняти доводи представника Міноборони, наведені безпосередньо в судовому засіданні, про те, що право позивача не підтверджено причинно-наслідковим зв'язком між встановленою інвалідністю (втратою працездатності) та проходженням військової служби, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме актами та довідками МСЕК /Т.1 а.с.13-14, 151-155/, де чітко вказано, що інвалідність настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.

Посилання апелянта - Міноборони на те, що інвалідність була встановлена позивачу не під час проходження служби і не впродовж трьох місяців після звільнення з військової служби, а тому він не має право на отримання одноразової грошової допомоги, апеляційний суд вважає не обґрунтованими та також до уваги не приймає, оскільки у пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ прямо передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги Міноборони, колегія суддів вважає, що вони не спростовують встановленого факту допущення апелянтом протиправної бездіяльності.

Отже, приходячи до висновку про наявність правових підстав для застосування вищевказаного способу захисту прав позивача і таким чином задоволення адміністративного позову частково, апеляційний суд враховує правову позицію, викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14, в якій ВСУ зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Крім того, у висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема передбачає, що судове рішення повинно бути таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

При цьому, апеляційний суд вважає, що застосування вищевказаного способу захисту є виваженим і доцільним для відновлення порушеного права позивача, а його позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-1 призначити йому одноразову грошову допомогу в конкретному розмірі - 85260,00 грн. та зобов'язання відповідача-2 її виплатити в такому ж розмірі зумовлюють втручання в дискреційні повноваження відповідачів, оскільки нарахування вказаної допомоги, включаючи визначення її розміру, належить до виключної компетенції відповідача-1, яка на теперішній час ним не реалізована, а відповідачем-2, у свою чергу, не вирішувалося питання про виплату позивачу вказаної допомоги на підставі рішення Міноборони, яке як встановлено вище, наразі не приймалося і в ОВК на виконання не надсилалось.

Водночас, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на це, зазначені позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Доводи апелянта-позивача про те, що він має право на призначення одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975, а також його посилання в позовній заяві на конкретний розмір такої допомоги колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав, зазначених вище.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено фактичні обставини справи, порушено норми матеріального і процесуального права, що в сукупності при звело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на це, судова колегія вважає за необхідне апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України задовольнити частково, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІІ-ї групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії, в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення інвалідності вперше 05.07.2012 р.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІІ-ї групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії, в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення інвалідності вперше 05.07.2012 р.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 08.11.2016 р.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.