Постанова № 62559897, 07.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа № 922/1986/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 14-94 від 18 квітня 2016 р.,

відповідача ОСОБА_2, довіреність № 24 від 30.12.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" (вх. № 2512 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.16 р. у справі № 922/1986/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки

про стягнення 11093728,57 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" суму основного боргу 5180617,87 грн., пеню 4118060,53 грн., 3 % річних - 235301,80 грн., інфляційних втрат - 1559748,37 грн., та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем умов договору № 3288/15-КП-32 купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 р. за період з січня по квітень та з червня по грудень 2015 р. в частині розрахунків за спожитий імпортований природний газ.

Рішенням господарського суду від 31.08.2016 р. у справі № 922/1986/16 позов задоволено частково. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 2115,69 грн., інфляційних збитків 1044,20 грн. та пені 4118060,53 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу в розмірі 5180617,87 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1558704,17 грн., 3% річних в розмірі 233186,11 грн. та суму судового збору в розмірі 104587,62 грн.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства, умови спірного договору та прострочив виконання взятих на себе грошових зобов'язань, та ін

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду в частині відмови в стягненні 4118060,53 грн. пені. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ПАТ Харківська ТЕЦ-5 на користь ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 4118060,53 грн. пені, в стягненні яких відмовлено господарським судом Харківської області. Судові витрати просить покласти на відповідача, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема посилається на порушення судом першої інстанції норм Господарського кодексу України та Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 25.12.2014 р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 3288/15-КП-32 (надалі договір). До договору також укладені додаткові угоди, якими змінювалася редакція статті (розділу) 5 Ціна газу.

Згідно з п. 1.1. договору, продавець зобовязався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України, а покупець прийняти та оплатити наданий природний газ, на умовах цього договору.

Графік передання продавцем газу з 01.01.15 р. по 31.12.2015 р. обсягом до 10650,00 тис. куб. м. встановлено в п. 2.1. договору.

Згідно з п. 1.2. договору сторони передбачили, що газ, який продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Відповідно до п. 3.1. договору, продавець зобов'язався передавати покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі.

Згідно з п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язався надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Розділом 11 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

З актів приймання передачі природного газу вбачається, що позивач протягом січня-квітня, червня-грудня 2015 року поставив відповідачу газ на загальну суму 67634748,94 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов договору покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Проте, на порушення умов договору відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, у звязку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 5180617,87 грн. - основного боргу, 4118060,53 грн. пені, 3 % річних - 235301,80 грн. та інфляційних втрат - 1559748,37 грн.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства, умови спірного договору та прострочив виконання взятих на себе грошових зобов'язань, та ін

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства, умови спірного договору та прострочив виконання взятих на себе грошових зобов'язань, основна сума заборгованості Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" складає 5180617,87 грн.

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов п. 6.1. договору, позивачем за період прострочення на суму боргу нараховані інфляційні втрати у розмірі 1559748,37 грн., 3% річних 235301,80 грн. та пені 4118060,53 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення суми 3% річних в розмірі 233186,11 грн. правомірним.

Відповідно до листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97р., п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 р. № 190, в розрахунках, у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1558704,17 грн., та відмови в частині стягнення 1044,20 грн. вважає правомірним.

Враховуючи, положення ст. 231 Господарського кодексу України та умови договору позивач просив стягнути на свою користь пеню у розмірі 4118060,53 грн. грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції зазначив про неправомірність вимог щодо нарахування та стягнення пені під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

При цьому проти відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені позивач заперечує, зазначаючи про те, що положеннями ст. 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів та припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання боржником зобовязань перед конкурсними кредиторами.

На думку позивача, він є поточним кредитором та оскільки заборгованість відповідача виникла у 2013 р., тобто після порушення справи про банкрутство ПАТ Харківська ТЕЦ-5", тому дія мораторію на стягнення пені з ПАТ Харківська ТЕЦ-5" не поширюється.

Проте, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги необґрунтованими враховуючи наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 р. порушено провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" за заявою ВАТ "АТП-16351"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В силу п.1-1 ч.1 Розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 р.) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справу про банкрутство відносно відповідача порушено 16.12.2002 р., до правовідносин сторін застосовуються положення Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції 1999 р.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обовязкових платежів).

Тобто, зазначена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобовязань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 12.03.2013 р. у справі № 3-71гс12 та у постанові від 01.10.2013 р. у справі №3-27гс13, і згідно зі ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 31.08.16 р. у справі № 922/1986/16 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 31.08.16 р. у справі № 922/1986/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.