Ухвала суду № 62555775, 31.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/3285/16 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/5174/16 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Берези В.І., Бойко С.М.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю позивача - ОСОБА_2, представника позивача - Челяк Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_4 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

З метою забезпечення позовних вимог, представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Челяк Г.П. 23.06.2016 року подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2016 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Челяк Г.П. про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_4, а саме:

- незавершене будівництво торгово-виробничої будівлі, реєстр ном. НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- земельну ділянку, реєстр. ном. НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;

- квартиру, реєстр. ном. НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалу суду оскаржили відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_4.

В обґрунтування апеляційної скарги покликаються на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції грубо порушив вимоги закону, а тому така підлягає скасуванню.

Зазначають, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали не врахував того факту, що позивачами не було надано жодних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, які є необґрунтованими та безпідставними. Звертають увагу на те, що судом не обґрунтовано й ту обставину, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому.

Крім того, вказують, що відчуження майна було здійснено ОСОБА_4 у законний спосіб, а саме при відсутності будь-якої заборони на час укладання оспорюваних позивачем в судовому порядку правочинів. При цьому, ухвали Апеляційного суду Львівської області, якими таку заборону було накладено, вважають незаконними.

Просять ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2016 року скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Встановлено, що в провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Розгляд вказаної вище цивільної справи триває.

Предметом спору у такій справі є договір дарування квартири, реєстр, ном. НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.; договір дарування земельної ділянки реєстр. ном. НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; договір дарування незавершеного будівництва - торгово-виробничої будівлі, реєстр ном. НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_4. Окрім того, ставиться питання й про стягнення 80 000 грн. заподіяної шкоди та судові витрати у справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову у вказаній вище справі, суд виходив з того, що 15.01.2016 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області у цивільній справі № 442/2964/15-ц за позовом ОСОБА_2 про стягнення боргу, було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, котра на той момент належала на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_4, а 29.01.2016 року вже іншою ухвалою Апеляційного суду Львівської області у тійже справі, накладено арешт на ще два об'єкти нерухомого майна відповідача ОСОБА_4, а саме: незавершене будівництво торгово-виробничої будівлі, реєстр. ном. НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку, реєстр. ном НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4. Про накладення вказаних вище арештів на майно та заборону його відчуження відповідач ОСОБА_4 знав, оскільки був присутній на всіх судових засіданнях і отримував копії відповідних ухвал. Незважаючи на це, відповідач ОСОБА_4 під час дії накладеної заборони, а саме 01.02.2016 року, відчужив такі об'єкти нерухомого майна своїй доньці - відповідачу ОСОБА_4, уклавши з останньою договори дарування, котрі, власне, і оспорюються.

Тому суд вважав, що оскільки своїми діями обоє відповідачів свідомо порушили публічний порядок та незаконно відчужили майно, право користування і розпорядження яким було обмежене ухвалами Апеляційного суду Львівської області про забезпечення позову і у результаті таких дій відповідачів позивач втратила можливість повернути належні їй кошти, то й такі-ж дії можуть бути вчинені відповідачами і надалі. Відтак, слід забезпечити і даний позов.

З такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погоджується й колегія суддів з огляду на таке.

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За приписами ст.151 ЦПК України суд, за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до вимог п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії. Частина третя вказаної статті передбачає, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Як роз'яснюється в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у повній мірі врахував надані позивачем ОСОБА_2 докази на підтвердження своїх вимог, а також на підтвердження реальної загрози уникнення відповідачем ОСОБА_4 цивільно-правової відповідальності та невиконання рішення суду про стягнення з нього значної суми боргу на користь позивача, як і пересвідчився у наявності спору між сторонами з приводу нерухомого майна, котре є предметом оспорюваних договорів дарування і на котре могло б бути накладено стягнення у ході виконання рішення суду про стягнення боргу.

Крім того, укладаючи такі договори дарування між собою, обоє відповідачів, які до того ж є близькими родичами, знали про наявність накладеної судом заборони у вигляді арешту на об'єкти нерухомого майна, котрі були предметом цих договорів, однак свідомо таку заборону проігнорували.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що такі ж дії можуть бути вчинені відповідачами і при вирішенні даного спору - до ухвалення судом рішення у справі.

Відтак, відсутні підстави для скасування ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч. 2 п.1, 312 п. 1 ч.1, 313, 314 ч.1 п. 4, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_4 - відхилити.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що в силу вимог ст. 324 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Береза В.І.

Бойко С.М.