Рішення № 62554930, 04.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 жовтня 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Усика Г.І.

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі - Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Боднар Наталія Володимирівна про визнання квартири спільним майном подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частку квартири, витребування майна, стягнення сум,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В., в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 21.10.2013 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В.; визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного21.10.2013 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В., стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 410 000,00 грн.; витребувати у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Справа №754/2581/14-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/8345/2016Головуючийусудіпершоїінстанції: Галась І.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.На обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 27.11.1999 р. по 25.09.2008 р. вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 У період шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 шляхом інвестування грошових коштів у її будівництво, які в повному обсязі були внесені 05.04.2005 р. Будинок введено в експлуатацію в період шлюбу, однак свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_3 отримав лише у 2012 р., а 21.10.2013 р. він без її згоди продав цю квартиру відповідачам ОСОБА_4 таОСОБА_5, які під час розгляду зазначеної цивільної справи продали її ОСОБА_6

Посилаючись на те, що спірна квартира була придбана у шлюбі за спільні кошти подружжя, є їх спільною сумісною власністю, і була відчужена за відсутності її згоди, просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2014 р. позов задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_11

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 21.10.2013 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Повернуто сторони за договором купівлі-продажу від 21.10.2013 р. у попередній стан.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.03.2015 р. рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2014 р. скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 р. рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2014 р. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.03.2015 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22.04.2016 р. позовну заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначав, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на те, що сторона позивача не спростувала висновків, викладених у рішенні Оболонського районного суду м. Києва не відповідає дійсності, оскільки суд взагалі залишив поза увагою і не надав оцінки тому факту, що подружжя у період шлюбу продало трикімнатну квартиру і за виручені кошти придбало спірну двокімнатну квартиру.

Вказував на те, що суд не урахував висновки та вказівки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 р. зокрема, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.03.2014 р. немає преюдиційного значення для спору щодо поділу спільного майна одруження.

Крім того суд залишив поза увагою надані позивачкою письмові докази на підтвердження погашення подружжям кредиту, отриманого в період шлюбу на придбання трикімнатної квартири, та не звернув увагу на те, що кошти, виручені від продажу цієї квартири ОСОБА_3 21.03.2015 р. поклав на зберігання до індивідуального сейфу в АКБ «Укрсоцбанк»,де вони знаходилися до 04.04.2005 р., а 05.04.2015 р. ці кошти були вкладені в будівництво квартири. Зазначене спростовує посилання відповідача ОСОБА_3 про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти надані його матір'ю.

Також посилався на те, що на момент укладення інвестиційного контракту у 2005 р. між подружжям були гармонійні відносини, а розписка про отримання ОСОБА_3 коштів від матері для придбання квартири з׳явилася у 2014 р. з метою позбавити колишню дружину належної їй частки у спірній квартирі.

В судовому засіданні представникиОСОБА_2 просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

ОСОБА_4, представник ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представник третьої особи- приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В. просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

ОСОБА_3 в судове засідання не з׳явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений. Направив до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначав, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, а доводи позивачки про те, що ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що з 27.11.1999 р. по 25.09.2008 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між ними розірвано за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04.09.2008 р., яким встановлено, що сторони з квітня 2008 р. не підтримують подружні відносини, не ведуть спільне господарство і проживають окремо.

Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1.

05.04.2005 р. між ОСОБА_3 та ТОВ «Деснабуд» був укладений інвестиційний контракт № 12 (інвестування у житлове будівництво), об'єктом якого є двокімнатна квартира за адресою об'єкта будівництва: АДРЕСА_4 (відповідно до проектної документації).

Кошти у розмірі 245 595,64 грн. на виконання умов зазначеного контракту були внесені ОСОБА_3 у повному обсязі 05.04.2005 р.

20.12.2012 р. ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

21.10.2013 р. між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4.,ОСОБА_5. (покупці в рівних частках) укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири за ціною 410 000,00 грн.

15.08.2015 р. між ОСОБА_4, ОСОБА_5 (продавці) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за ціною 1 401 454,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності її позовних вимог про те, що квартира АДРЕСА_1 належала подружжю на праві спільної сумісної власності.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається що кожна річ , набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об׳єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 цього Кодексу визначено, що у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз зазначених норм сімейного законодавства дає підстави для висновку про презумпцію спільності майна подружжя та рівності їх часток при поділі майна, а відтак кожна сторона повинна надати належні та допустимі докази на її спростування та відповідно доведення того, що майно у шлюбі було придбано за рахунок власних коштів належних одному із подружжя до шлюбу, чи коштів належних йому від відчуження належного йому особисто майна, чи коштів, що йому були подаровані особисто.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-612цс15 від 01.07.2015 р. норми СК України у статтях 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності, 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного із них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя ( тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Суд першої інстанції послався на зазначені норми, що регулюють спірні правовідносини, разом з тим внаслідок неповного з׳ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкових висновків.

Крім того суд не урахував висновки та мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 р., які відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи, зокрема не звернув увагу на відсутність правової оцінки доводівОСОБА_2 про те, що подружжям 21.03.2005 р. було продано спільну трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, придбану ними у шлюбі і, що саме ці гроші були вкладені 05.04.2015 р. для придбання спірної квартири за інвестиційним контрактом.

Перевіряючи зазначені твердження ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що вони об'єктивно підтверджуються наданими нею доказами, зокрема.

29.12.2003 р. між ОСОБА_3 та АКБ «Аркада»було укладено кредитну угоду №41546-Н,відповідно до якої Банк надав позичальнику кошти у розмірі 80 281, 49 грн. для інвестування в житлове будівництво згідно договору про участь у Фонді фінансування будівництва №41546 від 14.11.2003 р. на строк до 01.01.2032(інвестування у житлове будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_2).

14.06.2004 р. відповідно до акту прийому-передачі квартири інвестору, ОСОБА_3 отримав квартиру АДРЕСА_2, загальною вартістю 205 517,90 грн.

29.06.2004 р. Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на трикімнатнуквартиру АДРЕСА_2, загальною площею 90,80 кв.м.

З наданих сторонами приходних касових ордерів та квитанцій убачається, що 14.11.2003 р. на виконання договору про участь у Фонді фінансування будівництва було сплачено 71 836,20 грн., а 26.12.2003 р. - 53 400,21 грн. Крім тогов період з грудня 2003 р. по 21.03.2005 р. повністю сплачені кошти за кредитним договором.

Посилання ОСОБА_3 на те, що всі кошти, що були внесені в інвестування будівництва квартири АДРЕСА_2 належали йому не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема доказами, які б підтверджували наявність у нього таких сум особистих коштіві джерел їх отримання. Саме по собі зазначення у приходних касових ордерах та квитанціях його прізвища не є переконливим підтвердженням належності йому особисто сплачених коштів, оскільки він був стороною інвестиційної та кредитної угоди, і саме від його імені повиннібулиздійснюватися платежі на їх виконання.

20.12.2003 р. ОСОБА_3 відчужив за 10 000,00 грн. належну йому на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, однак як він зазначав у письмових поясненнях, кошти від продажу зазначеної квартири були передані його матері, оскільки ця квартира придбавалася за її кошти.

З урахуванням наведеного та положень ст.60 СК України,колегія суддів вважає, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за спільні кошти і належала подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.03.2005 р. ОСОБА_3 за письмової згоди дружини ОСОБА_2 продав зазначену квартиру ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за 205 517,90 грн.

05.04.2005 р. між ОСОБА_3 та ТОВ «Деснабуд» укладено інвестиційний контракт № 12 (про інвестування у житлове будівництво), відповідно до якого об'єктом інвестування є двокімнатна квартира за адресою об'єкта будівництва: АДРЕСА_4 (відповідно до проектної документації).

Грошові кошти у розмірі 245 595,64 грн. на виконання умов цього контракту внесені ОСОБА_3 у повному обсязі 05.04.2005 р., тобто під час перебування подружжя у шлюбі.

Стверджуючи, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 посилалась на те, що 21.03.2005 р., виручені від продажу квартири АДРЕСА_2 кошти були покладені ОСОБА_3 на зберігання в індивідуальний сейф в АКБ «Укрсоцбанк», і були забрані ним 04.05.2005 р., тобто напередодні 05.04.2005 р., коли вони разом іншою сумою їх спільних коштів були внесені в інвестування будівництва спірної квартири.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 посилалася на договір №026/129Д про надання в тимчасове користування індивідуального сейфу для зберігання цінностей, укладений 21.03.2005 р. між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» на строк до 28.03.2005 р., який додатковими угодами № 78 від 28.03.2005 р. та № 2 від 01.04.2005 р. продовжувався відповідно до 01.04.2005 р. та до 04.04.2005 р.

Заперечуючи проти таких доводів позивачки, відповідач ОСОБА_3 вказував на те, що спірна квартира придбана за кошти, що були надані 05.04.2005 р. його матір׳юОСОБА_17 у розмірі 250 000,00 грн., на підтвердження чого посилався на те, що зазначені обставини, встановлені рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.03.2014 р.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.03.2014 р. немає преюдиційного значення для розгляду зазначеної справи, але вважав, що встановлені цим рішенням обставини та висновки суду, позивачка не спростувала належними та допустимими доказами.

Разом з тим, суд повністю залишив поза увагою доводи ОСОБА_2 про продаж подружжям трикімнатної квартири АДРЕСА_2, що належала їм на праві спільної сумісної власності, що відбулося незадовго до внесення ОСОБА_3 коштів в інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1, укладення ним в той же день договору про надання в тимчасове користування індивідуального сейфу в АКБ «Укрсоцбанк» на строк, що продовжувався до дня внесення коштів в будівництво спірної квартири.

Крім того з рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.03.2014 р. не убачається, що саме кошти, які передала мати відповідачеві ОСОБА_3були вкладені в інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1.

Твердження ОСОБА_3 в письмових поясненнях про те, що більша частина коштів від проданої трикімнатної квартири була використана на погашення кредиту, частину коштів передав своїй матері за кошти якої придбавалася ця квартира, а залишок коштів у розмірі 1000 -1500 доларів США поклав на зберігання в індивідуальний сейф в АКБ «Укрсоцбанк», і в подальшому віддав їх позивачці, є непереконливими з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи 21.03.2005 р.був повністю погашений кредит за кредитною угодою про інвестування будівництва квартири АДРЕСА_2, в цей же день у зв'язку з погашенням кредиту була знята заборона на відчуження зазначеної квартири, і в цей же день була укладена угода купівлі-продажу цієї квартири. Разом з тим будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредит був частково погашений за рахунок коштів отриманих ОСОБА_3 від покупців трикімнатної квартири до укладення договору її купівлі-продажу і зняття заборони відчуження цієї квартири, що для останніх є значним ризиком, відповідач не надав.

Крім того договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 був укладений в грошовій одиниці - гривні, а не в доларах США. Укладення угоди про надання в тимчасове користування індивідуального сейфу в АКБ «Укрсоцбанк» в день продажу цієї квартири і його неодноразове продовження на строк, що передувавдню внесення коштів в інвестуванняАДРЕСА_1 свідчить не про те, що ця угода була укладена не для зберігання незначної суми коштів, які в подальшому, як стверджував ОСОБА_3, він передав ОСОБА_2 (1000- 1500 доларів США), а саме для зберігання коштів від проданої трикімнатної квартири, і внесення їх в інвестування будівництва спірної квартири.

Крім того, як обґрунтовано зауважив представник ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 не надав жодного доказу на підтвердження наявності у його матері значної суми коштів з урахуванням того, що вона є особою пенсійного віку та за відсутності підтвердження джерел її доходів.

Зазначені докази у їх сукупності підтверджують доводи ОСОБА_2 про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона була придбана за їх спільні кошти внесені в період шлюбу, а твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що ця квартира була придбана лише за його особисті коштиє безпідставними.

Ураховуючи, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, вона відповідно до положень ст. 70 СК України підлягає поділу в рівних частках, по Ѕ ОСОБА_2 та ОСОБА_3

За змістом ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя, має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов׳язок для другого з подружжя, якщо майно,одержане за договором, використане в інтересах сім'ї

Аналогічні за змістом положення щодо здійснення права спільної сумісної власності містяться в ст.369 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п׳ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, і, зокрема коли зміст правочину суперечить ЦК України іншим акта цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Аналізуючи положення ч.2, ч. 3 ст.65 СК України та ч.2 ст.369 ЦК України,а також встановленіу судовому засіданні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що укладення 21.10.2013 р. ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відбулося внаслідок недобросовісних дій відповідача ОСОБА_3 за відсутності згоди співвласника ОСОБА_2,а відтак відсутності її волевиявлення на відчуження цієї квартири, що відповідно до положень ст.65 СК України, ст. ст. 369, 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник майна має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, і вибула із володіння позивачки не з її волі, її вимоги про витребування належної їй Ѕ частки зазначеної квартири у ОСОБА_6, яка набула її у власність за договором купівлі-продажу від 15.08.2015 р., укладеного між нею та ОСОБА_16.,ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст.216 ЦК України.

Зазначена у частині1 цієї статті реституція, як спосіб захисту цивільного права при визнанні правочину недійсним, відповідно до якого кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі усе, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, не може бути застосована до правочину укладеного 21.10.2013 р. між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_5, ОСОБА_4, оскільки позивачка не є його стороною.

З урахуванням наведеного її вимоги про застосування реституції до визнаного недійсним цього договору, зокрема стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 таОСОБА_5 410 000,0 грн. не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 частково.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При звернення з позовом до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1227,98 грн., а при поданні апеляційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 1484, 76 грн., всього 2712,74 грн., а тому з відповідачівОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню по 678, 18 грн. з кожного на відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 р. скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту..

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 21.10.2013 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Наталією Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за № НОМЕР_1.

Витребувати у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 678,18 грн. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Судді: