Ухвала суду № 62542740, 02.11.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 р.Справа № 818/34/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Жданюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2016р. по справі № 818/34/16

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області: № 0002112202 від 15.09.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 299002,5 грн.; № 0002122202 від 15.09.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 265504,5 грн.; № 0000472202 від 15.09.2015 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з обігу готівкових коштів в розмірі 5095,00 грн.; № 0035831707/48848 від 14.09.2015 року про збільшення суми за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 1316,22 грн.

В обгрунтування позову зазначив, що відповідачем за наслідками виїзної планової документальної перевірки 14-15 вересня 2016 року винесено податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення норм обігу готівкових коштів. Вважає такі рішення протиправними.

При цьому, вказав на те, що позивачем укладено договір зберігання з ТОВ "Будсвіт-7". Незважаючи на подання позивачем доказів виконання сторонами договору його умов: передачу товарів, оплату послуг, відповідач безпідставно, без посилання на будь-які докази, робить висновки про здійснення купівлі-продажу товару. При цьому договір не був розірваним чи визнаним недійсним, не визнавався судом удаваним у встановленому законом порядку. Збільшення відповідачем зобов'язань позивача з податку на прибуток та ПДВ по цих правовідносинах є безпідставним.

Позивачем укладено договори з ТОВ "Маршал-Транс" та ТОВ "НВО МСК Інвест" по яких мається кредиторська заборгованість, яку позивач самостійно включив до складу доходу в 1 кварталі 2015 року. Вимога відповідача про включення заборгованості до складу доходу в попередніх періодах є безпідставною, оскільки договори було укладено 31.12.2012, строк позовної давності закінчується тільки в грудні 2015 року. В ході попередніх перевірок відповідачем не вказувалось на будь-які порушення по відносинах з вказаними контрагентами.

Вважає правомірним відображення в складі податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ФГ "Діоніс", оскільки сплата таких сум підтверджується належними документами. Сировина придбавалась для використання у господарській діяльності позивача.

Вважає безпідставним неврахування відповідачем прибуткових касових ордерів, отриманих при оплаті послуг приватних підприємців, оскільки за вказаними документами можливо встановити отримувача послуг, сплачену суму та послуги, які оплачено. Законодавство не забороняє використання таких документів приватними підприємцями. Для збільшення зобов'язань позивача з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкцій за порушення порядку обігу готівкових коштів підстав не було.

Представник відповідача позов не визнав. Пояснив, що в ході перевірки встановлено укладення позивачем договору зберігання з ТОВ "Будсвіт-7". Місце зберігання віддалене від місця знаходження позивача, доказів виїзду працівників у відрядження для контролю переданих на зберігання товарів в ході перевірки не надано. З аналізу договору та обставин його виконання вбачається, що єдиною метою придбання товарів позивачем був їх продаж ТОВ "Будсвіт-7". На підставі цього зроблено висновок, що фактично ТОВ "Сумифітофармація" здійснено продаж товарів ТОВ "Будсвіт-7", а зміст операції був прихований шляхом укладення договору зберігання, що призвело до зменшення зобов'язань з податку на додану вартість.

Також в ході перевірки встановлено, що позивачем не включено до складу доходів кредиторську заборгованість перед ТОВ "Маршал-Транс" та ТОВ "НВО "МСК-Інвест" після закінчення строку позовної давності для стягнення заборгованості. Тим самим порушено вимоги Податкового кодексу України.

По відносинах з ФГ "Діоніс" позивачем включено до складу податкового кредиту суми за податковими деклараціями, що не містили повної адреси контрагента та мали невірно зазначені одиниці виміру. Такі суми позивач не мав право включати до податкового кредиту.

Також було встановлено порушення обігу готівки, що видавалась працівникам для витрат на відрядження. Позивачем були прийняті від працівників для звіту розрахункові документи, що не могли бути видані приватними підприємцями. Приватні підприємці - платники єдиного податку мають видавати розрахункові документи, що містять реквізити, передбачені Положенням про форму та зміст розрахункових документів. Позивачем прийнято від підзвітних осіб документи, що не є розрахунковими та не підтверджують оплату робіт (послуг). В зв'язку з цим застосовано штрафні санкції за порушення порядку обігу готівки та збільшено зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: п.п. 14.1.257 п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 176.2 ст. 176 ПК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем проведено документальну виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014. За наслідками перевірки відповідачем винесено 15.09.2015 податкові повідомлення-рішення: №0002112202 про збільшення зобов'язання з податку на прибуток на 199335 грн., застосовування штрафних (фінансових) санкцій на суму 99667,5 грн.; № 0002122202 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на 177003 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 88501,5 грн.; № 0000472202 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5095 грн. за порушення порядку обігу готівки.

14.09.2015 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0035831707/48848 про збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 764,25 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 551,97 грн. (а.с. 55-58).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не подано доказів отримання позивачем за договором зберігання коштів в оплату за переданий товар, отримання в зв'язку з цим прибутку та доказів отримання від ТОВ "Будсвіт-7" податку на додану вартість в складі ціни товару, а отже у відповідача були відсутні підстави для збільшення зобов'язань ТОВ "Сумифітофармація" з податку на прибуток та податку на додану вартість по цих правовідносинах. Щодо не включення до складу доходу кредиторської заборгованості, суд першої інстанції зазначив, що заборгованість не могла визнаватися безнадійною та правомірно не враховувалась позивачем в складі доходу в цьому періоді. Висновки відповідача про неможливість прийняття квитанцій до прибуткових касових ордерів як документів для підтвердження використання працівниками позивача коштів, отриманих під звіт, є безпідставним, а рішення про збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку обігу готівки є протиправними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

27 вересня 2013 року позивачем укладено з ТОВ "Будсвіт-7" договір купівлі-продажу №50/13 обладнання для бетонування (а.с. 78-80). Крім того, 01 жовтня 2013 року тими ж сторонами укладено договір відповідального зберігання № 50/13-А. Відповідно до умов цього договору ТОВ "Будсвіт-7" зобов'язалось за плату зберігати товари, надані позивачем. Кількість, перелік та вартість майна визначається окремими документами, що складаються в момент передачі майна Зберігачу. Місце зберігання товарів - м. Макіївка, 134 км об'їзної дороги, будівельний майданчик торговельного комплексу "Ашан" (а.с. 81-83). На підтвердження виконання сторонами умов договору позивачем надано копії актів приймання-передачі майна, видаткових накладних на відповідальне зберігання. Також надано акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 84-95).

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що фактично між позивачем та ТОВ "Будсвіт-7" укладено договір купівлі-продажу, а договір зберігання укладався лише з метою приховати такі відносини та зменшити податкові зобов'язання, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 235 ЦК України правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили є удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як було зазначено, позивачем було укладено договір купівлі-продажу та договір зберігання. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

З наведених норм вбачається, що укладені позивачем договори передбачають передачу іншій стороні майно, але за договором зберігання право власності на таке майно до контрагента позивача за договором не переходить, речі мають бути повернуті позивачу. Позивачем, як зазначено вище, надано доказі передачі Зберігачу товарів. Будь-яких доказів переходу до ТОВ "Будсвіт-7" права власності на це майно та здійснення ним оплати товарів відповідачем не подано.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання відповідача на те, що позивачем не здійснювалась перевірка схоронності майна, що передане ТОВ "Будсвіт-7" як на доказ укладення договору купівлі-продажу, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 950 ч. 1 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

За таких обставин, перевірка збереження майна протягом дії договору зберігання не є обов'язком поклажодавця.

Таким чином, беручи до уваги викладене, а також те, що відповідачем не подано доказів отримання позивачем за договором зберігання коштів в оплату за переданий товар, отримання в зв'язку з цим прибутку та доказів отримання від ТОВ "Будсвіт-7" податку на додану вартість в складі ціни товару, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні підстави для збільшення зобов'язань ТОВ "Сумифітофармація" з податку на прибуток та податку на додану вартість по цих правовідносинах.

Крім того, в ході перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем безпідставно не включено до складу доходу кредиторську заборгованість перед ТОВ "Маршал-Транс" та ТОВ "НВО "МСК-Інвест", в зв'язку з чим збільшено зобов'язання позивача з податку на прибуток. Моментом виникнення заборгованості відповідач вважає 10.01.2011 щодо ТОВ "НВО "МСК-Інвест" та 30.10.2011 щодо ТОВ "Маршал-Транс". В зв'язку з цим відповідачем зроблено висновок про обов'язок позивача включити кредиторську заборгованість до складу доходу в 4 кварталі 2014 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність зазначеного висновку відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 135 п. 135.5 п.п. 35.5.4 ПК України (в редакції на момент виникнення правовідносин), безнадійна кредиторська заборгованість підлягала включенню в складі інших доходів до доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Відповідно до ст. 14 п.п. 14.1.11 п.п. "а" ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ч. 1, 5 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом встановлено, що 04 січня 2011 року позивачем укладено з ТОВ "НВО "МСК-Інвест" договір постачання сировини №3-11 (а.с. 111-112). Позивач, як Покупець, зобов'язався прийняти та оплатити лікарсько-рослинну сировину. Відповідно до умов договору датою поставки вважається дата прийняття товару покупцем. Відповідно до додаткової угоди до договору від 08 липня 2011 року оплата товару покупцем здійснюється в строк до 11 січня 2012 року (а.с. 114). Відповідно до специфікації постачання товару відбулось 11 січня 2011 року, що сторонами по справі не оспорюється.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що відповідач безпідставно визнає цю дату початком перебігу строку позовної давності, оскільки сторонами договору встановлено граничний термін опати поставленого товару. Враховуючи зміст додаткової угоди до договору, перебіг строку позовної давності розпочався, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України, з моменту закінчення встановленого для оплати строку - 11 січня 2012 року. Відповідно, в 4 кварталі 2014 року строк позовної давності не закінчився, а тому заборгованість не була безнадійною в розумінні ст. 14 п. п. ПК України і правомірно не включена позивачем в цьому періоді до складу доходу.

15 вересня 2011 року позивачем укладено договір постачання сировини № 15/09/11 з ТОВ "Маршал-Транс". Відповідно до специфікації до договору постачання сировини ТОВ "Маршал-Транс" позивачу здійснено 03 жовтня 2015 року (а.с. 115-117). В цьому випадку відповідачем також початком строку позовної давності визнано дату постачання товару. При цьому безпідставно не взято до уваги вимоги п. 4.2 Договору, яким встановлено порядок та строки проведення оплати поставленого товару: 120 днів з моменту поставки. Такі дії відповідача суперечать вимогам ч. 5 ст. 261 ЦК України. Строк позовної давності за договором в 2014 році не закінчився, заборгованість не могла визнаватися безнадійною та правомірно не враховувалась позивачем в складі доходу в цьому періоді.

За твердженням позивача, кредиторська заборгованість перед вказаними контрагентами була ним самостійно включена до складу доходу в 1 кварталі 2015 року. Таке твердження відповідачем ніякими доказами не спростовано.

Судом встановлено, що в періоді, який перевірявся, працівниками позивача отримувались готівкові кошти під звіт для оплати витрат на відрядження. До бухгалтерії підприємства надавались квитанції до прибуткових касових ордерів, якими підтверджувалось витрачання коштів на оплату послуг, наданих приватними підприємцями (а.с.132-138).

В ходи перевірки відповідачем визнано, що зазначені квитанції не є належними платіжними документами, якими підтверджується витрачання коштів на відрядження. В зв'язку з цим отримані працівниками кошти визнано прибутком, збільшено зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні санкції за порушення порядку обігу готівки. В обґрунтування своїх висновків відповідач посилається на норми закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та вказує, що фізичні особи-підприємці на мають права видавати на підтвердження оплати послуг квитанції до прибуткового касового ордеру, а надані позивачем документи не відповідають вимогам до розрахункових документів.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно не погодився з таким твердженням відповідача, з огляду на наступне.

З досліджених квитанцій до прибуткових касових ордерів, що надано позивачем, вбачається, що всі вони були видані фізичними особами-підприємцями на підтвердження оплати послуг з проживання в готелі, оренди житла. Відповідно до ст. 9 ч. 1 п. 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок. Доказів того, що фізичні особи-підприємці, якими видавались квитанції до прибуткових касових ордерів не були платниками єдиного податку та зобов'язані були застосовувати реєстратори розрахункових операцій відповідачем не подано.

Посилаючись на п. 15 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" відповідач вказує на обов'язок таких фізичних осіб-підприємців видавати покупцеві товарів (послуг) розрахунковий документ встановленої форми та змісту. Документ має відповідати вимогам до розрахункового документу, встановленим Положенням про форму а зміст розрахункових документів, затвердженому наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614. Однак, зазначена норма не містить вимог до форми та змісту документу, як стверджує відповідач.

Відповідно до ст. 3 ч. 1 п. 15 закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування. Ніяких інших вимог норма закону, на яку посилається відповідач, не містить.

З наданих квитанцій до прибуткових касових ордерів вбачається, що вони містять посилання на дату операції, зазначено найменування надавача та отримувача послуги, характер послуги та її вартість, квитанції засвідчені підписом та печаткою надавача послуги.

Таким чином, наведені документи містять усі необхідні реквізити, що надають можливість з достатньою повнотою встановити характер правовідносин та їх учасників. За таких обставин, висновки відповідача про неможливість прийняття цих документів для підтвердження використання працівниками позивача коштів, отриманих під звіт, є безпідставним, а рішення про збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку обігу готівки є протиправними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року по справі № 818/34/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2016р. по справі № 818/34/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Старостін В.В. Повний текст ухвали виготовлений 07.11.2016 р.