Постанова № 62542037, 03.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/680/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства надзвичайних ситуацій України про поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства надзвичайних ситуацій України про визнання протиправним та скасування розпорядження від 08.04.2015 № 384-р; визнання протиправними та скасування наказів від 18.08.2015 № 52, від 31.12.2015 № 53; поновлення на посаді заступника Міністра, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов'язання відкликати відомості щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

В обґрунтування позову зазначив, що його звільнено з порушенням вимог Закону України "Про очищення влади", норм трудового законодавства, інших законів України та міжнародного законодавства. Зокрема указав, що підставою його звільнення стало застосування люстраційного заходу, передбаченого Законом України "Про очищення влади", у виді позбавлення права протягом певного часу обіймати посади в органах державної влади. Втім, такий захід відносно нього застосовано безпідставно, за суто формальними ознаками - у зв'язку із зайняттям певної посади в певний проміжок часу, без урахування таких основоположних принципів застосування юридичної відповідальності як презумпція невинуватості, індивідуальна відповідальність, гарантування права на захист, що визначені як самим Законом України "Про очищення влади", так і міжнародними актами.

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював та уточнював позовні вимоги і остаточно просив визнати протиправними та скасувати розпорядження КМ України від 08.04.2015 № 384-р; визнати протиправними та скасувати накази МНС України від 18.08.2015 № 52 та від 31.12.2015 № 53; поновити його на посаді заступника Міністра, голови Комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.12.2015 і до дня фактичного поновлення на посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасувано розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 №384-р.

Визнано протиправними та скасувано наказ заступника Голови ДСНС України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій від 18.08.2015 №52 та від 31.12.2015 №53.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України .

Стягнено з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 40 788 (сорок тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 08 коп.

Звернено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України, стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_2 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 4 980 (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн.

Зобов'язано Кабінет Міністрів України відкликати з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості щодо застосування до ОСОБА_2 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник Кабінету Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Згідно з п.2 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 201 КАС України, суд апеляційної інстанції змінює постанову суду першої інстанції, якщо визнає, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено питання чи справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 проходив службу на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 384-р ОСОБА_2 звільнено з посади заступника Міністра надзвичайних ситуацій України з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".

Наказом Заступника голови Державної служби з надзвичайних ситуацій України (далі - ДСНС України), голови комісії з проведення реорганізації Міністерства з надзвичайних ситуацій від 18.08.2015 № 52 оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 №384-р та наказано вважати ОСОБА_2 таким, який припинив роботу на посаді з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".

У подальшому, наказом Заступника голови ДСНС України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства з надзвичайних ситуацій від 31.12.2015 № 53 наказ від 18.08.2015 № 52 змінено - визначено, що ОСОБА_2 припинив роботу на посаді з 18.12.2015.

Втім, ні в спірному розпорядженні, ні в спірних наказах не зазначено, яка ж саме заборона та відповідно до якого критерію, з посиланням на конкретну норму Закону України "Про очищення влади", поширюється на позивача.

Водночас, встановлено, що відповідно до відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", ОСОБА_2 звільнено через застосування заборони, передбаченої частиною третьоюстатті 1 Закону України "Про очищення влади", на основі критерію, визначеного пунктом 1 частини другої статті 3 цього ж Закону, оскільки в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 він обіймав посаду щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Внаслідок застосування процедури "люстрації", позивача позбавлено можливості протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

Частиною першою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон) визначено, що для застосування до особи процедури, визначеної даним Законом, необхідно, щоб остання своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла у їх здійсненні), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Відповідно до статті 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнала обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких видана Верховною Радою, є частиною законодавства України.

Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці у Рекомендації щодо дискримінації в галузі праці та занять від 25.06.1958 № 11 (ратифікована Україною 04.08.1961) наголосила, що кожний член цієї Організації зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на недопущення дискримінації в галузі праці й занять. Така політика повинна реалізовуватися шляхом заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою і повинна враховувати такі засади як рівність можливостей та поводження у сфері праці й занять, вжиття заходів із виправлення будь-якої практики, яка цим засадам суперечить.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 7 Рекомендації).

Отже, рішення роботодавця щодо доступу до праці, просування по службі або збереження посади, умов роботи й оплати праці не повинно допускати дискримінацію.

Окрім цього, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію №1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Установлені згадуваною Резолюцією №1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі та Словаччині (рішення від 14.02.2006 у справі "Турек проти Словаччини", від 24.04.2007 у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 у справі "Любох проти Польщі").

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимоги, передбачені статтею 6 Конвенції, зокрема, щодо забезпечення всіляких гарантій, притаманних кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Згідно із частиною другою статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному випадку, з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.

Встановлено, що 27 березня 2015 року ОСОБА_2, відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про очищення влади", подав заяву, в якій зазначив про незастосування відносно нього заборон, визначених частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, а також повідомив про відсутність підстав для застосування відносно нього критерію здійснення очищення влади (люстрації), визначеного статтею 3 цього Закону.

Втім, відповідач - КМ України, будь-якої оцінки доводам його заяви не надав, як не пояснив і суду, чому не прийняв їх доводи до уваги та не спростував.

Наведене свідчить, що КМ України перевірку на предмет прийняття ОСОБА_2 рішень чи вчинення дій (допущення бездіяльності) та/або сприяння в їх здійсненні, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини фактично не здійснив; виконав свою функцію формально, без оцінки доводів позивача та без ухвалення будь-якого висновку за наслідком вирішення цього питання.

Відповідачем не надано жодних доводів та доказів щодо вчинення ОСОБА_2 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і під час розгляду справи судом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що КМ України прийняв спірне рішення про звільнення позивача з посади не у зв'язку з порушенням останнім тих чи інших вимог Закону, а виключно з підстав зайняття ним в певний період часу посади, щодо якої здійснюється очищення влади, чим порушив конституційні приписи і гарантії, а також основоположні принципи проведення люстрації, такі як: презумпція невинуватості, індивідуальна відповідальність, гарантування права на захист та, у зв'язку з цим, у своєму рішенні не послався та і не міг послатися на конкретну правову норму Закону України "Про очищення влади", як на підставу для звільнення.

Відтак, спірне рішення КМ України не відповідає критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, оскільки прийнято з порушенням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Окрім того, згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачі, заперечуючи проти позову, правомірності своїх рішень не довели.

Оцінюючи ж наведені відповідачами доводи щодо обґрунтованості застосування стосовно ОСОБА_2 критерію здійснення очищення влади (люстрації), визначеного пунктом 1 частини другої статті 3 Закону, слід зазначити наступне.

Пунктом 1 частини другої статті 3 Закону визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням. До таких посад належать посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України, міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх першого заступника, заступника.

Представник КМ України у письмових поясненнях підтвердив, що указана заборона була застосована стосовно ОСОБА_2 з тих підстав, що в період з з 21.11.2013 по 22.02.2014 він обіймав посаду заступника Міністра надзвичайних ситуацій та не був звільнений в цей період із займаної посади за власним бажанням.

Встановлено, що ОСОБА_2 призначений на посаду заступника Міністра надзвичайних ситуацій України Указом Президента України від 29 травня 2012 року № 358/2012.

Відповідно до положень статей 113, 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією і законами України, актами Президента України, здійснює визначеніКонституцією та законами України повноваження, зокрема, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Статтею 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем'єр-міністра України, зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, перших заступників і заступників міністрів.

Відтак, Уряд має повноваження призначати та звільняти керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників, заступників міністра.

Статтею 1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Згідно з Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 402 "Про Положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України"Міністерство надзвичайних ситуацій України (далі - МНС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МНС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

У зв'язку з проведенням в Україні адміністративної реформи, Міністерство надзвичайних ситуацій України, шляхом злиття з Державною інспекцію техногенної безпеки України, реорганізовано, з утворенням Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Також визначено, що діяльність цієї служби спрямовується й координується КМ України через Міністра оборони України (Указ Президента України від 24 грудня 2012 року № 726/2012 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади").

Головою новоутвореної ДСНС України призначено ОСОБА_5 (Указ Президента України від 24 грудня 2012 року № 743/2012).

Відповідно до пункту 15 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (у редакції, чинній на день прийняття рішення про реорганізацію; далі - Порядок), у разі припинення органу виконавчої влади, КМ України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

З огляду на указані приписи законодавства, розпорядженням КМ України від 26 грудня 2012 року № 1075-р "Про утворення комісій з проведення реорганізації МНС України та Державної інспекції техногенної безпеки" утворено комісію з проведення реорганізації, зокрема, МНС України та призначено її головою заступника Міністра надзвичайних ситуацій ОСОБА_2

Згідно з пунктом 18 Порядку, з моменту затвердження персонального складу комісії з припинення органу виконавчої влади до неї переходять повноваження щодо управління справами лише у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади.

Наказ про затвердження персонального складу комісії з проведення реорганізації МНС України був прийнятий заступником Міністра, головою комісії з проведення реорганізації МНС України ОСОБА_2 9 січня 2013 року (наказ від 9 січня 2013 року № 1 "Про здійснення реорганізації МНС України").

16 січня 2013 року Президентом України прийнятий Указ № 20/2013 "Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій", яким затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі - Положення про ДСНС України); визначено останню правонаступником МНС України; зобов'язано КМ України вирішити у двомісячний строк питання щодо: передачі в установленому порядку до сфери управління ДСНС України цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, а також нерухомого майна, техніки, інших матеріально-технічних засобів, які належать до сфери управління МНС України; передачі ДСНС України підрозділів, підпорядкованих МНС України.

Відповідно до Положення про ДСНС України, її очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України (пункт 9). Голова ДСНС України має двох заступників, у тому числі одного першого, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України (пункт 10).

1 лютого 2013 року Президент України призначив першим заступником Голови ДСНС України ОСОБА_6, а заступником Голови ДСНС України - ОСОБА_7 ( Укази Президента від 1 лютого № 52, № 53, відповідно).

Отже, із системного аналізу викладеного слідує, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні державної політики у сфері цивільного захисту є Міноборони, а забезпечує реалізацію державної політики у цій сфері ДСНС України.

Пунктом 12 Порядку передбачено, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Президентом України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.

Встановлено, що 27 березня 2013 року КМ України прийнято розпорядження № 176-р "Питання Державної служби з надзвичайних ситуацій", яким погоджено пропозицію Міноборони щодо можливості здійснення Державною службою з надзвичайних ситуацій покладених на неї функцій і повноважень, зокрема, МНС України, що припиняється.

Отже, усі функції і повноваження у сфері компетенції МНС України передані новоутвореній ДСНС України саме з 27 березня 2013 року.

Враховуючи, що у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 позивач працював в МНС України, яке перебувало у стадії реорганізації (припинення) та не виконувало своїх повноважень, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, а такі повноваження у цей період покладалися та фактично реалізовувалися ДСНС України, як правонаступником МНС України, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо застосування презумпції невинуватості позивача та про безпідставність застосування відносно нього люстраційної процедури.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спірне розпорядження КМ України від 8 квітня 2015 року № 384-р про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Міністра МНС України відповідно до вимог Закону України "Про очищення влади" є протиправним і підлягає скасуванню, тож позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів МНС України № 52 від 18 серпня 2015 року та № 53 від 31 грудня 2015 року про визнання його таким, що припинив роботу на посаді заступника Міністра МНС України з 18 грудня 2015 року, як похідні.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на встановлене, суд ухвалює рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, з якої його було незаконно звільнено розпорядженням КМ України.

Окрім того, враховуючи, що повноваження ОСОБА_2 як голови комісії з проведення реорганізації МНС України були припинені у зв'язку з незаконним звільненням з посади, суд приходить до висновку про необхідність відновлення виконання ним і цих повноважень.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки МНС України від 08.04.2015 №03-17/206 середньомісячна заробітна плата заступника Міністра надзвичайних ситуацій України ОСОБА_2 складає 4 980 грн, середньомісячне число робочих днів - 21.

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 237, 14 грн.

Відтак, за період вимушеного прогулу (з 18.12.2015 по 30.08.2016), який складає 172 дні, ОСОБА_2 підлягає до виплати 40 788,08 грн. (237, 14 грн Х 172 дні).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як правонаступника Міністерства надзвичайних ситуацій України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо звернення до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника МНС України та стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що складає 4 980 грн.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Незважаючи на те, що ОСОБА_2 під час розгляду справи відмовився від позовних вимог щодо зобов'язання КМ України відкликати з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр) відомості про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", суд, з метою повного захисту його прав та інтересів, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Реєстру, що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.

Як зазначено вище, в Реєстрі наявні відомості стосовно ОСОБА_2

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про Реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16.10.2014 № 1704/5(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за № 1280/26057) підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Держателя Реєстру (яким є Міністерство юстиції України) від органу, який проводив передбачену Законом України "Про очищення влади" перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Оскільки під час розгляду справи встановлено безпідставність застосування відносно ОСОБА_2 процедури люстрації, то відповідні відомості про нього, як особу, щодо якої встановлено заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", підлягають вилученню з Реєстру.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо покладення обов'язку на КМ України відкликання з Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомостей щодо застосування стосовно позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки КМ України не наділений такими повноваженнями відповідно до зазначеного вище Положення про Реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16.10.2014 № 1704/5(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за № 1280/26057).

Тому, колегія суддів приходить до висновку щодо зобов'язання КМ України звернутись із заяваю до Держателя Реєстру (яким є Міністерство юстиції України) щодо відсутності підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», на підставі чого відкликати відомості щодо застосування стосовно ОСОБА_2 такої заборони.

Щодо клопотання відповідача про зупинення виконання судового рішення колегія суддів звертає увагу на наступне.

Суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо зупинення виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю статті, якаб визначала як право, так й алгоритм, порядок зупинення виконання судових рішень.

Проте, відповідно до п.5 ч.1 ст. 215 КАС України, зазначеним вище правом наділений суд касаційної інстанції, а саме після відкриття провадження вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржують ся.

Слід також звернути увагу на те, що представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що заявлена вимога щодо зупинення виконання оскаржуваного рішення є неактуальною у зв'язку з чим відмовився від неї.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

26 жовтня 2016 року представником Кабінету Міністрів України подано клопотання про повернення надлишково сплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства надзвичайних ситуацій України про поновлення на роботі.

Перевіривши доводи вказаної заяви та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України на виконання ухвали судді Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року про залишення апеляційної скарги без руху, у зв'язку з несплатою судового збору в розмірі 1 818, 96 грн., було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 637, 92 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 4070 від 07.10.2016 року.

Разом з тим, зазначену суму судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі було сплачено Міністерством юстиції України, яке відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та пп. 54 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУвід 02.07.2014 № 228, представляє інстереси Кабінету Міністрів України у судах загальної юрисдикції.

Згідно ч. 1 статті 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, зважаючи на те, що апелянтом було переплачено суму судового збору за подання апеляційної скарги, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення судового збору у відповідності до п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Тобто, загальна сума надмірно сплаченого судового збору, що підлягає поверненню Кабінету Міністрів України в особі Міністерству юстиції України, становить 1 818, 96 грн.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задоволити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року - змінити, виклавши сьомий абзац її резолютивної частини в такій редакції:

«Зобов'язати Кабінет Міністрів України звернутись до Держателя реєстру (Міністерства юстиції України) про відкликання з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей щодо застосування до ОСОБА_2 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». ».

У іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року року - залишити без змін.

Повернути Кабінету Міністрів України в особі Міністерству юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, р/р 35217003000177, МФО банку 820172) згідно платіжного доручення від 07 жовтня 2016 року № 4070 надмірно сплачений судовий збір, у розмірі 1 818 (одну тисячу вісімсот вісімнадцять) гривень 96 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 08 листопада 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.