Ухвала суду № 62541776, 03.11.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2016 рокусправа № 808/9121/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Прокопчук Т.С.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - Управління ДМС України в Запорізькій області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 2301/03-14154 від 02.12.2015 року щодо скасування дозволу на її - громадянки Російської Федерації - імміграцію в Україну та зобов'язати поновити його дію, та видати посвідку на постійне проживання в Україні для іноземців та осіб без громадянства терміном дії «безстроково».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2016 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Управління ДМС України в Запорізькій області № 2301/03-14154 від 02.12.2015 року щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2; зобов'язано відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні терміном дії «безстроково», присуджено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачену суму судового збору в розмірі 487,20 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління ДМС України в Запорізькій області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про день розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно ст.41 КАС України не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в 1998 році в неповнолітньому віці 11 років, прибула до України з Російської Федерації (далі РФ) на постійне проживання до родини матері ОСОБА_4- громадянки РФ,зі складом родини: вітчим ОСОБА_5- громадянин України, сестри ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 - громадянка РФ, ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_3 - громадянка України.

З зазначеного часу позивачка постійно проживає в Україні , отримала повну загальну середню освіту відповідно до свідоцтва загальноосвітньої школи №69 серія НОМЕР_1 від 24.06.2002 року, та атестата Запорізького правобережного професійного ліцею серія НОМЕР_2 від 30.06.2004 року.

Позивач 19.12.2006 року подала заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну,та отримала дозвіл на імміграцію в Україну у вигляді довідки №1988 від 02.03.2007 року, та посвідку на постійне місце проживання в Україні від 16.03.2007 року,у зв'язку з втратою якої документована ВГІРФО ГУМВС України в Запорізькій області посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 20.05.2010 року з терміном дії «безстроково».

Під час перевірки в листопаді 2015 року матеріалів особової справи позивача Ленінським РВ у м. Запоріжжі Управління ДМС України в Запорізькій області встановлено, що підставою надання позивачу дозволу на імміграцію до України відповідно до приписів п.4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» є наявність в неї повнорідної сестри - ОСОБА_7, - громадянки України, яка є рідною сестрою позивача лише по матері.

02.12.2015 року начальником Управління ДМС України в Запорізькій області направлене начальником Ленінського РВ у м. Запоріжжі Управління ДМС України в Запорізькій області подання №2313/5873 від 12.11.2015 року щодо скасування рішення про законність надання відповідного дозволу на імміграцію ОСОБА_2 розглянено,та затверджено висновок про доцільність прийняття рішення про скасування їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки повнорідність позивача та її сестри ОСОБА_7 не підтверджується, а інші підстави для отримання дозволу відповідно до наданих позивачем письмових пояснень - відсутні.

На підставі вищезазначеного висновку Управлінням ДМС України в Запорізькій області 02.12.2015 року прийнято рішення № 2301/03-14154, яким позивачу скасований виданий на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну у вигляді довідки №1988 від 02.03.2007 року та вилучено посвідку на постійне місце проживання в Україні Серії НОМЕР_3 від 20.05.2010 року для подальшого його знищення, що підтверджується доповідною запискою начальника Ленінського РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області.

Не погодившись з даними діями та рішенням Управління ДМС України в Запорізькій області № 2301/03-14154 від 02.12.2015 року, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року (далі - Закон № 2491-III).

Приписами ч.1, п.4 ч.2 ст. 4 Закону №2491-III встановлено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції; квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, особам, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

За приписами п.6 ст. 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав,в тому числі в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно матеріалів справи в березні 2007 року Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області на підставі поданих ОСОБА_2 документів проводилася відповідна перевірка законності залишення її на території України відповідно до приписів п.4 ч. 2 ст. 4 Закону №2491-III, та зазначеним органом підстав для відмови у наданні їй дозволу на імміграцію встановлено не було, позивачу видана довідка №1988 від 02.03.2007 року, та посвідка на постійне місце проживання в Україні від 16.03.2007 року.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення правомірно прийнято до уваги обставину,що ОСОБА_2 є матір'ю малолітньої дитини - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, який є громадянином України, не має можливості жити окремо від матері, виїзд позивача за межі країни приведе до несприятливих для дитини наслідків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинним законодавством України не передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у разі, якщо такий дозвіл надано без достатніх підстав або помилково, оскаржуване рішення щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію до України є формальним, оскільки фактично не містить належної інформації щодо наявності конкретних обставин, передбачених приписами ст. 12 Закону №2491-III , для скасування дозволу на імміграцію, а тому є вірним визнання судом першої інстанції протиправним та скасування вищезазначеного рішення відповідача № 2301/03-14154 від 02.12.2015 року.

Оскільки отримана позивачем замість втраченої посвідки на постійне місце проживання в Україні від 16.03.2007 року, посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 20.05.2010 року з терміном дії «безстроково» відповідачем вилучена для подальшого знищення, судом першої інстанції правомірно задоволено позовну вимогу щодо покладання на відповідача обов'язку видати таку посвідку ОСОБА_2, що є достатнім способом захисту прав позивача.

Доводами апеляційної скарги зазначені обставини не спростовуються.

Судом першої інстанції правомірно у відповідності до приписів ст. 94 КАС України, присуджено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 487,20 грн.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Т.С. Прокопчук

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова