Постанова № 62541542, 03.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р. Справа№ 911/1030/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

прокуратури: Галась О.М.;

позивача-1: Лимар Л.Б.;

позивача-2: Колода Є.Г.;

відповідача-1: Грищенко В.В.;

відповідача-2: не з'явились;

відповідача-3: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства

з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду Київської області

від 15.08.2016р.

у справі №911/1030/16 (головуючий суддя Мальована Л.Я.,

судді: Христенко О.О., Подоляк Ю.В.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої

прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Державної фіскальної служби України

2) Регіонального відділення Фонду державного майна

України в Київській області

до 1) Національного університету державної податкової служби

України

2) Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі

товариства з обмеженою відповідальністю

3) Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської

області

про визнання незаконним та скасування рішення та повернення

майна у державну власність

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України (далі - позивач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області (далі - позивач-2) до Національного університету державної податкової служби України (далі - відповідач-1), Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач-2), Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області (далі - відповідач-3), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-3 №143 від 31.07.2007р., а також витребувати з незаконного чужого володіння відповідача-2 на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", що розташований за адресою: смт. Ворзель, вул. Кірова, б. 3, вартістю 1 665 384,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення відповідача-3 було прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, яке регулює порядок відчуження об'єктів державної власності, внаслідок чого відбулося незаконне відчуження реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір".

Відповідач-1 визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-2 та відповідач-3 проти позову заперечували, посилаючись на безпідставність позовних вимог. Окрім того, відповідач-2 та відповідач-3 просили суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2016р. у справі №911/1030/16 позов було задоволено повністю, а саме:

- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-3 №143 від 31.07.2007р. "Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційного оздоровчого комплексу "Сосновий бір", розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова, 3 за Національним університетом ДПС України";

- витребувано з незаконного чужого володіння відповідача-2 на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України об'єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3, загальною вартістю 1 665 384, 25 грн.;

- присуджено до стягнення з відповідачів на користь прокуратури Київської області по 8 786,25 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2016р. у справі №911/1030/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем-2 під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2016р.

20.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли:

- заява відповідача-2 про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме висновку науково-правової експертизи з питання визначення окремих організаційно-розпорядчих актів та відчуження об'єктів державної власності від 17.09.2015р. №126/315;

- пояснення відповідача-3 по справі, в яких було викладено клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника відповідача-3;

- відзив позивача-1 на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про непідтвердженість доводів апеляційної скарги належними доказами та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судове засідання 20.10.2016р. з'явилися лише представники прокуратури, позивача-1, відповідача-1, відповідача-2. Представник позивача-2 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судове засідання 20.10.2016р. представник відповідача-3 не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.11.2016р.

28.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що ОСОБА_6, який здійснює супроводження даної справи, на час судового засідання, призначеного на 03.11.2016р., перебуватиме у відпустці.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вказаного клопотання відповідача-2, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Зокрема, відповідачем-2 не надано суду доказів на підтвердження того, що, окрім ОСОБА_6, у відповідача-2, як юридичної особи, відсутня можливість залучити до участі у справі для представництва своїх інтересів іншого представника.

До того ж, явка представників сторін та прокуратури не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

03.11.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача-2 надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 03.11.2016р. представники прокуратури, позивачів та відповідача-1 заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача-2, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 в судове засідання 03.11.2016р. не з'явилися.

Оскільки явка представників сторін та прокуратури не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача-2 та відповідача-3.

В судовому засіданні 03.11.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів та відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Відповідач-1 звернувся до відповідача-3 щодо оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір».

Розглянувши подання відповідача-1, статутні та інші документи установи, матеріали технічної інвентаризації, відповідач-3 прийняв рішення № 143 від 31.07.2007р. «Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруд реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір», розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова, 3, за Національним університетом ДПС України» (том справи - 1, аркуш справи - 44), яким вирішив:

- дозволити Ірпінському бюро технічної інвентаризації оформити відповідну документацію на будівлі та споруди реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір», розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова, 3;

- доручити Ірпінському бюро технічної інвентаризації оформити та видати Національному університету ДПС України свідоцтво про право власності на будівлі та споруди реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір», розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова, 3.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого відповідачем-3 20.09.2007р. за відповідачем-1 було зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно, про що Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" здійснено відповідний запис в книзі: 1-29, номер запису: 160, реєстраційний номер: 20350050.

10.08.2007р. відповідач-1 направив на адресу голови Державної податкової адміністрації України (Державна податкова служба України, Міністерство доходів і зборів України) Бондаренко Г.І. лист №1003/01-04, в якому просив надати дозвіл на реалізацію об'єкту нерухомості - піонерського табору "Сосновий бір", пославшись на повну непридатність вказаного майна, відсутність коштів на реконструкцію та неможливість підтримувати в належному стані напівзруйновані будівлі, географічну віддаленість об'єкту нерухомості від учбового закладу.

Листом №7981/6/04-0316 від 20.08.2007р. виконуючий обов'язки голови Державної податкової адміністрації України Бондаренко Г.І. повідомив відповідача-1 про те, що не заперечує щодо реалізації зазначеного об'єкта, розташованого за адресою: смт. Ворзель, вул. Кірова, 3 в установленому чинним законодавством порядку (на конкурсних засадах, відкритих торгах аукціонів).

Продаж об'єкта нерухомості відбувся 16.11.2007р. на відкритих торгах (аукціоні), проведених Товарною біржею "Центральна універсальна біржа" та оформлених протоколом №1 від 16.11.2017р. (том справи - 1, аркуші справи - 24-30).

Серед умов продажу, зокрема, було вказано про те, що продаж об'єкта нерухомості здійснювався на підставі листа Державної податкової адміністрації України № 7981/6/04-0316 від 20.08.2007р. Переможцем аукціону (покупцем) було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія".

26.11.2007р. між відповідачем-1, як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія", правонаступником якої є відповідач-2, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуші справи - 15-17).

За умовами вказаного Договору купівлі-продажу (п.1.1) продавець продав, а покупець купив реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Сосновий бір», що знаходиться в смт. Ворзель, м. Ірпінь, Київської області по вул. Кірова, 3 (далі об'єкт).

Вказаний в цьому договорі об'єкт продано за суму 3 142 235,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 523 705,83 грн. (п.1.6 в редакції договору від 27.12.2007р. про внесення змін та доповнень до Договору купівлі-продажу - том справи - 1, аркуші справи - 18-19).

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокуратура та позивачі зазначали про те, що за зверненням відповідача-1 щодо законності рішення відповідача-3 від 31.07.2007р. №143 та укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна від 26.11.2007р. прокуратурою було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що відчуження об'єктів державної власності, зокрема, реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", відбулось в порушення п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України №803 від 06.06.2007р., оскільки відсутні розпорядчі акти Державної податкової адміністрації України про надання згоди на відчуження майна у 2007 році. Натомість, відповідно до п.1.2 Статуту відповідача-1 останній заснований на державній власності і підпорядкований безпосередньо Державній податковій службі України.

Зважаючи на вищевикладене, прокуратура та позивачі просили суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-3 №143 від 31.07.2007р., а також витребувати з незаконного чужого володіння відповідача-2 на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", що розташований за адресою: смт. Ворзель, вул. Кірова, б. 3, вартістю 1 665 384,25 грн.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 392, 393 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Як уже зазначалося вище, предметом дослідження у даній справі є питання щодо правомірності відчуження об'єкту державної власності, а саме реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір".

Згідно зі ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

В п.п.1.2, 10.2 Статуту відповідача-1 передбачено, що останній заснований на державній власності і підпорядкований Державній податковій службі України. Майно, що закріплене за університетом, а також доходи від використання цього майна належать Університету на правах оперативного управління. Майно, передане в оперативне управління, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством (том справи - 1, аркуші справи - 83-95).

Правові основи управління об'єктами державної власності визначає Закон України "Про управління об'єктами державної власності", згідно зі ст. ст. 1, 3, 4 якого управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Об'єктами управління державної власності, зокрема, є майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління. До суб'єктів управління об'єктами державної власності, серед інших, належать міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління) та Фонд державного майна України.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в ст. 141 Господарського кодексу України наведені особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання, згідно з якою до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

06.06.2007р. постановою Кабінету Міністрів України №803 було затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, який визначає механізм та способи відчуження об'єктів державної власності.

Згідно з п.п.6, 13 названого Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України. Відчуження нерухомого майна шляхом його продажу здійснюється на аукціоні. Продаж нерухомого майна, яке відноситься до державної власності, здійснюється на аукціоні за конкурсом та за погодженням із суб'єктом управління та Фондом державного майна України.

Як уже зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження об'єктів державної власності, зокрема, реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", відбулось з порушенням п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, оскільки у відповідача-1 відсутні розпорядчі акти Державної податкової адміністрації України про надання згоди на вказаного відчуження вказаного майна у 2007 році.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач-1 звернувся до Фонду державного майна України з листом щодо надання роз'яснень стосовно погодження суб'єктами господарювання з Фондом державного майна України реалізації майна, яке є державною власністю.

Фонд державного майна України в листі №10-24-18011 від 11.12.2008р. повідомив відповідача-1 про те, що Фонд державного майна розглядає питання щодо надання погодження на відчуження майна суб'єктами господарювання лише за поданням документів відповідними суб'єктами управління.

Відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Державної податкової адміністрації України №36/13 від 12.01.2000р. дитячий табір-санаторій-профілакторій «Сосновий бір», розташований за адресою: смт. Ворзель Київської області, вул. Кірова, 3, передано до сфери управління Державної податкової адміністрації України на баланс Українського фінансово-економічного інститут (правонаступником якого є відповідач-1) (том справи - 1, аркуш справи - 223). Окрім того, вказаним наказом доручено здійснити прийом-передачу зазначеного закладу Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області та Українському фінансово-економічному інституту у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

28.02.2000р. було здійснено передачу дитячого табору-санаторію-профілакторію "Сосновий бір" до сфери управління Державної податкової адміністрації України, про що складено відповідний Акт від 28.02.2000р. (том справи - 1, аркуші справи - 208-213).

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що спірний об'єкт нерухомого майна (реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", розташований в Київській області в смт. Ворзель по вул. Кірова, 3) повинен належати відповідачу-1 на праві оперативного управління, а власником вказаного майна має бути уповноважений державою орган у сфері управління державним майном, а саме позивач-1.

Прокуратура та позивачі стверджували про те, що відповідачем-1 було зареєстроване право власності на спірну нерухомість на підставі рішення відповідача-3 від 31.07.2007р. №143 без отримання необхідного погодження зі сторони органу у сфері управління державним майном, що в свою чергу призвело до зміни власника майна.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства шляхом укладення цивільно-правової угоди без дозволу уповноваженого державою органу управління державним майном, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

В ст. ст. 1, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що приватизація державного майна це - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Приватизації не підлягають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, серед яких вказаною статтею визначається - об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету. Зазначені об'єкти державної власності, не підлягають приватизації незалежно від їх включення до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, який затверджується Верховною Радою України.

Отже, вказана правова норма чітко встановлює заборону на відчуження з державної власності певних об'єктів державного майна.

Водночас, як уже зазначалося вище, спірний об'єкт нерухомого майна було відчужено відповідачем за договором купівлі-продажу від 26.11.2007р., укладеним з відповідачем-2.

Тобто, вказаний об'єкт нерухомого майна, перебуваючи у державній власності та на балансі відповідача-1, був об'єктом освіти, оскільки використовувався для забезпечення діяльності закладу освіти як гуртожиток для проживання студентів університету.

Наведені обставини свідчать про те, що договір купівлі-продажу вказаного об'єкта нерухомого майна було укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2 всупереч вимогам ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка прямо встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об'єктів освіти та науки.

Відповідно до законодавства, право власності визначається як сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Правовим наслідком відчуження майна відповідачем-1 на користь відповідача-2 були б правовідносини пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням цим майном.

Після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, спірний об'єкт нерухомого майна перебував в оренді у відповідача-1 для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу. Починаючи з 2008 року по 2014 рік між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладались договори найму (оренди) нерухомого майна і за вказаний період відповідачем-1 на користь відповідача-2 за договорами оренди було сплачено 13 016 083,20 грн.

З наведеного випливає, що правовідносини, які були наслідком укладання оспорюваного правочину прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки привели до втрат державного бюджету на суму 13 016 083,20 грн.

За результатами перегляду справи колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір", розташований за адресою: Київська область, смт Ворзель, вул. Кірова, 3, вибув з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для пред'явлення вимог про витребування майна із незаконного чужого володіння на користь держави. Зважаючи на викладене, вимога про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірного майна прокурором не заявлялась, а для повернення майна у власність держави необхідним є припинення правового титулу належного набувача, тобто визнання незаконним та скасування рішення відповідача-3 №143 від 31.07.2007р.

З приводу посилання відповідача-2 на наявність необхідного погодження для відчуження спірного нерухомого майна, необхідно зазначити наступне.

На виконання наказу Державної податкової адміністрації від 14.01.2007р. №15 було проведено перевірку правомірності відчуження об'єктів державної власності Національним університетом Державної податкової служби України за період 01.01.2005р. по 31.12.2007р., про що складено Акт №14-5020/3 від 17.01.2008р. (том справи - 1, аркуші справи - 31-34).

За результатами вказаної перевірки було встановлено порушення вимог п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, зокрема Комплексу "Сосновий бір" на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007р.

Дійсно, Державна податкова адміністрація України листом від 20.08.2007р. №7983/6/04-0316 на звернення відповідача-1 від 10.08.2007р. №1003/01-04 щодо надання дозволу на реалізацію Комплексу "Сосновий бір" не заперечувала можливість продажу останнього, але в установленому законодавством порядку. При цьому, до вказаного листа відповідачу-1 будь-якої документації для отримання дозволу на відчуження не надавалось.

Жодних розпорядчих документів Державної податкової адміністрації України щодо надання дозволу на відчуження Комплексу "Сосновий бір" не видавалось, що в свою чергу не заперечувалося і представником відповідача-1.

Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

На звернення відповідача-1 Державною податковою адміністрацією України листом від 11.08.2008р. №8140/6/05-0116 щодо надання дозволу на відчуження об'єктів державної власності було надано роз'яснення вимог Порядку відчуження об'єктів державної власності, а саме необхідності виконання вимог пунктів 6,7 цього Порядку.

Аналогічні роз'яснення відповідачу-1 були надані Фондом державного майна України листом від 11.12.2008р. №10-24-18011.

Натомість, всупереч встановленому механізму відчуження об'єктів державної власності та встановленим Актом Державної податкової адміністрації України від 17.01.2008р. №14-5020/3 фактом порушень відчуження об'єктів державної власності й роз'ясненням, які надавалися відповідачу-1, відповідні заходи зі сторони відповідача-1 вжиті не були.

Відносно заяв відповідачів про застосування строку позовної давності, судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності наведені в ст. 267 Цивільного кодексу України, згідно з ч.4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Розглянувши пояснення прокуратури щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному випадку має місце порушене право держави щодо незаконного вибуття з її володіння нерухомого майна до приватних осіб і єдиний можливий спосіб повернення цього майна є поновлення пропущеного строку на звернення до суду. При цьому судом враховано, що орган держави, з володіння якого вибуло нерухоме майно, жодних цивільно-правових заходів не вживав, оскільки ані Положенням про Державну податкову адміністрацію України, ані Положенням про Державну фіскальну службу України не було передбачено повноваження на звернення до суду з позовом при порушенні їх прав, зокрема, правом володіння державним майном. Тобто, по суті позивач-1 взагалі не мав можливості самостійно звернутися до суду з позовом, який розглядається у даній справі, а відповідний захист державі гарантується згідно з вимогами чинного законодавства органами прокуратури, яким в свою чергу про зазначені у позові порушення щодо незаконного відчуження державного майна стало відомо лише у 2014 році після проведення перевірки.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відмови у позові внаслідок спливу позовної давності і порушене право позивачів підлягає судовому захисту, гарантованому Конституцією України.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2016р. у справі №911/1030/16 - без змін.

2. Матеріали справи №911/1030/16 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк