Рішення № 62540706, 07.11.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа № 918/998/16

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріанекс",

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної фінансової інспекції в Рівненській області,

про стягнення коштів 82 106 грн. 37 коп.

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 16.09.2016 р.;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 04.01.2016 р.;

від третьої особи - ОСОБА_3, довіреність № 17-25-07/236 від 16.01.2016 р.

В судовому засіданні 7 листопада 2016 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2016 року Рівненське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (далі Фонд) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріанекс" (далі Товариство) про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 82 106 грн. 37 коп.

В обґрунтування своїх вимог Фонд посилався на те, що згідно умов укладеного між позивачем та Товариством договору підряду на капітальне будівництво від 14 травня 2008 року № 014т/08, останнє за завданням Фонду на свій ризик зобовязалося виконати та здати в установлений цим договором строк обєкт будівництва 104-х квартирний житловий будинок з вбудованими прибудованими приміщеннями, розташований за адресою: Рівненська область, місто Кузнецовськ, мікрорайон Будівельників, 1, а позивач, у свою чергу, надати відповідачу будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Товариства закінчені роботи (обєкт будівництва) та оплатити їх вартість.

У той же час в ході проведеної Державною фінансовою інспекцією України в Рівненській області (далі Інспекція) ревізії фінансово-господарської діяльності Фонду за період з 1 червня 2010 року по 30 червня 2010 року та з окремих питань за період з 1 січня 20058 року по 31 травня 2010 року було встановлено, що внаслідок оплати завищеної вартості виконаних робіт, які були проведені на виконання вищезазначеної угоди, позивачу було завдано збитків на загальну суму 82 106 грн. 37 коп. Даний факт був зафіксований в акті від 11 вересня 2013 року № 17-06-06/67, у звязку з чим позивачем на адресу Товариства була направлена претензія від 28 жовтня 2015 року № 753 про оплату вказаної в акті суми грошових коштів. Оскільки відповідачем у добровільному порядку не було повернуто зазначеної суми, позивач, посилаючись на статтю 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), просив суд стягнути з відповідача зайво сплачені ним кошти у розмірі 82 106 грн. 37 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року позовну заяву Фонду від 16 вересня 2016 року № 502 прийнято до розгляду суддею Політикою Н.А., порушено провадження у справі № 918/998/16 та призначено її до розгляду на 10 жовтня 2016 року.

7 жовтня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 7 жовтня 2016 року № 126/16 (а.с. 32-34), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Фонду з огляду на пропуск останнім встановленого законом строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою від 10 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 20 жовтня 2016 року. Крім того, цією ж ухвалою до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Інспекцію.

До початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення Інспекції від 18 жовтня 2016 року № 17-25-17/5079 (а.с. 44), в яких остання підтримала вимоги Фонду та не заперечували проти їх задоволення.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 7 листопада 2016 року.

3 листопада 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання Фонду від 19 жовтня 2016 року № 590 (а.с. 60-61), в якому позивач просив суд в порядку статті 79 ГПК України зупинити провадження у справі до розгляду кримінальної справи № 12016180010002455 та набрання законної сили відповідним судовим рішенням. В обґрунтування вказаного клопотання позивач посилався на те, що в рамках вищенаведеної кримінальної справи передбачається проведення додаткової бухгалтерської перевірки всіх (зокрема, спірних) витрат сторін, результати якої можуть бути підставою для зміни вимог Інспекції.

Проте суд не вбачає правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Водночас на підтвердження заявленого клопотання Фондом не було подано жодних доказів судового розгляду кримінальної справи № 12016180010002455, а надано лише супровідний лист слідчого Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області ОСОБА_4 про направлення ухвали слідчого судді Рівненського міського суду від 20 травня 2016 року про тимчасовий доступ до речей і документів в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180010002455 від 19 квітня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України(а.с. 62). Крім того, позивачем не було надано суду беззаперечних доказів обовязкового проведення зазначеної бухгалтерської перевірки в межах кримінальної справи № 12016180010002455.

В обґрунтування свого клопотання позивач посилався на те, що результати проведеної в рамках вищенаведеної кримінальної справи додаткової бухгалтерської перевірки витрат можуть бути підставою для зміни вимог Інспекції.

Зважаючи на наведені твердження суд констатує, що згідно з частиною 2 статті 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

З огляду на вищевказані нормативні приписи чинного процесуального законодавства суд дійшов висновку про те, що можлива зміна вимог Інспекції у звязку з гіпотетичним проведенням додаткової бухгалтерської перевірки витрат сторін в рамках кримінальної справи № 12016180010002455 не спричинить до автоматичної зміни ціни позову у даній справі, оскільки остання визначається позивачем самостійно та може коригуватися шляхом подання до суду відповідних заяв про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог на підставі статті 22 ГПК України.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність Фондом фактів розгляду кримінальної справи № 12016180010002455 в судовому порядку, неможливості розгляду даної справи до вирішення зазначеної кримінальної справи, а також безпосередньої пов'язаності вказаних справ, у звязку з чим у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі від 19 жовтня 2016 року № 590 слід відмовити.

У судовому засіданні 7 листопада 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Інспекції у цьому судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 7 жовтня 2016 року № 126/16.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2008 року між позивачем та Товариством був укладений договір підряду на капітальне будівництво № 014т/08, за умовами якого останнє за завданням Фонду на свій ризик зобовязалося виконати та здати в установлений цим договором строк обєкт будівництва 104-х квартирний житловий будинок з вбудованими прибудованими приміщеннями, розташований за адресою: Рівненська область, місто Кузнецовськ, мікрорайон Будівельників, 1, а позивач, у свою чергу, надати відповідачу будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Товариства закінчені роботи (обєкт будівництва) та оплатити їх вартість (а.с. 8-10).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

Пунктом 2.1 цього договору визначено, що ціна роботи за договором визначена на підставі кошторису і складає 34 081 204 грн. 00 коп., з яких: аванс у розмірі 1 000 000 грн. 00 коп. до 15 серпня 2008 року замовник перераховує генеральному підряднику.

Ціна за цим договором є динамічною (пункт 2.2 зазначеної угоди).

За змістом пункту 2.10 наведеного правочину генеральний підрядник до 25 числа щомісяця подає замовнику документи про обсяги і вартість виконаних робіт, впродовж 5 днів замовник проводить перевірку їх достовірності, підписання та оплату.

Відповідно до пункту 2.13 договору остаточний розрахунок за збудований обєкт будівництва здійснюється після підписання акта приймання-передачі, протягом 30 днів після отримання в БТІ технічного паспорту на обєкт будівництва, виходячи з фактичної його площі.

Згідно пункту 4.6 зазначеної угоди підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідні акти прийому-здачі виконаних робіт по спірному договору були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих субєктів господарювання. Вказаний факт підтверджується відповідними відомостями, викладеними в акті Інспекції від 11 вересня 2013 року № 17-06-06/67, та не заперечувався представниками сторін у судових засіданнях.

Судом також встановлено, що вказані роботи були прийняті замовником без будь-яких претензій та зауважень, а також оплачені Фондом, що також не заперечувалося представником позивача у судових засіданнях.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що під час проведення Інспекцією ревізії фінансово-господарської діяльності Фонду за період з 1 червня 2010 року по 30 червня 2010 року та з окремих питань за період з 1 січня 20058 року по 31 травня 2010 року було встановлено, що внаслідок оплати завищеної вартості виконаних робіт, які були проведені на виконання договору підряду на капітальне будівництво від 14 травня 2008 року № 014т/08, позивачу було завдано збитків на загальну суму 82 106 грн. 37 коп.

Так, на думку посадових осіб Інспекції, внаслідок завищення вартості виконаних робіт Фонд зайво сплатив виконавцю вищезазначену суму грошових коштів.

Проте, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За умовами частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обов'язковість договору для виконання сторонами встановлена статтею 629 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що правовідносинам, які виникли між сторонами у даній справі, притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів підряду.

Згідно з приписами статей 837 та 843 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).

Статтею 852 ЦК унормовано, що якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як було зазначено вище, відповідач передав, а позивач прийняв належне виконання обумовлених у спірному договорі підряду на капітальне будівництво від 14 травня 2008 року № 014т/08 робіт, про що сторонами було складено, підписано та скріплено їх печатками відповідні акти прийому-здачі виконаних робіт.

Відтак, підписавши спірний договір та акти виконаних робіт до нього, а також здійснивши платежі на погашення заборгованості за роботи по спірному договору, сторони встановили умови, які задовольняли їх інтереси. Позивач погодився із встановленою відповідачем вартістю робіт, а останній, в свою чергу, встановив таку вартість робіт, яка відповідала обсягу виконаних робіт та його зацікавленості для їх проведення.

Слід також зазначити, що у встановленому законом порядку вищевказана угода недійсною не визнавалася.

Судом встановлено, що Товариство належним чином виконало покладені на нього зобовязання за спірним договором. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про оскарження позивачем спірного договору. Спірні акти були підписані позивачем без будь-яких заперечень чи зауважень, що також не заперечувалося і представниками сторін у судових засіданнях.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відтак судом встановлено, що підстави для стягнення з Товариства 82 106 грн. 37 коп. заборгованості відсутні.

Посилання позивача на акт Інспекції від 11 вересня 2013 року № 17-06-06/67 також не беруться судом до уваги, оскільки згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Аналогічна за змістом норма міститься в пункті 1 частини 1 статті 4 Положення "Про Державну фінансову інспекцію України", затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011.

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Водночас вищезазначені акти Інспекції можуть бути лише підставою для вчинення відповідних дій посадовими особами (зокрема предявлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обовязку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

Результати ревізії Інспекції не є безумовною підставою і для стягнення з відповідача сум збитків, оскільки акти останньої фіксують лише можливе бюджетне порушення позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23 квітня 2012 року у справі № 10/5025/1680/11.

Крім того, результати ревізії не є підставою для стягнення з Товариства заявленої до стягнення грошової суми, оскільки вищенаведений акт фіксує можливе бюджетне порушення саме Фонду, а не відповідача.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 26 липня 2016 року у справі № 918/1385/15.

Слід також зазначити, що позивачем у встановленому законом порядку не було надано відповідного нормативно-правового обґрунтування щодо правової природи заявленої до стягнення з відповідача суми грошових коштів та прямо не зазначено, чи йдеться про заборгованість за договором, чи про збитки.

У звязку з наведеним слід додатково зазначити, що відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною другою статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частина друга статті 623 ЦК України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у виконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.

Водночас Фондом не було доведено суду, зокрема, наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки Товариства, що полягає у виконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою; вини Товариства.

У відповідності до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Враховуючи те, що Фондом не довело суду належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до Товариства, суд дійшов висновку про недоведеність його вимог, а відтак і про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Отже, у позові Фонду слід відмовити.

Слід також зазначити, що суд не вбачає підстав для задоволення викладеної у відзиві на позовну заяву від 7 жовтня 2016 року № 126/16 заяви Товариства про застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

За таких обставин, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення даного позову, суд дійшов висновку про те, що заява Товариства про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Судові витрати згідно статті 49 ГПК України залишаються за Фондом.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2016 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 4 примірники:

1 - до справи;

2- позивачу рекомендованим (33028, м. Рівне, вул. Симона Петлюри, 14-а);

3- відповідачу рекомендованим (33024, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 446);

4- третій особі рекомендованим (33028, м. Рівне, вул. Міцкевича, 14).