Рішення № 62540676, 01.11.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 листопада 2016 року Справа № 913/834/16

Провадження № 29/913/834/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Мінова Україна”, с.Новоселидівка Мар’їнського району Донецької області

до Приватного акціонерного товариства “Армопласт”, м.Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 182457 грн 19 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Секретар судового засідання – помічник судді Воронько В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача – представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Мінова Україна” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Армопласт” про стягнення попередньої оплати за договором №У-17-13 від 12.08.2013 в сумі 92617 грн 20 коп., 3% річних в сумі 7292 грн 65 коп., інфляційних нарахувань в сумі 82547 грн 34 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області (суддя – Якушенко Р.Є.) від 25.07.2016 було порушено провадження у справі та її розгляд призначений на 16.08.2016.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.08.2016 (суддя – Якушенко Р.Є.) розгляд справи відкладено на 13.09.2016.

Відповідач відзивом №165 від 30.08.2016 вимоги позову відхилив та зазначив, що за період дії договору було здійснено шість поставок товару, дві з яких від 11.11.2013 на суму 28558 грн 08 коп. та від 21.11.2013 на суму 21525 грн 12 коп. відбулись після спливу зазначеного в специфікації №2 до договору 25-денного терміну і будь-яких претензій та заперечень від позивача не надходило; що починаючи з грудня 2013 року замовлення на товар від позивача не надходили; що відповідач повідомляв позивача про обмежений термін зберігання сировини, з якої виготовляється товар, але позивач про необхідність поставки товару не повідомляв чим порушив приписи ч.2 ст.689 Цивільного кодексу України; що відповідач змушений нести витрати на зберігання сировини та подальшу її утилізацію внаслідок псування через закінчення строків зберігання і відсутності замовлення з боку позивача.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 13.09.2016 (суддя – Якушенко Р.Є.) розгляд справи відкладено на 26.09.2016.

23.09.2016 на підставі розпорядження керівника апарату суду №283-р у зв’язку з відпусткою судді Якушенко Р.Є. відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду був проведений повторний автоматичний розподіл справи, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.09.2016, та справа передана на розгляд судді Косенко Т.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 26.09.2016 розгляд справи відкладено на 18.10.2016.

Доповненням до відзиву №187 від 06.10.2016 відповідач повідомив про те, що при виробництві смоли поліефірної ненасиченої модифікованої марки ПН-1М стирол застосовується як розчинник та реагент і відповідно до ГОСТу 10003-90 гарантійний термін зберігання стиролу складає один місяць з дня виготовлення; що позивач порушуючи домовленості з грудня 2013 перестав надсилати замовлення на виробництво смоли внаслідок чого стирол став непридатним для подальшого використання; що через протиправні дії позивача відповідач змушений нести витрати на зберігання та подальшу утилізацію стиролу.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.10.2016 розгляд справи відкладено на 01.11.2016.

В письмових поясненнях № 24-10/16 від 24.10.2016 позивач зазначив, що він не брав на себе зобов’язання надсилати замовлення на виробництво, а тому не надіслання замовлення на виробництво смоли поліефірної ненасиченої модифікованої марки ПН-1М не порушує жодної норми закону та умови договору, а тому ствердження відповідача про порушення домовленостей за договором є хибними та необгрунтованими; ствердження відповідача щодо обмеженого терміну придатності, внаслідок чого смола стала непридатною до подальшого використання через незворотну реакцію полімеризацію мономеру в полімер є хибним, а протокол № 58 від 15.09.2014 та акт від 15.09.2014 взагалі внутрішніми документами відповідача та не мають жодного відношення до договору.

Сторони не скористалися своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечили участі повноважних та компетентних представників у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 01.11.2016 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мінова Україна” (покупець, позивач) та Приватним акціонерним товариством “Армопласт” (постачальник, відповідач) 12.08.2013 був укладений договір №У-17-13, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити, а покупець оплатити і прийняти смолу поліефірну ненасичену модифіковану марки ПН-1М, за кількістю відповідно з додатком №1 до цього договору (п.1.1 договору).

Поставка здійснюється партіями, узгодженими сторонами (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору покупець забирає продукцію на умовах EXW м.Сєвєродонецьк.

Згідно з п.2.3 договору строк поставки партії смоли обумовлюються в специфікаціях, які є невід’ємними частинами цього договору.

В п.3.4 договору сторони передбачили, що розрахунки за цим договором здійснюються покупцем шляхом переводу 100% суми попередньої оплати в банк постачальника.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014.

За узгодженням сторін, договір може бути пролонгований на наступний рік (п.9.2 договору).

В специфікації №1 (додаток №2 до договору) сторони передбачили найменування продукції – смола поліефірна марки ПН-1М, одиницю виміру – кг, ціну за одиницю - 24,30, кількість – 500, суму – 14580 грн 00 коп. з ПДВ. Також визначили порядок оплати продукції: покупець здійснює попередню оплату продукції згідно виставленого рахунку, та строк поставки – протягом 10 календарних днів з моменту передплати.

В специфікації №2 (додаток №4 до договору) сторони домовились про поставку наступної продукції: смоли поліефірної марки ПН-1М (30) та смоли поліефірної марки ПН-1М (180), одиницю виміру – кг, ціну за одиницю - 24,30 та 22,20 відповідно, кількість – 2290 та 6876 відповідно, суму – 249953 грн 04 коп. з ПДВ. Також визначили порядок оплати продукції: покупець здійснює попередню оплату продукції згідно виставленого рахунку, та строк поставки – протягом 25 календарних днів з моменту передплати. Можливі поставки партіями за узгодженням сторін.

10.10.2013 позивач платіжним дорученням №1446 перерахував відповідачеві грошові кошти в сумі 249953 грн 04 коп. згідно договору №У-17-13 від 12.08.2013 та рахунку №281 від 08.10.2013. Вказаний рахунок фактура виписаний у відповідності до умов специфікації №2.

Відповідач здійснив поставку продукції на загальну суму 157335 грн 84 коп.

02.03.2016 позивач звернувся до відповідача з листом №02-03/2016, а в подальшому і з претензією №01-06/2016 від 01.06.2016 з вимогою перерахувати суму заборгованості 92617 грн 20 коп.

Відповідач грошові кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір №У-17-13 від 12.08.2013 є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.3.4 договору та специфікації №2 до договору розрахунки за цим договором здійснюються покупцем шляхом переводу 100% суми попередньої оплати в банк постачальника..

Позивач на виконання умов договору №У-17-13 від 12.08.2013 та специфікації №2 до нього перерахував відповідачеві на підставі виставленого рахунку платіжним дорученням №1446 від 10.10.2013 грошові кошти в загальній сумі 249953 грн 04 коп.

Відповідно до умов специфікації №2 сторони передбачили, що строк поставки протягом 25 календарних днів з моменту передплати. Можливі поставки партіями за узгодженням сторін.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач в обумовлений в специфікації строк здійснив поставки продукції 22.10.2013 на суму 20539 грн 44 коп., 25.10.2013 на суму 7405 грн 92 коп., 31.10.2013 на суму 36683 грн 28 коп., 04.11.2013 на суму 42624 грн 00 коп., 11.11.2013 на суму 28558 грн 08 коп., 21.11.2013 на суму 21525 грн 12 коп., всього на суму 157335 грн 84 коп., що підтверджується матеріалами та підтверджено відповідачем. Сума, на яку не було здійснено поставку складає 92617 грн 20 коп..

Доводи відповідача про те, що поставки здійснювались за попередньою телефонною заявкою позивача та посилання на приписи ч.2 ст.689 Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем в порушення приписів ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано їх документального підтвердження. Додаткових угод щодо зміни умов поставки між сторонами не укладалось.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач 02.03.2016 звертався до відповідача з листом №02-03/2016, а в подальшому і з претензією №01-06/2016 від 01.06.2016 з вимогою перерахувати суму передплати в розмірі 92617 грн 20 коп.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство “Армопласт” не здійснило поставку продукції позивачеві та не повернуло суму передплати.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми передплати за договором №У-17-13 від 12.08.2013 в сумі 92617 грн 20 коп. та про їх задоволення.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за грудень 2013 року - травень 2016 року в сумі 175164 грн 54 коп. та 3% річних за період з 22.11.2013 по 06.07.2016 у сумі 7292 грн 65 коп., суд відмовляє у їх задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пп. 5.2 п. 5 постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов’язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов’язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлену продукцію. За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Умовами договору №У-17-13 від 12.08.2013, укладеного між сторонами, та специфікацією №2 до нього розмір процентів за користування постачальником чужими грошовими коштами не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 15.10.2013 у справі №3-30гс13 та від 16.09.2014 у справі №3-90гс14.

Посилання позивача на приписи ст.ст.1213, 1214 Цивільного кодексу України суд вважає необґрунтованими, оскільки в даному випадку переплата була здійснена позивачем на виконання умов договору №У-17-13 від 12.08.2013, який частково виконаний сторонами, а тому відсутні підстави для застосування приписів вказаних статей, які регулюють питання повернення безпідставно набутого майна.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Мінова Україна” до Приватного акціонерного товариства “Армопласт” задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Армопласт”, проспект Гвардійський, б.30/1, м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 04681296, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мінова Україна”, с.Новоселидівка, Мар’їнського району Донецької області, ідентифікаційний код 35833631, передплату в сумі 92617 грн 20 коп., судовий збір у сумі 1389 грн 26 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.11.2016.

Суддя Т.В. Косенко