Рішення № 62540674, 07.11.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 листопада 2016 р. Справа № 918/1065/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія"

про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу в сумі 44 442,46 грн

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 14-95 від 18.04.2014 року

від відповідача:ОСОБА_3, дов. від 02.11.2016 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія" про стягнення в сумі 44 442,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

25.11.2014 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 3006/15-КП-28 купівлі-продажу природного газу (надалі-договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Позивач виконав свій обов'язок з поставки газу, відповідач, у свою чергу, своєчасних розрахунків не провів, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 26 360,21 грн пені, 1 421,92 грн 3% річних та 16 660,44 грн інфляційних.

У матеріально-правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст.ст. 525, 526, 530, 611, 625 ЦК України та ст.193 ГК України.

Ухвалою суду від 12.10.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 31.10.2016 року.

03.11.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд зменшити розмір пені на 90%.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2014 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 3006/15-КП-28 купівлі-продажу природного газу (надалі-договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

За п. 11.1. договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числі зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем протягом січня-грудня 2015 року на виконання умов договору поставлено відповідачу газ на загальну суму 1 059 670,31 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 року на суму 226 470,42 грн, від 28.02.2015 року на суму 156 473,07 грн, від 31.03.2015 року на суму 199 902,73 грн, від 30.04.2015 року на суму 75 073,88 грн, від 31.10.2015 року на суму 43 903,22 грн, від 30.11.2015 року на суму 161 927,46 грн, від 31.12.2015 року на суму 195 919,53 грн.

За п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовим коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

У п. 9.3. договору сторони обумовили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (позовна давність), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Відповідач свої зобовязання з оплати природного газу, поставленого протягом січня-грудня 2015 року, виконав несвоєчасно.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано та заявлено ло стягнення 26 360,21 пені, 1 421,92 грн 3% річних та 16 660,33 грн інфляційних.

Як встановлено ч. 1. ст. 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Сплата 3% від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, та у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, суд встановив, що розмір перших становить 1 421,91 грн (при заявленому - 1 421,92 грн), а других - 24 327,72 грн (при заявленому - 16 660,33 грн) (розрахунок додається). Отже, заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а інфляційні - у заявленому розмірі.

Щодо пені, то право на її стягнення передбачене п. 7.2. договору, згідно з яким у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Суд, здійснивши перерахунок пені, встановив, що її розмір становить 26 360,22 грн (при заявленому - 26 360,21 грн) (розрахунок додається), отже пеня підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Крім того, відповідачем подано клопотання про зменшення пені на 90%.

Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 233 ГК України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Пункт 3 ст. 83 ГПК України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Виходячи з цього, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення неустойки зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Підстави та розмір зменшення стягуваної неустойки повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

При вирішенні питання про стягнення неустойки суд має дати оцінку співмірності її суми із вчиненим правопорушенням та його наслідками, а також встановити, чи таке правопорушення завдало збитків позивачу і змінило обсяг його прав. Оскільки питання про зменшення штрафу є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини, та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), тобто аналізуючи фактичні обставини справи, слід встановити: по-перше, чи призводить застосування неустойки до порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності; по-друге, чи призводить застосування неустойки до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін; по-третє, чи завдано позивачеві шкоди (збитків).

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Виходячи з наведених норм права і обставин справи, суд вважає за необхідне скористатися своїм правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, реалізація якого є невід'ємною складовою здійснення правосуддя, та зменшити розмір пені з 26 360,21 грн до 15 000,00 грн.

При цьому суд бере до уваги такі фактори: станом на дату звернення до суду з вказаним позовом сума основного боргу сплачена відповідачем у повному обсязі, прострочення виконання зобов'язань є незначним, діяльність відповідача є збитковою (за 9 місяців 2016 року збиток склав 1 649 000,00 грн) Докази завдання позивачу збитків несвоєчасним виконанням зобов'язання суду не надані. Отже, розмір неустойки не відповідає наслідкам порушення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що хоча пеня підлягає стягненню за сам факт допущення прострочення у здійсненні платежів за поставлений товар, однак таке стягнення здійснюється під контролем суду, як зазначалося, з врахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, тобто з врахуванням балансу інтересів сторін, а також з врахуванням того, що стягнення пені не може бути способом безпідставного збагачення однієї сторони за договором.

Зважаючи на викладене, позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів заявлені позовні вимоги, а відповідач, в свою чергу, не надав доказів в їх спростування, відтак останні підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Костопількомуненергія" (вул. Нова, 1, м. Костопіль, Костопільський район, Рівненська область, 35000, код ЄДРПОУ 30132672) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького,6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 1 421,91 грн 3% річних, 16 660,33 грн інфляційних, 15 000,00 грн пені та 1 378,00 грн судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 0,01 грн 3% річних та 11 360,21 грн пені відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 07.11.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.