Постанова № 62538945, 24.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2016 року № 826/8713/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до треті особиКиївської міської ради Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» Київська міська державна адміністрація Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва, Київська міська державна адміністрація, Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, в якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача по наданню акту на право власності земельної ділянки ОСОБА_1 - протиправною;

- зобов'язати відповідача видати акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4478 кв.м, на якій розміщений будинок АДРЕСА_1 та яка обраховується як прибудинкова територія вказаного будинку;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 4478 кв.м, на якій розміщений будинок АДРЕСА_1 та яка обраховується як прибудинкова територія вказаного будинку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звернувшись до Київської міської ради із заявою про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, на якій розміщено її будинок, остання не отримала акту на право власності на відповідну земельну ділянку, чим порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про те, що у 2013 році, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про Державний земельний кадастр», припинено посвідчення прав державними актами на право власності на земельну ділянку, натомість, запроваджено видачу власникам земельних ділянок при первинному виникненні права власності відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Крім того, відповідачем наголошено, що у відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між власниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» також заперечувало проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено на підставі чого остання має право вимагати визнання за нею права власності на вказану земельну ділянку.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За твердженнями представника позивача, у квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Київської міської ради зі зверненням, в якому просила надати їй у власність земельну ділянку, на якій розміщено її будинок.

У той же час, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено факту звернення позивача з вказаною заявою, що також не підтверджено відповідачем під час судового розгляду справи. У той же час, представником позивача наголошено, що надати суду копію даної заяви не має змоги, оскільки остання знаходиться у відповідача.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу квартири від 01.09.1998, ОСОБА_1 придбала квартиру №17, що знаходиться в АДРЕСА_1

Приписами ч. 1 ст. 42 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 42 Земельного кодексу України).

У свою чергу, нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку, є Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

З аналізу викладених положень вбачається, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, або надаються у постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, або ж у власність чи постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку, які діють у формі об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Таким чином, власник однієї з квартир в багатоквартирному будинку не наділений законодавчим правом на одноособове отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки, на якій розташовано відповідний багатоквартирний будинок.

Крім того, станом на момент звернення позивач з відповідною заявою (квітень 2015 року) діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, згідно з п. 4 якого, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.

У випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво) (п. 24 вказаного Порядку).

Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин не було передбачено видання актів за результатами посвідчення права власності на відповідну земельну ділянку.

Отже, з урахуванням того, що позивач у межах спірних правовідносин не наділена правом на одноособове отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки, на якій розташовано відповідний багатоквартирний будинок, згідно з порядком, передбаченим ст. 42 Земельного кодексу України, а також відсутності станом на момент звернення позивача з відповідною заявою такої форми посвідчення права власності на земельну ділянку як акт, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача по наданню акту на право власності земельної ділянки ОСОБА_1 - протиправною; зобов'язання відповідача видати акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4478 кв.м, на якій розміщений будинок АДРЕСА_1 та яка обраховується як прибудинкова територія вказаного будинку.

При цьому, позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 4478 кв.м, на якій розміщений будинок АДРЕСА_1 та яка обраховується як прибудинкова територія вказаного будинку, є неналежним способом захисту у межах розглядуваного адміністративного спору, оскільки у разі наявності невизнаного або оспорюваного права позивача, остання не позбавлена можливості на звернення до суду цивільної юрисдикції на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права, а також з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, у відповідності до якого суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Натомість, у межах даної адміністративної справи та на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд вказує про відсутність підстав стверджувати про порушення права позивача на визнання за нею одноособового права власності на земельну ділянку, на якій розташовано відповідний багатоквартирний будинок.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відмову у задоволенні останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання її копії повного тексту.

Суддя А.С. Мазур