Ухвала суду № 62531689, 31.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1180/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/4832/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 4 31.10.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мережко М.В., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва на право власності на житло, визнання незаконним і скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним: 29 жовтня 2015 року помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого залишилась спадщина, квартира АДРЕСА_1. Зазначав, що він 17 листопада 2015 року звернувся до Боярської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Він дізнався про те, що не є співвласником вказаної квартири.

Розпорядженням органу приватизації Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 632/513 від 09 листопада 1993 року квартира АДРЕСА_2 була передана в приватну власність ОСОБА_4 15 листопада 1993 року органом приватизації Боярської міської ради народних депутатів ОСОБА_4 було видано свідоцтво на право власності на житло-квартиру. Квартира зареєстрована в КМБПУ на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і внесена в реєстрову книгу за № 4769/55. В заяві до органу приватизації Боярської міської ради народних депутатів були зазначені: «Власник квартири ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою 31 серпня 1974 року, член сім»ї ОСОБА_2 зареєстрований 22 червня 1990 року та ОСОБА_5 зареєстрована за адресою 15 серпня 1988 року, але виписана з квартири 08 грудня 1989 року, і в ній не проживає». Вважав, що вказані документи порушують його права, була порушена процедура приватизації житла, так як він постійно проживав і був зареєстрований у даній квартирі з 1990 року і по теперішній час.

З урахуванням уточнення позовних вимог просив суд поновити йому строк на подання даного позову до суду, визнати незаконним і скасувати розпорядження органу приватизації Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №632/513 від 09 листопада 1993 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане 15 листопада 1993 року органом приватизації Боярської міської ради на ім'я ОСОБА_4, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Обґрунтував скаргу тим, що тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Судом не взято до уваги доводи його позовної заяви. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення в повній мірі відповідає наведеним вимогам.

В ході розгляду справи судом першої інстанції було належним чином встановлено обґрунтованість посилань позивача щодо того, що приватизація його батьком спірної квартири у 1993 році була проведена з порушенням встановленої законом процедури. В той же час, зважаючи на пропуск позивачем строку позовної давності, в задоволенні позову суд відмовив. З наведеними висновками суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Зважаючи на те, що оскаржувана приватизація мала місце в 1993 році, на вказані правовідносини розповсюджуються положення Цивільного кодексу України 1963 року.

Відповідно до ст. 71 вказаного кодексу, загальний строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушене, встановлюється у 3 роки.

Ст. 75 ЦК 1963 року встановлено принцип обов'язковості застосування позовної давності, який полягає в тому, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Сплив строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у його задоволенні (ст. 80 ЦК 1963 року).

Оскільки, як стверджує сам позивач, у спірній квартирі він проживав разом з батьком ще з 1990 року, відтак мав вільний доступ до документів на квартиру, що зберігалися в ній, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що про факт приватизації квартири позивач мав знати з часу її проведення. За таких умов встановлений законом строк на звернення з позовом з цього приводу у нього сплив ще у 1996 році, тоді як до суду позивач звернувся лише майже через 23 роки після оскаржуваних подій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких умов передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: М.В. Мережко

А.С. Сержанюк