Рішення № 62531682, 03.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/10031/15-ц Головуючий у І інстанції Борець Є. О.Провадження № 22-ц/780/3998/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 3 03.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

03 листопада 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Приходька К.П.

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року у справі:

- за позовом Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області до ОСОБА_3, Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа», Комунального підприємства Бориспільської районної ради «Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним ордеру на жиле приміщення, скасування розпорядження органу приватизації, скасування рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності на квартиру;

- за позовом Ревненської сільської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Пєшая Тетяна Миколаївна, ОСОБА_6, Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, витребування квартири з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року Ревненська сільська радаБориспільського району Київської області звернуласядо суду із вказаним вище позовом, якийнадалі доповнила і мотивувала тим, що у 2014 році до сільської ради звернувся із заявою відповідач ОСОБА_3 з проханням надати йому довідку форми № 3. З долучених до заяви документів раді стало відомо про те, що відповідач в порядку безоплатної приватизації набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження органу приватизації Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа».

Однак, у результаті проведеної радою перевірки встановлено, що приватизація проведена відповідачем з численними порушеннями закону та на підставі підроблених документів. Зокрема вказаний будинок по АДРЕСА_1 із 2001 року перебуває у комунальній власності сільської ради, а не БРПТМ «Райтепломережа», а тому тепломережа не мала права приймати рішення про приватизацію житла в цьому будинку. Крім того, відповідачу дана квартира не надавалася, він у ній не мешкав і зареєстрований не був. Відповідно до погосподарської книги обліку зареєстрованих та проживаючих по сільській раді особовий рахунок за цією адресою відкрито на іншу особу - ОСОБА_7 у складі сімї із трьох осіб, а тому відповідач не мав права приватизувати цю квартиру згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Під час розгляду справи було встановлено, що БРПТМ «Райтепломережа» прийняло розпорядження про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Ревненської сільскої ради № 88 від 11 червня 2010 року, однак перевіркою протоколів засідань виконкому встановлено, що таке рішення виконкомом не виносилося. Крім того, відповідачу ОСОБА_3 на підставі цього ж рішення виконкому № 88 від 11 червня 2010 року, яке виконкомом не приймалося, було видано ордер № 111 від 9 липня 2010 року, корінець якого взагалі відсутній. Отже, видані відповідачу ОСОБА_3 та надані органу приватизації БРПТМ «Райтепломережа» і КП «Бориспільське районне БТІ» копії рішень сільської ради не відповідають дійсності, тобто підроблені.

Після уточнення та доповнення позовних вимог, сільська рада просила скасувати рішення виконавчого комітету Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області від 11 червня 2010 року № 88 «Про оформлення права власності на квартиру ОСОБА_3.»; визнати недійсним ордер № 111, виданий 9 липня 2010 року ОСОБА_3 на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1; скасувати розпорядження органу приватизації житла - Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа» НОМЕР_1 від 22 червня 2011 року; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру НОМЕР_1 від 22 червня 2011 року, видане ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію.

У липі 2015 року Ревненська сільська рада Бориспільського району Київської області подала до суду позов, де просила визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 16 січня 2015 року між відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_2, за яким ОСОБА_3 провів відчуження у власність ОСОБА_2 спірної квартири АДРЕСА_2, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2, повернувши до комунальної власності сільської ради. Вимоги мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_3 незаконно набув право власності на спірну квартиру, а відтак не мав права розпоряджатись нею, що у свою чергу свідчить про порушення закону при укладенні договору купівлі-продажу.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 30 грудня 2015 року обидва позови Ревненської сільської ради об'єднані в одне провадження.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року обидва позови Ревненської сільської ради задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення судом норм матеріального права. Скаргу мотивує тим, що суд при вирішенні спору не застосував позовну давність, про яку заявлено стороною у спорі, бо документи сільської ради датовані 2010 роком, а позов подано лише у 2014 році.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Представник Ревненської сільської ради в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Решта учасників справи, в тому числі відповідач ОСОБА_3, належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що у комунальну власність Ревненської сільської ради у 2001 році був переданий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 який належав СВК «Ревне», що підтвержується актом приймання-передачі житлового фонду у комунальну власність (т.1 а.с.9). Комісія щодо прийняття будинку створена відповідно до рішення Ревненської сільської ради № 21 від 09 лютого 2001 року.

09 липня 2010 року виконавчий комітет Ревненської сільської ради видав відповідачу ОСОБА_3 ордер № 111 на право зайняття жилого приміщення у двокімнатній квартирі АДРЕСА_3 (т.1 а.с.36). У ордері зазначено, що він виданий на підставі рішення виконкому Ревненської сільскої ради № 88 від 11 червня 2010 року.

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 на квартирному обліку як такий, що потребує поліпшення житлових умов у сільській раді не перебував, рішення виконкому Ревненської сільскої ради № 88 від 11 червня 2010 року про надання відповідачу ОСОБА_3 у користування жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_3 виконкомом сільскої ради не приймалося. Відповідно до протоколу засідання виконкому Ревненської сільської ради від 11 червня 2010 року та доданого до нього переліку прийнятих рішень під № 88 було прийняте рішення про надання дозволу жителям будинку по АДРЕСА_1 на відключення від централізованого теплопостачання та встановлення індивідуального опалення (т.1 а.с.80,83).

Також в матеріалах справи міститься надане відповідачем ОСОБА_3 рішення виконкому Ревненської сільської ради № 88 від 11 червня 2010 року, яким йому дозволено оформити право власності на спірну квартиру та доручено органу приватизації при КП Бориспільської районної ради «Райтепломережа» видати йому свідоцтво на право власності на квартиру. Як вище вказувалося 11 червня 2010 року таке рішення виконкомом сільської ради не виносилося, а під № 88 у протоколі засідання виконкому Ревненської сільської ради від 11 червня 2010 року міститься зовсім інше рішення.

22 червня 2011 року орган приватизації Бориспільського РПТМ «Райтепломережа» видав розпорядження НОМЕР_1 про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_3 і в цей же день відповідач отримав свідоцтво про право власності НОМЕР_1 та зареєстрував своє право власності на нерухоме майно.

Крім того, судом встановлено, що в період розгляду даної справи в суді, а саме 16 січня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким він провів оплатне відчуження спірної квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2 На підставі цього договору за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ордер на право зайняття спірної квартири виданий відповідачу ОСОБА_3 з порушенням вимог закону, зокрема останній не перебував на квартирному обліку у сільській раді, питання про надання житла виконком сільської ради у встановленому законом порядку не розглядав і відповідного рішення про надання жилого приміщення у спірній квартирі не приймав.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.Відповідно до ст.ст.42-43 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в порядку черговості.

Згідно ст.51 ЖК України приміщення в будинках житлового фонду місцевих рад надаються громадянам виконавчим комітетом відповідної ради за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконкомі.

Згідно ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Проте, визнаючи оспорюваний ордер недійсним суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що регулюють позовну давність у спірних правовідносинах.

Так, згідно ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що встановлений законом трирічний строк позовної давності за вимогами про визнання ордера недійсним починає перебіг не за загальним правилом, встановленим ст.261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а з дня видачі ордера, як про це чітко вказано у ст.59 ЖК України.

Суд не звернув уваги на те, що ордер на спірну квартиру видано відповідачу ОСОБА_3 09 липня 2010 року, а Ревненська сільська рада звернулася до суду з позовом про визнання ордеру недійсним лише у грудні 2014 року, тобто пропустила встановлений законом строк звернення до суду. Заяви про поновлення такого строку як пропущеного з поважних причин сільська рада до суду не подавала, поскільки вважає, що строк не пропустила.

За таких обставин, вирішуючи вимоги в частині визнання ордеру недійсним, суд повинен був застосувати строк позовної давності з урахуванням поданої відповідачем ОСОБА_3 заяви, чого помилково не зробив.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування розпорядження про приватизацію відповідачем ОСОБА_3 спірної квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції вірно виходив з того, що приватизація житла проведена відповідачами з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та порушенням прав сільської ради як власника житла.

Колегія суддів вважає такі висновки вірними, вони грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно ч.1 ст.8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

За змістом даних норм приватизацію житла, яке належить органам місцевого самоврядування здійснює лише відповідний орган місцевого самоврядування, а підприємства здійснюють приватизацію лише того житла, яке перебуває у їх повному господарському віданні або оперативному управлінні .

Судом незаперечно встановлено, що спірна квартира знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_1, який переданий у власність сільській раді у 2001 році, а відтак приватизацію квартири мала право здійснювати лише сільська рада як орган місцевого самоврядування, а Бориспільське РПТМ «Райтепломережа» не мала права вчиняти такі дії, бо житло не перебувалоу його повному господарському віданні або оперативному управлінні.

Крім того, судом встановлено, що надане відповідачем ОСОБА_3 рішення виконкому Ревненської сільської ради № 88 від 11 червня 2010 року, яким йому дозволено оформити право власності на спірну квартиру та доручено органу приватизації при КП Бориспільської районної ради «Райтепломережа» видати йому свідоцтво на право власності на квартиру виконкомом сільської ради не виносилося, а під № 88 у протоколі засідання виконкому Ревненської сільської ради від 11 червня 2010 року міститься зовсім інше рішення.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано скасував розпорядження органу Бориспільського РПТМ «Райтепломережа» про приватизацію відповідачем ОСОБА_3 спірної квартири, визнав недійсним свідоцтво про право власності та скасував державну реєстрацію права власності.

Також, встановлено, що в період розгляду даної справи, а саме 16 січня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким він провів оплатне відчуження спірної квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

З огляду на те, що спірна квартира вибула з володіння сілської ради не з її волі іншим шляхом, то суд обгрунтовано задоволив вимоги сільскої ради і на підставі ст.388 ЦК України витребував спіну квартиру у ОСОБА_2 як добросовісного набувача.

В той же час колегія суддів не може погодитися із висновком суду в частині визнання недійсним укладеного між сторонами правочину - договору купівлі-продажу квартири від 16 січня 2015 року, поскільки суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та відповідністю вимогам закону обраного позивачем способу захисту свої прав власника.

Згідно із положеннями ЦК України особа, яка вважає, що її речові права на майно порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідного правочину недійсним (ст.203, 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна (ст.ст.387,388 ЦК України).

Задовольняючи вимоги Ревненської сільскої ради, та вважаючи за можливе захистити її законні права та інтереси шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, суд залишив поза увагою, що Ревненська сільска рада не є учасником оспорюваного правочину щодо відчуження квартири, а тому обраний нею спосіб захисту не відповідає вимогам закону, бо квартира не підлягає поверненню Ревненській сільській раді в порядку реституції за недійсним правочином, учасником якого вона не є.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз'ясненя викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

За змістом наведених вище роз'яснень права особи, яка вважає себе власником майна і не є стороною правочину, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову про витребування майна, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ст.388 ЦК України.

Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 листопада 2012 року при розгляді справи № 6-107 цс 12, предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною цього договору. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що захист прав сільської ради як власника квартири відповідно до позовних вимог та вимог закону необхідно здійснювати шляхом витребування майна у набувача шляхом пред`явлення віндикаційного позову відповідно до ст.388 ЦК України.

Такі вимоги сільською радою заявлені, вони судом розглянуті і задоволені, майно витребуване.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків судуобставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним ордера № 111, виданого 09 липня 2010 року виконавчим комітетом Ревненської сільської ради на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_5 та в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 16 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, підлягає до скасування із ухваленням нового рішення.

Вимоги в частині визнання недійсним ордера задовленню не підлягають у зв'язку із пропуском позивачем, встановленого ст.59 ЖК України строку позовної давності та наявністю заяви відповідача про його застосування.

При цьому колегія суддів виходить з того, що відмова у визнанні недійсним ордера не суперечить рішенню в частині визнання недійсною приватизації, поскільки як вище вказувалося приватизація відбулася з порушенням положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Посилання представника Ревненської сільскої ради на те, що рада не пропустила строк позовоної давності, колегія суддів не приймає до уваги, поскільки як вище зазначалося, трирічний строк позовної давності за вимогами про визнання ордера недійсним починає перебіг з дня видачі ордера.

Вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 16 січня 2015 року задоволенню не підлягають у зв'язку із тим, що обраний сільською радою спосіб захисту її прав та інтересів не відповідає вимогам закону, зокрема не відповідає положенням ст.ст.12, 216, 330, 388 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсною приватизації необгрунтовані.

Суд пешої інстанції вірно виходив з того, що про проведену приватизацію спірної квартири сільська рада дізналася лише у 2014 році, коли до ради звернувся із заявою відповідач ОСОБА_3 про видачу йому довідку форми № 3 та долучив відповідні документи. Будь-які докази про те, що про проведену Бориспільським РПТМ «Райтепломережа» приватизацію сільська рада довідалася раніше, зокрема, що рішення про приватизацію чи свідоцтво направлялося на адресу ради, чи вона повідомлялася про це ОСОБА_3 чи БРПТМ «Райтепломережа», відсутні.

Посилання апелянта на те, що заява керівнику органу приватизації БРПТМ «Райтепломережа» щодо приватизації житла ОСОБА_3 підписана колишнім сільським головою, який є посадовою особою і представляв інтереси ради, що у свою чергу свідчить, що рада знала про видачу приватизаційних документів необгрунтовані.

Як вище вказувалося ОСОБА_3 на квартирному обліку як такий, що потребує поліпшення житлових умов у сільській раді не перебував, рішення виконкому Ревненської сільської ради № 88 від 11 червня 2010 року про надання відповідачу ОСОБА_3 у користування жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_3 виконкомом сільської ради не приймалося, корінець ордеру відсутній.

Більше того, надане ОСОБА_3 рішення виконкому Ревненської сільської ради, яким йому дозволено оформити право власності на спірну квартиру, датоване 11 червня 2010 року (т.1 а.с.39), а ордер на цю квартиру виданий лише через місяць 09 липня 2010 року, що у свою чергу свідчить про незаконність дій сільського голови щодо приватизації спірної квартири, поскільки приватизація може здійснюватися лише наймачем, а відповідач станом на 11 червня 2010 року наймачем спірної квартири не був, бо єдиною підставою для вселення до житла є лише ордер, який станом на 11 червня 2010 року, тобто на момент дозволу на приватизацію, ОСОБА_3 не видавався.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року в частині визнання недійсним ордера № 111, виданого 09 липня 2010 року виконавчим комітетом Ревненської сільської ради на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_5 та в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 16 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у позові в цій частині.

В решті рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: