Рішення № 62531643, 03.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/2739/16-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/5375/16 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 18 03.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

03 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Журби С.О.,

при секретарі: Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Ярославський» про стягнення грошових коштів, -

встановила:

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2016 року в задоволені вищезазначеного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість, а також на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позивні вимоги.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним вище вимогам процесуального законодавства.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про сплату пайових внесків № 149-5-10-14 (а.с.6-15).

Відповідно до п.п.1.1.1. та 1.1.2. об'єктом будівництва є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, приміщення - квартира в об'єкті будівництва, характеристика якої наведена в п.2.2 цього договору.

Пункт 7.4.3. вищезазначеного договору визначає, що Житлово-будівельний кооператив «Ярославський» взяв на себе зобов'язання здійснити будівництво об'єкта будівництва та забезпечити його прийняття до експлуатації у строк до 30 червня 2015 року (а.с.10).

05 лютого 2015 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Житлово-будівельного кооперативу «Ярославський» було укладено договір про сплату пайових внесків №149К-4/5-02-15, об'єктом будівництва, в якому є той самий житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а приміщенням, право власності на яке реєструється за позивачем, є приміщення кладової між четвертим та п'ятим поверхом в секції №2 площею 3,6 кв.м. (а.с.16-24).

Позивачем ОСОБА_2 було направлено відповідачу Житлово-будівельному кооперативу «Ярославський» вимогу про сплату неустойки від 13 січня 2016 року, на яку відповідач надав відповідь за вих..№01/15-526, якою відмовив у виплаті неустойки, мотивуючи відмову тим, що вимога щодо сплати неустойки була отримана відповідачем після отримання декларації про закінчення будівництва (а.с.28-29).

16 березня 2016 року позивачем ОСОБА_2 було повторно направлено відповідачу вимогу про сплату неустойки, але відповідач відмовився виконувати взяте на себе грошове зобов'язання відповідно до п.8.2.1 договору, у зв'язку із несвоєчасним зверненням позивача з даною вимогою (а.с.30-33).

26 квітня 2016 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату неустойки у вигляді штрафу, згідно п.8.2.1 договору №149К-4/5-15 від 05 лютого 2015 року у розмірі 5000 грн. (а.с.34).

Представником відповідача визнавався факт отримання відповідачем Житлово-будівельним кооперативом «Ярославський» вищезазначених вимог позивача ОСОБА_2.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності №КС143153571-17 від 23 грудня 2015 року об'єкт будівництва - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, був прийнятий до експлуатації 23 грудня 2015 року (а.с.35-38).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався виключно ч.4 ст.3 ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Відповідно до даної статті забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.

Ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців.

Дію абзацу другого частини четвертої статті 3 продовжено, але не більше ніж на 12 місяців з дня набрання чинності Законом України N 2504-VI від 09.09.2010, згідно із Законом N 2504-VI від 09.09.2010.

Положення частини четвертої статті 3 з наступними змінами, згідно з якими «забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва», втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного суду N 5-рп/2012 від 13.03.2012.

Також в першому абзаці статті 3 зазначено «Установити, що до 1 січня 2013 року: Абзац перший статті 3 в редакції Закону N 2504-VI від 09.09.2010».

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, застосував норму права, яка на момент ухвалення рішення, втратила чинність.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами статті 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Стаття 853 вказаного Кодексу встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 611 цього Кодексу, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_2 - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Ярославський» (ЄДРПОУ: 39419435) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) грошові кошти в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

Журба С.О.